«Мій Боже, взиваю… Ти не озвешся» (Пс. 22:3)

Найважча проблема, пов’язана з молитвою, – це, мабуть, коли наші прохання залишаються, як нам здається, без відповіді, коли просимо, просимо і… нічого, так, наче небо замкнене на колодку, немов у Господа Бога зіпсувався слух! А тут ще й під час недільної Служби Божої чуємо: «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам» (Ів. 16:23). «І оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас» (1Ів. 5:14). Уже бачу саркастичну посмішку на вустах деяких читачів: «Гарна обіцянка! Ну й що це за фокус – виконувати те, що відповідає Його волі!». Тут, однак, варто сказати: «І дуже добре, що це так!». Передусім тому, що саме Він, а не ми, знає все, зокрема – майбутнє, яке ми можемо лише передбачати. Думаю, що кожен (чи, принаймні, багато хто) з нас дякував Господу Богові за те, що Він «не виконав» нашого прохання, яке перед тим здавалося нам надзвичайно добрим, але насправді принесло б просто-таки фатальні наслідки! То що ж це таке? Невже прохання залишилося невиконаним? Не поспішаймо з висновками, а згадаймо, що насправді ми хотіли, щоб у кінцевому підсумку БУЛО ДОБРЕ… і саме так воно й вийшло, ба більше, усе склалося ліпше, ніж ми собі думали!

Перш ніж запитати себе, чи Бог виконує наші прохання, поцікавмося в себе, в ЯКОГО Бога віримо? Хто все знає – Він чи я? Чи думаємо, що Він – бездушний автомат, який лише «викидає із себе» замовлені товари, чи все ж вважаємо Його найпрекраснішим, люблячим Отцем, Який хвилюється за нас, переживає за наш розвиток, наше духовне зростання й водночас може сказати: «Тобі не можна мати цього, бо це тебе знищить, обмежить, поневолить».

Ця довіра до доброти й всезнання Отця має фундаментальне значення тоді, коли стикаємося з незрозумілими ситуаціями: чому здається, що не відгукується на прохання про здоров’я для важкохворого, про працю для безробітного… адже просимо про добро! Я не відповім тобі, дорогий читачу, чому це так, бо… теж не знаю всього; але знаю, що Той, хто все знає, є Любов’ю та що з незрозумілих для нас причин часом задля нашого ж добра мусимо пройти через важкі випробування.

Є притча про чоловіка, який хотів допомогти метеликові вилізти з кокона й розрізав його. Однак виявилося, що то була ведмежа послуга: метелик потребував отих зусиль і того тертя, щоб його крила зміцніли й пізніше могли нормально функціонувати. Отож, «завдяки допомозі» чоловіка бідолашний метелик став калікою. А як часто ми просимо Бога «розрізати кокон»?

Треба також згадати ще одне питання, від якого залежить виконання наших прохань: ідеться про… волю інших людей, на яку зважає Бог (може, навіть більше, ніж ми!). Уявімо собі таку молитву дружини: «Господи Боже, вже стільки років прошу Тебе, щоб мій чоловік був добрий до мене!». Якщо зіставити ці слова з реальним життям, то це прохання треба було б сформулювати так: «Господи Боже, позбав мого чоловіка його способу мислення, його звичок і вподобань (особливо всіх вад) та створи наново на мій образ і подобу!». А отже, бажаючи виконати це прохання, Господь Бог мусив би знищити особистість чоловіка, бо дружина, замість того, щоб, доклавши зусиль, налагодити з чоловіком діялог (і водночас просити Бога про допомогу), воліла б, щоб їй усе піднесли готовим на тарілочці. Ні, Бог занадто любить нас, щоб дослівно виконувати такі прохання. Ця молитва, поза сумнівом, теж не залишилася без відповіді; цілком очевидно, що Господь Бог – лише Йому відомим способом – підказував чоловікові, щоб він старався бути для дружини якнайліпшим, але Всевишній не для того дав нам сіру речовину, щоб усе робити за нас, коштом свободи й гідности інших людей.

То чому ж тоді Він обіцяє, що виконає всі прохання? Так, обіцяє, але водночас ставить певні умови здійснення цих обіцянок: «Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам!» (Ів. 15:7). Отож, умовою здійснення прохань є життя в єдності з Ісусом, життя Його словом, бо саме така позиція формує наше мислення, очікування і, як наслідок… наші прохання. Людина, яка живе в правдивій приязні з Ісусом, знає, про що доречно просити цього Друга. Зрештою, погляньмо на тексти Нового Заповіту, які підказують нам, про що ми повинні молитися до Бога: про мудрість, про Святого Духа, про відпущення гріхів, про охорону від зла… Звичайно, що натрапимо там і на прохання про хліб насущний, і на численних людей, що просять про зцілення… але марно шукати на сторінках Святого Письма прохань про блискавичний успіх, кар’єру, маєток… Обіцянка здійснення прохань не означає, що тільки-но попросимо, як у нашому гаражі відразу ж з’явиться розкішний мерседес. Або ж (якщо вже доходити до меж абсурду), що ми сказали б про Бога, Який виконував би прохання бандитів, котрі благали б Його про можливість утечі?

«Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:2-3). Це ще одна відповідь на запитання про не вислухані прохання. На основі цих слів св. Якова середньовічне богослов’я сформулювало правило, яке твердить, що деколи не отримуємо того, про що просимо, бо молимося «male» (погано), «mali» (будучи злими) і «mala» (про недобрі речі)[1]. І знову повертаємося до початку: справді, Ісус обіцяє вислуховувати прохання, але обіцяє це тим, хто вміє просити, хто дійсно просить «в ім’я Його», пам’ятаючи, що перше прохання завжди повинно бути повторенням Його слів: «Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!» (Лк. 22:42), – бо я знаю, що моє прохання ніколи не залишається не вислуханим, що Ти завжди хочеш мого добра, навіть якщо виконаєш це прохання пізніше й по-іншому (навіть так, що я цього до кінця життя не зрозумію). Якби все діялося відповідно до моїх задумів, це означало б, що я є Богом, а не Ти, що я можу Тобою маніпулювати, а Ти лише зобов’язаний виконувати всі мої капризи… як казковий король, що догоджає своїй розпещеній доньці-принцесі.

Не хочу Бога, схожого на казкового короля, натомість прагну Тебе, Того, хто любить мене мудро, хто є нехай і дуже вимогливим, але найліпшим Вихователем; і хоча не розумію багатьох уроків, прослуханих у Твоїй школі, знаю, що це не Ти винен у цьому, а тільки моє неуцтво й тупість.


[1] Ідеться про латинську максиму, яку приписують Сенеці: «Quia mali, male, mala petimus» («Тому що просимо, будучи злими, погано й про недобрі речі»). – Прим. пер.

Попередній запис

«Чекаю на культурних співрозмовників» – Бог

Хто ж з нас не любить розмовляти з культурними людьми! «Ох, який чарівний чоловік! З якою повагою ставиться до мене, ... Читати далі

Наступний запис

Молитва папуги

«Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя», – промовляє людина і здається, що перед Господом ... Читати далі