Від «дитячого садочка» до… Гори Блаженств

Ну й гарний підручник моральности ота Біблія! Патріярх Яків підступом здобуває благословення свого батька, ізраїльтяни займають Землю Обітовану, використовуючи методи, які важко назвати мирними, а Давид володіє цілим гаремом (не кажучи вже про те, як завоював кохану дружину)…

З’ясуймо відразу одне непорозуміння. Так, Святе Письмо – це підручник моральности, але тільки для розумних людей. У ньому ніде не сказано: «Усі описані на цих сторінках герої є зразком для наслідування», – зате тут не раз можна натрапити на відверто негативні постаті, бо це Книга, що містить правду про людське життя, в якому співіснує добро і зло. Це не слізлива й нудна агіографія, що вибілює всі людські вади, а мудре свідчення того, що, попри численні вади й гріхи людини, Бог далі любить і провадить її.

Крім того, це історія виховання людини Богом, історія великого діялогу, в процесі якого обидві сторони чимраз ліпше пізнають одна одну.

Погляньмо на ізраїльтян, які живуть в Єгипті, язичницькій країні, та виконують для фараона важку, невільницьку працю. Чи до тих людей Бог міг би відразу послати Христа з Його Євангелієм?!

Що ми подумали б про батька, який читав би мораль півторарічному карапузові: «Не слід розкидати іграшки, джентльмени так не чинять»?. Можна впевнено сказати, що «джентльмен» нічого не зрозумів би з тієї промови, а забавки ще деякий час літали б у повітрі.

Бог, найліпший Отець, чудово знає, чого можна вимагати від Своєї дитини на конкретному етапі її розвитку. Якщо всі сусідні народи дотримувалися багатоженства, то важко було відразу встановлювати ізраїльтянам таку високу планку: «Одна дружина і крапка!».

Якщо помсту тоді вважали священним правом, то хіба Бог міг одразу сказати: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає»? (Мт. 5:44). До речі, звернімо увагу, якого сенсу в цьому контексті набуває мудре правило «Око за око, і зуб за зуба» (Мт. 5:38), котре вважаємо дуже жорстоким. Цей закон не означає, що ти зобов’язаний відімстити, а каже: якщо вже хочеш помститися, то пам’ятай, що можна забрати стільки ж, скільки втратив… але ні на йоту більше! Бо те, як це виглядало тоді на практиці, можемо прочитати в Пісні Ламеха (Бут. 4:23-24)… Зрештою, згадаймо хоча б ситуації, що виникали під час останньої війни, коли за вбивство одного німця карали смертю багатьох поляків! На цьому тлі «дикий» закон, що діяв за прадавніх часів, видається вершиною справедливости!

Однак коли читаємо деякі Божі вимоги, викладені в книгах Старого Заповіту, вони видаються нам дуже дивними: для чого, зокрема, забороняти їсти певну їжу (наприклад, свинину), навіщо впроваджувати стільки детальних правил? У такий спосіб Бог учив Свій народ, що він є вибраним, святим, а отже, ціле його життя, у всіх його вимірах, має бути своєрідним свідченням цієї святости (звідси й заборона споживати м’ясо тварини, яку вважали огидною). Усе життя ми змушені безперестанку вибирати, бо, насправді, не існує морально нейтральних учинків.

А тому, читаючи певні біблійні тексти, що нас шокують чи навіть обурюють, звернімо увагу на те, з якої епохи вони походять; спробуймо зрозуміти, як думали тогочасні люди та чого Бог міг від них вимагати. Погляньмо також і на власне життя. Якщо будемо уважними спостерігачами, то побачимо в ньому те саме Боже виховання: ми вважали певну поведінку «нормальною й дозволеною», аж поки одного дня якийсь внутрішній голос не сказав нам подивитися на це з іншого боку – щоб звернути увагу на зло, якого ми досі не бачили.

Отже, ми домовилися, що нас не обурюватиме зло, яке чинили біблійні герої… Але як у такому разі в наш, такий спраглий миру час читати тексти про Бога, Який запалав гнівом і знищив ворогів Свого народу (пор.: Пс. 18), про Бога, що є войовником, який сіє жах? Невже Бог змінився? Невже з плином часу грізний воїн перетворився на мирного царя?

Ні, Бог завжди той самий, незбагненний у Своєму багатстві й розмаїтті для вузького людського розуму; і саме тому людина в різні епохи наголошує на певних аспектах Бога – на тих, які їй особливо близькі.

Давнім ізраїльтянам, простим людям, важко було б захоплюватися «найвищим, єдиним у Тройці, трансцендентним Буттям». Найважливішим для них було питання безпеки: чи цьому Богові можна довіритися, чи Він здатен захистити нас від ворогів? Ось чому таким популярним був образ Бога в обладунках – Бога, що б’ється, захищаючи Свій народ.

Чи нині ти так само розповідав би про ТОГО САМОГО Бога дітям, бізнесменам і в’язням? Чи тепер ти дивишся на Нього так само, як тоді, коли тобі було п’ять років? Ні, це змінився не Він, а ти. Він і далі відкриває тобі тебе та… Себе. Виховує тебе так, як виховував ізраїльський народ. І саме для цього дав тобі Святе Письмо. Воно не є казкою для дітей, в якій бідолашна сирітка швидко стає дружиною принца, і відтоді вони живуть довго та щасливо. Так буває тільки в казках!

У житті – і в Біблії – для того, щоб відповідати умовам життя Царської Родини (Святої Тройці, яка запрошує нас долучитися до Свого життя), потрібно докласти чималих зусиль, подолати багато труднощів, пережити не одну невдачу й падіння. Про все це розповідає Святе Письмо, виразно показуючи нам шлях, але водночас і оберігаючи нас від наївних ілюзій. І тому воно – ПРАВДИВА КНИГА.

Попередній запис

Заповіт... А де спадок?

Є певні визначення, до яких ми так звикли, що нам навіть на думку не спадає, що... не знаємо їхнього значення. ... Читати далі

Наступний запис

Коли в Бога людське серце

Слово «почуття» видається нам не зовсім відповідним, коли говоримо про Ісуса; напевне, значною мірою вплинув на це той Його образ, ... Читати далі