Чому багато людей воліють оминати Біблію «десятою дорогою»? Бо Біблія, Слово Боже – єдине абсолютне чисте джерело правди, яку ще часто через це іменують істиною. А людям, попри всі їх заяви про бажання дізнатися правду, насправді правда не дуже потрібна, особливо, якщо ця правда стосується їх самих…
А вона, ця правда, що відкривається Біблією, для багатьох є зовсім небажаною, адже «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23), – як колись зауважив апостол Павло. Або ж: «Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного» (Пс. 13:3), – як було підмічено задовго до Павла, і звичайно, за нас з вами. І попри той величезний проміжок часу, що відділяє нас від цих спостережень, у світі мало що змінилося. Він так само «лежить у злі» (1Ін. 5:19). І в багатьох, принаймні маємо надію на це, виникає цілком закономірне запитання: Який же вихід з цієї ситуації, яка, як можна здогадатися, налічує принаймні кілька тисяч років?
«Якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; і пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:31,32), – попри те, що Ісус, Бог-Слово, дає людям вихід з цієї ситуації, тобто звільняє від гріха, який буквально поневолює будь-яку людину, дає можливість розпочати нове повноцінне життя в мирі з Богом, з ближніми та із самими собою, більшість людей воліють так само оминати Спасителя «десятою дорогою». Що ж знову не так?
«Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20), – люди звикли до гріха, при чому до такої міри, що він став їх другою натурою, з якою, принаймні більшість, немає намірів розставатися. Хоча, звичайно, це не заважає цим самим людям скаржитися на жорстокість і зіпсутість цього світу… Хоча часто-густо вони самі є причинами цієї жорстокості та зіпсутості. Що ж з цим робити? Якщо, звісно, вас не влаштовує такий стан речей
«Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 3:5).
От Божа відповідь на це запитання. Лише «убогість духовна», тобто визнання своєї зіпсутості, поневолення самого себе гріхом і неможливість виправити цей дійсно жалюгідний стан справ власними силами, допоможе нам відчути потребу в Христі та скористатися Його допомогою, щоб стати дійсно вільними людьми.
Так що без упокорення немає справжнього навернення до Христа та подальше духовне (а разом з ним часто і тілесне) зцілення. Без упокорення це буде лише його підробка, профанація. От чому упокорення слід вважати першою чеснотою будь-якого християнина. Без упокорення взагалі неможливе християнство.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Перша чеснота
Ваш коментар: