Виклик Богові

«Називаючи себе мудрими, збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» (Рим. 1:22,23), – прекрасна біблійна ілюстрація, що демонструє безумство світу цього, затьмареного власною гордістю, усвідомленням власної «значущості».

А такий стан серця призводить до руйнівних наслідків, на кшталт будівництва Вавилонської вежі. Що ж спонукало її будівничих? Пожадання слави, бажання увічнити свої імена, увійти до історії… і кинути виклик Богові: «І сказали вони: збудуємо собі місто і вежу, висотою до небес, і зробимо собі ім’я» (Бут. 11:4). Чим же закінчилася ця епопея з будівництвом? – Господь змішав мови будівничих, щоб вони відстали «від того, що задумали робити» (11:6). При чому зробив це для їхнього ж блага, так що на той момент людство обмежилося не такими значними наслідками. Що не скажеш про наслідки, які залишила (і залишає по нинішній день) богоборча та людиноненависницька комуністична ідеологія.

Сьогодні нам, людям ХХІ ст., здається смішною та наївною спроба звести вежу «висотою до небес», проте кинути виклик Богові людство ще й досі намагається. Минуле ХХ століття було в повній мірі присвячене цьому, і попри те, що це призвело до страхітливих та вкрай руйнівних наслідків, людство не полишає цих спроб, тим самим марно намагаючись довести, що саме воно є хазяїном становища та цієї планети, яку Господь, наш і її Творець, дав нам у користування. Як про це поетично висловилася Книга Буття: «І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, і над звірами, і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1:26).

Адам, а за ним і все людство, не змогло впоратися з покладеним завданням, поступово перетворюючи всю планету на місце непридатне для проживання. При чому досить часто це стає прямим наслідком виклику, яке людство закидає Богові: ми самі можемо впоратися на цій землі (у масштабах країни) або Землі (тепер уже в планетарному масштабі). Проте це якось без Божої допомоги не виходить… Хто ж скаже світові про це, про марність спроб побудувати рай на цій планеті?

Загалом цю місію Господь поклав на Своїх послідовників: «Ви – сіль землі… Ви – світло світу» (Мф. 5:13,14). Проте для багатьох з них цей заклик став не спонуканням для дій: проповіді Благої звістки із закликом покаяння та намаганням преобразити цей світ… ні, не в рай, просто зробити його хоч би на дещицю кращим, щоб він остаточно не перетворився на пекло. Став не спонуканням, а лише приводом… для гордості та самопіднесення над людьми, які, як на їх думку, ще не прийняли серцем Благу звістку про Спасителя. На кшталт фарисеїв, що насмілювалися казати: «Але цей народ, що не знає закону, проклятий він» (Ін. 7:49).

Що можна сказати цим гордівникам? Можна нагадати про «скалку» в оці ближнього, та «колоду» у власному (див. Мф. 7:3-5), та про неприпустимість суду над ближнім (див. Рим. 2:1), що краще цей суд віддати Богові, «Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від» Нього (1Кор. 4:5). А також про багато інше, що і так всім відоме.

Так що краще тут навести слова Івана Хрестителя, які він адресував як раз самовпевненим фарисеям, які вважали, було свято переконаними в тому, що є цілком «респектабельними», «врятованими» людьми: «І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові» (Мф. 3:9). Каміння, яке, зі слів Христових, теж може заголосити (див. Лк. 19:40).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docВиклик Богові


Ваш коментар:

Попередній запис

Де ховається гордість (закінчення)?

Шумна справедливість Скажіть, – прагнення до справедливості є гідністю людини? "О, людино! сказано тобі, що – добро і чого жадає ... Читати далі

Наступний запис

Божі напоумлення

Христова притча про злих виноградарів, які вбили сина хазяїна винограднику. Більш за все, вона багатьом добре відома, тому немає особливої ... Читати далі