Світ як завдання (з множення)

(маленький вступ до Мт. 25:14-30 і не тільки…)

Мусимо розпочати наші роздуми від Адама і Єви (до того ж у цілком дослівному значенні цих слів), або, точніше… від часів, коли їх ще не було. Ідеться про той момент, коли Бог, вирішивши створити людей, відвів для них незвичайну роль: «Хай панують над морською рибою, і над птаством небесним…» (Бут. 1:26). Отож, людина стає намісником Творця, пануючи на землі як істота, створена на образ і подобу Бога – Володаря Всесвіту. Це тому автор Псалма 8 висловлює своє захоплення: «То що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив» (Пс. 8:5-7).

Далі Книга Буття розповідає нам, що Бог першу людину «в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала» (Бут. 2:15). А отже, навіть рай не був місцем блаженного неробства! Ні, ми не віримо в такий рай, в якому людина лежала «на довільно вибраному боці»[1], а ангели обслуговували її. Мало того, навіть сам процес творення описано у Святому Письмі як працю Бога, а тому людина повинна наслідувати Господа й дотримуватися цього своєрідного ритму: шість днів праці, сьомий – святий. Бог-Творець довірив людині світ, щоб вона освоювала й змінювала його, користала із земних багатств, тобто чинила так, щоб життя ставало ліпшим і красивішим, а сама людина завдяки своїй діяльності розвивалася.

Однак у завданні «порати й доглядати» сад можемо виявити й ще глибший зміст, бо дієслова, які використав Автор, можна перекласти також як «служити та дотримуватися»: служити Богові та дотримуватися Його заповідей. Саме це – найголовніші завдання, які отримала людина: служити Богові й мудро розпоряджатися землею, яку довірив їй Творець.

І тут варто перенестися в набагато пізніші часи, щоб наголосити на особливому ставленні ізраїльтян до Землі Обітованої: вони пам’ятали, що їхня батьківщина є власністю Бога, яку Він віддав в оренду вибраному народові. А отже, саме Бог завжди залишається Володарем цієї землі, а народ повинен чинити так, щоб не втратити права на володіння довіреним майном. Тому земля – це загальне добро й завдання.

Звернімо увагу, як часто відтоді зв’язок між Богом і людиною змальовували в категоріях праці, помноження статків. Достатньо пригадати хоча б такі притчі, як ту, в якій Бог виступає власником винограднику, що шукає робітників; ту, в котрій Ісуса зображено Сівачем, що кидає в землю зерно, або ж ту, де Він постає Пастухом, що шукає загублену вівцю… Він, Той, хто значну частину земного життя провів у ремісничій майстерні, звертаючись до перших апостолів, покликав їх, так би мовити, від праці до праці, щоб використати їхні вміння для нових завдань: «Від цього часу ти будеш ловити людей» (Лк. 5:10).

І щойно в такому світлі можемо добре зрозуміти притчу про таланти, яка впродовж століть зробила дивовижну кар’єру. Отож, за часів Ісуса талант був одиницею ваги (понад 30 кг. срібла чи золота) або надзвичайно вартісною грошовою одиницею. І тільки пізніше, зокрема внаслідок різноманітних інтерпретацій цієї притчі, слово «талант» набуло сучасного значення – особливих здібностей (а сама оповідь стала майже обов’язковим євангельським текстом під час богослужень з нагоди початку чи закінчення навчального року). Натомість Ісус не говорив про розвиток інтелектуальних чи мистецьких здібностей: у своєму першому, дослівному значенні притча просто розповідає про помноження маєтку! Хотілось би сказати: «Це зовсім не пасує до Євангелія!» – якби не той факт, що ведемо мову… про суто євангельський текст! У нашій свідомості так глибоко вкоренилася асоціяція «Євангеліє = вбогість», що помноження власного майна вважаємо вчинком, який, як нам здається, цілковито суперечить Христовому вченню. Але як можна підпорядковувати собі землю (пор.: Бут. 1:28), не помножуючи плодів власної праці?

Звернімося, отже, до притч. Легко вгадати в образі людини, що вирушає в подорож, Христа, Який залишає Своїм учням завдання. Певна річ, це передусім духовні завдання: розвиток дарів благодаті, молитовного духу… Але чи слід вважати завданням, яке доручив нам Христос, також і те, що займає щодоби щонайменше третину нашого часу, тобто працю? Господь Ісус, вознісшись до Отця, залишив нам завдання: залишив нам Духа та Євангеліє, щоб наше життя було багатим на духовні плоди, а водночас доручив кожному з нас обробляти той маленький клаптик світу, на якому ми живемо, та збирати з нього плоди.

Уже чую численні голоси протесту, які посилаються на слова Христа: «Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко…» (Лк. 18:25), «Продавайте достатки свої та милостиню подавайте» (Лк. 12:33). Чудово, але що даси, якщо нічого не маєш? Що їв би Ісус і апостоли, якби не допомога групи жінок, «що маєтком своїм їм служили» (Лк. 8:3)?! Бог не має наміру ділитися небесними скарбами з людьми, які марнують і нищать навіть те, що їм само пливе до рук («Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?» – Лк. 16:11).

Проблема полягає не в тому, що ти накопичуєш плоди своєї праці, якими вони не були б: гроші, предмети, навички, знання… Справжні труднощі виникають тоді, коли настає час вирішити, як розпорядитися цими багатствами? Якщо замкнешся в егоїстичній шкаралущі, оточивши себе різними видами сигналізації та вгодованими ротвейлерами, щоб охороняли твоє майно, то, попри те, що накопичив чимале багатство, викликатимеш жаль, бо будеш схожим на того слугу з притчі, який закопав свої таланти в землю. Бо Євангеліє використовує своєрідну математику: майно, яким володієш, помножується тоді, коли його ділиш. До цього воно було лише матеріяльною цінністю, а тільки-но стало даром, виявом любови, починає немовби належати до Божої сфери, до тієї дійсности, де все є даром. «Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить…» (Мт. 6:20).

Пригадаймо собі притчу про багатія та Лазаря: Ісус звинувачує багатія не за те, що він володіє маєтком (не повідомляє навіть, як цей чоловік став заможним), а за те, що не бажає ділитися. Велике багатство було помножено, щоб служило лише одній людині, тимчасом як її брат помирає з голоду!

Отож, Ісус звертається до представників великого бізнесу, до власників таких великих капіталів, про які не снилося навіть найліпшим фахівцям на Волл-стріт! Він каже тобі: «Використай те, що Я дав тобі: час, маєток, здібності, землю, гроші… використай усе це мудро – так, щоб дало якнайліпші плоди, а потім візьми ці плоди та інвестуй їх на тривалий термін у любов. Люди скажуть, що ти наївний, що все втратив. Спокійно! Той, хто має справи зі Мною, ще ніколи не зазнав збитків, запитай у святих усіх століть. Може, не купиш собі вілли й мерседеса, можливо в очах оточення будеш “бідним родичем”, але зате це саме Я колись поділюся з тобою Своєю оселею: “Увійди до радощів пана свого” (Мт. 25:21)».


[1] Слова з відомої пісні з репертуару польської співачки Марилі Родович «Święty spokyj» («Святий спокій»), текст якої написала Аґнєшка Осєцка. – Прим. пер.

Попередній запис

Бог, Який слухається людини

«І був їм слухняний» (Лк. 2:51). Хто ж за тих часів зважав на думку теслі Йосипа з Назарету, а надто ... Читати далі

Наступний запис

Небо: тільки для тих, кому ще не виповнилося 10 років

Христос і діти, Карл Генріх Блох Мабуть, кожен з нас у дитинстві мріяв про те, щоб ... Читати далі