Заповіт… А де спадок?

Є певні визначення, до яких ми так звикли, що нам навіть на думку не спадає, що… не знаємо їхнього значення. Класичним прикладом цього є два поняття, відомі кожному християнинові: Старий і Новий Завіт (Заповіт). Кожен знає, що означає, коли дядько з Америки згадав нас у заповіті, але як розуміти це в згаданих словосполученнях, та ще й коли йдеться про два заповіти?

Щоб зрозуміти це, треба згадати один факт прадавнього минулого. Народи (та окремі люди), що жили на Близькому Сході, мали звичай укладати між собою союзи, що зовсім не означало, що сторони мусили бути однаково потужними: деколи навіть траплялося, що переможець пропонував союз переможеному. Така домовленість означала, що вони налагодили тісний зв’язок і відтепер зобов’язуються непорушно й точно дотримуватися встановлених правил.

Водночас такі угоди характеризувалися цікавою особливістю: їх не можна було обговорювати й змінювати; коли одна сторона пропонувала союз на певних умовах, то друга могла або цілковито прийняти їх, або відкинути цей союз.

І ось після потопу трапився дивовижний факт: усемогутній Бог запропонував малому створінню, людині, укласти союз. Ішлося про союз Бога й створіння! Згодом Бог, використовуючи власну педагогіку, виховує людину та, попри людську невірність, постійно відновлює союз. Діючи так, Він щораз виразніше демонструє свої очікування та водночас обіцяє людині Свою особливу опіку.

Найважливіша подія, що трапилася до приходу Христа, відбулася на горі Сінай, де Бог за посередництвом Мойсея налагодив отой особливий зв’язок з ізраїльтянами, які відтоді стали Його народом – вибраним народом. Саме Десять заповідей є найстислішим викладом правил цього союзу. І пам’ятаймо, що ці правила є законом і не підлягають обговоренню: якщо хочеш укласти союз із Богом, мусиш прийняти всі Десять заповідей, а не, наприклад, сім чи вісім, бо інші тобі невигідні.

Але що все це має спільного з назвою нашого розділу? Отож, євреї, які в III ст. до Христа перекладали Святі Книги грецькою мовою, мусили підібрати відповідний грецький термін на позначення отої дійсности союзу. Вибрали слово «diatheke», яке одночасно означає союз, угода і, власне, заповіт (завіт). Очевидно, свідомо зупинилися саме на цьому двозначному терміні: адже й тоді, коли хтось залишає нам спадок, ми не маємо змоги «хитрувати, вибирати» – або приймаємо дар, або ні. Пізніше, коли слово «diatheke» перекладали латинською, вибрали відповідник «завіт», і так воно вже й лишилося, зокрема й у нашій мові. Отож, можливо, точніше було б говорити про Книги Старого й Нового Союзу, але багатовікова традиція привчила нас до слова «Завіт», і нині це важко було б змінити.

Ну а що ж з Новим Союзом?

Кожен, хто читав Старий Заповіт, добре знає, як виглядала вірність отого впертого, товстошкірого народу. Господь Бог, однак, не відмовляється від боротьби за людину, а оголошує через пророків, що, хоча ізраїльтяни зламали Його завіт, «ось дні наступають…» і Він створить «із домом ІзраїлевимНовий Заповіт» (Єр. 31:31).

Коли здійснилося це пророцтво? Усі ми чуємо відповідь під час кожної Святої Літургії: «Пийтебо це кров Моя Нового Заповіту». Бог уклав новий союз із людиною за посередництвом Хресної Жертви Христа, тож ми тепер є новим Народом Божим. Так сталося тому, що Бог «розширив межі» Свого народу. І тепер уже не лише ізраїльтяни, а кожен, хто приймає науку Його Сина, може ввійти у вічний союз зі своїм Творцем, а навіть стати Його названою дитиною, з усіма наслідками цього факту, зокрема й тими, що стосуються… прав власности: «А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові» (Рим. 8:17). А отже, коли св. Франциск вигукнув: «Бог мій і все моє!»[1], – то це аж ніяк не було перебільшенням. Франциск просто добре зрозумів, що дає йому участь у цьому Новому Союзі, у цьому дивовижному Новому Заповіті, завдяки якому отримуємо «спадок» на виняткових умовах: адже Бог, що є вічним, за посередництвом смерти й воскресення Свого Сина зробив нас спадкоємцями й учасниками того нечуваного багатства. Тільки як ми користаємо з нього? Здається, дуже часто буваємо схожими на старшого брата блудного сина, який дорікає батькові, що не отримав від нього навіть козеняти, але не помічає, що є дитиною найліпшого батька й дитям великої фортуни. «Стільки років служу Тобі, Боже, і що з цього маю? Інші доробилися до мерседесів, а я…» – «Ти завжди при Мені, дитино Моя, і все Моє – твоє».


[1] Слова св. Франциска Асизького. – Прим. пер.

Попередній запис

Чи Біблія – це підручник терпимости?

Уже бачу поблажливі посмішки деяких читачів, які, прочитавши заголовок цього розділу, одразу ж засиплють мене прикладами жорстокости й нетерпимости, описаними ... Читати далі

Наступний запис

Від «дитячого садочка» до... Гори Блаженств

Ну й гарний підручник моральности ота Біблія! Патріярх Яків підступом здобуває благословення свого батька, ізраїльтяни займають Землю Обітовану, використовуючи методи, ... Читати далі