Де ховається гордість (закінчення)?

Шумна справедливість

Скажіть, – прагнення до справедливості є гідністю людини?

О, людино! сказано тобі, що – добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм” (Михея 6:8).

А чи може за жаданням справедливості ховатися гординя? Так, скільки хочете!

Уявимо ситуацію: стоїмо ми на молитві. І раптом брат Гена звертається до мене прилюдно: “Знаєш що, брате Анатолію, ти б краще не відкривав рота!”

Я починаю обурюватися. Я вимагаю до себе пошани, як до людини, яка таки вміє молитися. Я вимагаю відновлення справедливості. Я вимагаю, щоб Гена при тих же людях визнав, що він не правий.

Чи правий я? Що в мені говорить – жадання справедливості чи зачеплена самолюбність, або просто зачеплена гордість?

Наша справедливість – тест на гординю

Як розпізнати в собі, де закінчується жадання справедливості і де починається гординя?

  • Якщо я заступився за другого, значить, – я вимагаю справедливості (допустимо, Гена сказав це про пастиря).
  • Якщо я клопочу про себе, – велика небезпека, що це гординя в мені обурюється: “Як це так, мене принизили!”
  • І якщо я ще добився того, що Гена таки вибачився переді мною – гординя моя роздується непомірно.

І принизливе не те, що мене принизили, а…

“І те вже зовсім сором для вас, що ви судитеся між собою. Чи не краще б вам залишатися скривдженими? Чи не краще б вам терпіти нестатки?” (1 Кор. 6:7)

Якщо мета моєї захисної промови, відновити добрі взаємини з братом Геною, я буду перед Богом правим: “Мирися з суперником твоїм швидко” (Мф. 5:25). А якщо ще буду молитися за нього, то вчиню згідно Божих велінь: “Моліться за тих, хто кривдить і гонить вас” (Мф. 5:44).

Якщо ж домагаюся лише відновлення свого доброго імені в очах братів і сестер, але не прагну примиритися з кривдником, велика небезпека, що гординя роз’їсть моє серце.

Проситимемо в Господа мудрості і відваги в захисті ближніх, а не в самозахисті – тоді не буде місця гордині в нашому серці.

Доводити, що я правий, і робити це як лев, тільки заради того, щоб залишитися правим не дивлячись ні на що; прагнення щоб то не було залишити за собою останнє слово – є шлях таємної гордині. Нехай не станеться це ні з ким з нас.

Кричуща “духовність”

Ще одна чеснота, яка може стати і дуже-дуже часто стає ширмою для гордині християнина, – духовність.

Скільки побачив я по різних церквах супер-духовних братів і сестер: вони і падали на підлогу при одному погляді пастора (приймаючи природно нове помазання), і повзали рачки з реготом по проходах у церкві (була така модна штучка – Торонтівський сміх), і пророкували з приводу і без (приїзд чергових заїжджих пророків, як правило, викликав черговий сплеск охочих і в нас потрапити як “Саул у пророки” (див. 1Цар.10:12)).

Але при найближчому знайомстві з цими супер-духовними людьми, дуже-дуже часто виявлялося, що більшість з них у численних проблемах і в гріхах, а показна духовність просто компенсувала комплекс неповноцінності таких людей, піднімаючи їх престиж, звичайно, на якийсь час в очах церкви.

У більшості своїй, на жаль, ці люди, побігавши по різних церквах, йшли у світ, де їм і місце…

Чому так жорстко? Та тому, що існує справжнє помазання, справжні пророцтва, справжня духовність, – а ці “блукаючі зірки і безводні хмари” граючи в дари Духа Святого “на публіку”, стількох нестійких у вірі відвернули від Бога, стількох невіруючих назавжди відохотили навіть думати про Бога, що не можна злічити.

І це проблема не сьогоднішнього дня. Ісус попереджав, закликав, просив Своїх учнів: “І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою” (Мф. 6:5). “Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою” (Мф. 6:16).

Знаєте, що означають слова – “Вони вже мають нагороду свою?” Якщо люди вважають нас духовними за ознаками духовності, що виставляються напоказ, то Бог нас такими вже не вважає. Наша духовність у такому разі – прикриття гордині, і тільки!

Наша духовність – тест на гординю

Як розпізнати в собі гординю, що ховається за маскою духовності?

  • Якщо мене нестримно тягне виставити свою духовність напоказ,
  • якщо я жадаю визнання своєї духовності від оточення,
  • якщо я помічаю в собі, що я свідомо звертаю особливу увагу на зовнішній прояв духовних дарів у собі і в ближніх,
  • якщо я роздумую, у кого духовності більше (за зовнішніми, природно, ознаками, бо внутрішню, справжню духовність можуть розрізнити, на жаль, дуже небагато людей, які мають дар Святого Духа). Отже, якщо я роздумую, у кого духовності більше, у мене чи мого сусіда, і, мимоволі, прагну випнути свою сверхдуховність, – мене підстерігає небезпека духовної гордості.

Духовне життя людини полягає в її взаєминах з Богом. Ісус підкреслював особливу її таємність: “Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі” (Мф. 6:6).

Він закликав: “Коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі” (Мф. 6:18).

Гордитися своїм володінням духовними дарами, які нам дав Господь, безглуздо. Те, що ми їх маємо, не наша заслуга.

Чи може гордитися своїм знанням ядерної фізики телевізор, по якому йде передача про ядерну фізику, – адже він лише передавач і сам не знає нічого.

Так і ми – тільки інструмент у руках Божих. І дай нам Бог бути хорошим інструментом.

Набір юного (і не дуже) гордівника

Можна перераховувати і перераховувати чесноти і не лише чесноти, але і прості, зовсім не гріховні прагнення людини, за якими здатна сховатися гординя. (Спробуйте ви!):

  • За любов’ю – (бажання одружитися на дочці начальника).
  • За лагідністю – (ченці ходили в дранті – а монастирі захоплювали землі).
  • За потягом до знань – (Єва – нібито бажання дізнатися більше).
  • За бажанням професійного зростання – (сатана).

Не гордися – але бійся

Гординя – найстаріший гріх, найпідступніший гріх, найнещадніший гріх!

З неї почалася історія цього всесвіту, коли сатана спробував сісти на місце Всемогутнього Бога, і нею закінчиться, коли антихрист оголосить себе богом і змусить людство поклонятися собі.

Гординя буде тією останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння Божого, після чого цей світ буде знищений.

Від нормального і природного для людини почуття власної гідності до гордині навіть не крок, а декілька мікрон – і тому вона особливо небезпечна.

Гординя видає себе за любов, за доброту, за лагідність, за щедрість, за набожність, за прагнення до справедливості, за двигун прогресу, за успішність у житті і т. д. і т. п.

Будьмо же частіше повторювати за царем Давидом: “Від тайних моїх очисти мене”, Господи. Амінь.

За матеріалами сайту golgofa.kіev.ua

Попередній запис

Де ховається гордість?

З гордості почалося все погане, гордістю закінчується все добре. Мало того, гордість – найдревніший гріх: "Хто чинить гріх, той від ... Читати далі

Наступний запис

Виклик Богові

«Називаючи себе мудрими, збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» ... Читати далі