Якова 1:1-8 – 1:9-18

Якова 1:1-8 – Виклик віри

«Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, вітаю я вас! Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана. Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх.»

У дитинстві я думав, що хвилі приходять здалека. Спостерігаючи біля морського берега, як накочують ці сіро-зелені монстри, легко уявити, що вони з’явилися, подібно до волхвів зі своїми дарами, з далекої землі.

Але це не так. Хвилі утворюються під дією вітру, і вода нізвідки не приходить. Якраз учора я бачив, як вони іскряться в яскравому сонячному світлі в маленькій гавані, піднімаючи та опускаючи човни. На перший погляд, може здатися, що хвилі мають власний характер і власну енергію. Насправді ж, це випадковий продукт інших сил.

Виклик віри полягає в тому, щоб не бути хвилею. У житті дме багато вітрів: як легко уявити себе значущим, «іскристим» і так, і сяк! Проте от проблема: наш характер – це щось справжнє або, як каже Яків у в. 6, ми лише схильні до мінливих віянь вітру?

До речі сказати, ми точно не знаємо, хто написав послання. У I столітті ім’я Яків було дуже поширеним. Проте мабуть, що це знаменитий Яків, брат Ісуса, що очолював єрусалимську церкву в перші тридцять років християнства. Петро, Павло та інші апостоли ходили містами і селами, а він залишався на одному місці: молився, учив і вірив, що Бог, Який воскресив його улюбленого Брата, довершить розпочате. У такому разі перед нами його лист, адресований християнам різних країн (вони образно названі «дванадцятьом племенам» Ізраїлевими). Яків хоче підбадьорити їх і зміцнити у вірі.

Адже тоді віра була справою не простішою, ніж тепер. З тієї миті, як ви вирішили слідувати за Ісусом, починаються випробування. Немов ви відкрили двері, збираючись вирушити в дорогу, і виявили, що зустрічний вітер буквально заштовхує вас назад. Яків же пише, що цьому слід радіти (в. 2)! Радіти, а не засмучуватися. Як таке може бути?

Випробування – річ дуже важлива для християнина. Випробування бувають найрізноманітнішими: це і гоніння (часто трапляються і в наші дні), і тяжкі спокуси, що підстерігають нас у найнесподіваніший момент, і хвороби, і втрата близьких, і складнощі сімейні та фінансові, і багато що інше. Проте випробування відвідує лише в тому випадку, якщо ми робимо щось серйозне, – як при випробуванні машин механіки перевіряють, чи витримають ті велику переробку. Учні Ісуса Христа повинні не просто вижити, але жити так, щоб через них щось змінювалося. Це може бути і тихе, лагідне свідоцтво в повсякденному житті, або ж – шанс, який отримують деякі, – відкрити Євангеліє відразу багатьом людям. А для цього треба набратися сил. Щоб виявитися на висоті становища, без сил не обійтися.

Тому Яків привертає увагу до результатів: випробування породжують уміння тримати удар. Не треба впадати в паніку. Не треба психувати. Не треба перетворювати проблему на кризу. Будьте терплячими. Це одна з основних тем усього послання (пор. Як. 5:7). Причому терпеливість треба виплекати, як мовиться, за повною програмою, вивчитися йому серйозно (в. 4). Уявіть своє життя як будинок. Віра – це коли ви виглядаєте з вікна і спрямовуєте погляд до Бога, Який набагато більший за вас. Терпеливість – те, що відбувається усередині будинку, коли ви так робите.

І ще одна важлива тема послання, яка згадана тут же спочатку, разом з терпеливістю: мудрість! Послання Якова – найясніший новозавітній представник того роду літератури, який відомий нам за Старим Заповітом як «література Премудрості»: перевірені та пересіяні мудрі цитати людей, які навчилися довіряти Богові в усьому, і які покладаються на Нього в кожному аспекті свого повсякденного життя. А як ще справлятися із складнощами? Для цього потрібна мудрість. Про мудрість треба просити в молитві.

Але чи дасть її Бог? Яків твердо упевнений: Бог усім дає просто і без докорів (в. 5). Як легко уявити Бога скупим і жадібним! Бо ми проектуємо на Творця ту закомплексованість, дріб’язковість і недоброзичливість, з якою так часто стикаємося, і яка часом дивиться на нас самих з дзеркала. Тому дуже важливо зрозуміти, який Бог насправді. Без цього ми так і залишимося «двоєдушними»: сьогодні одне, завтра друге, післязавтра третє. Проте слід не уподібнюватися морській хвилі, а мати мудрість, терпеливість і віру.

Якова 1:9-18 – Пастки світу цього і дар Божий

«А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав’яний, бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду… Так само зів’яне й багатий у дорогах своїх! Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його.»

«Слухай відлуння», – сказав друг. Ми стояли у величезному соборі, і хор починав співати чудовий гімн. Диригент знав свою справу, а склепіння собору підхоплювали кожен рядок, немов леліяло його і грало з ним, перетворюючи його на вступ до наступної частини пісні. Коли ж, нарешті, хор закінчив, ще цілих десять секунд ми могли насолоджуватися останнім акордом. Будівля спеціально була зведена так, щоб здавалося, що разом з нинішнім хором звучать інші голоси, древніші, – то вступають хори тисяч людей, що молилися упродовж віків. І звичайно, хори ангельські…

Слухайте відлуння! Ранні християни як би жили в гігантському соборі. Цим собором був Старий Заповіт, древні Писання Ізраїлю, які, як вірили учні Ісусові, набули нового сенсу у світлі життя, смерті і воскресіння їх Господа. У цьому уривку послання, як і часто в ранньохристиянських посланнях, ми чуємо відлуння знаменитого тексту. Бо пророк сказав: «Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!» (Іс. 40:8). До речі, раджу прочитати розділ повністю: він один з найкращих у Біблії. Яків явно посилає нас до певних старозавітних текстів: його голос супроводжує «відлуння» інших голосів.

Яків закликає довіряти Богові і Його слову, а не пасткам світу цього. Тут він говорить про дві пастки: багатство і спокусу. (Хоча іноді це речі нерозривно пов’язані: наприклад, коли в людини виникає спокуса вкрасти або обдурити заради наживи.) За його словами, ці речі несуть у собі обман. Вони як красива польова квітка, яка сьогодні є, а завтра немає, особливо якщо сонце припікає. Але що ж тоді вічне і нескороминуще? Яків відповідає: Бог і Його слово. Зауважимо, що під «словом» не мається на увазі лише передача інформації. Коли Бог говорить, щось відбувається. Відбувається з нами. І відбувається в нас. Подібно до ліків, слово Боже проникає углиб, зціляє внутрішні травми і змінює мотивацію, роблячи з нас зовсім інших людей (в. 18).

Це дуже важливо, інакше ми, образно кажучи, можемо захопитися привабливістю квітки. Є люди багаті, знамениті, які володіють віллами і лімузинами, можуть дозволити собі дорогий відпочинок. Втім, якщо придивитися, не все так просто. Ми читаємо в газетах, як вчорашнього кумира фанатів виставили на вулицю, або як брудним розлученням закінчився шлюб, що почався пишним весіллям. Подібні історії нам відомі, але блиск може сліпити очі.

Стосовно цього Яків висловлюється різко і навіть дотепно. За його словами, якщо ти бідний, потрібно радіти: адже це висота, до якої треба прагнути! Але і якщо ти багатий, потрібно радіти, бачачи тут привід для упокорювання, – бо багатство швидкоплинне! Іншими словами, не слід піддаватися ілюзії. Слід бачити речі так, як бачить їх Бог. Таке і вчення Ісуса.

У правильному світлі треба бачити і спокуси. Розвиваючи думку про різні випробування, що припадають на долю вірного (в. 2), він попереджає: не покладайте на Бога відповідальність за спокуси. Спокуса приходить зсередини (про це і в Євангеліях сказано). Багато наших імпульсів, надії і страхи зовсім не відрізняються чистотою. І якщо ми будемо «вірними собі», справа добром не кінчиться. Значить, потрібна мудрість: необхідно розібратися, яким імпульсам і бажанням слідувати, а яким ні.

За словами Якова, деякі бажання набувають власного сімейного дерева (в. 15). Бажання уподібнене породіллі. Породжує ж воно гріх: гріх – це вчинок, викликаний тією частиною «я», яка відводить від справжнього життя, уготованого нам Богом. Подібно до дитини, гріх зростає і дорослішає, і у свою чергу породжує дитину. Ця наступна дитина є смерть. До смерті кінець кінцем призводять бажання, що применшують справжнє життя. Контраст тут дуже ясно підкреслений: Бог обіцяє «вінець життя» (в. 12), а ті бажання ведуть у протилежному напрямі. Як часто буває у Священному Писанні, вчення «мудрості» чітко співвідноситься древніми обіцяннями Заповіту, що також припускали вибір між життям і смертю.

Знову ж таки Яків тут ґрунтується на природі Божий. Бо Бог є щедрий подавач, «Отець світил». Всяке світло у світі – Його дар, але якщо світло сонця, місяця і зірок може меркнути і зникати, світло Боже нескороминуще. І – ще одне відсилання до Іс. 40 – «Він нас породив словом правди». Виявляється, Бог поклав початок Своєму власному сімейному дереву. Нове народження веде до нового життя – через могутнє слово благовістя про Ісуса.

І на нас справа не закінчується. Люди, у житті яких Слово робить свою справу, – лише початок, «перші плоди Його творіння». Перед нами відсилання на свято урожаю в Храмі. Ми приносимо «перші плоди» урожаю Богові як знак того, що за ними підуть інші. Одного разу слово Боже преобразить усе творіння, наповнить небо і землю своїм багатим і чудовим світлом і життям. Ми ж, преображені Євангелієм, що вчимося дивитися на світ інакше та набувати стійкості в спокусах, – лише початок великого задуму.

Наступний запис

Якова 1:19-27 – 2:1-13

Якова 1:19-27 – Слово діє «Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. ... Читати далі