Євреїв 8:7-13 – Обіцянка Нового Заповіту
«Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого. Бо їм докоряючи, каже: Ото дні надходять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу Заповіта Нового, не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь! Оце Заповіт, що його Я складу по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм! І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: Пізнай Господа! Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них! Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш! Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління.»
Я ніжно люблю річку Кокет: вона бере витік у рідних мені краях Англії і приблизно в 50 милях на південь від кордону з Шотландією впадає в Північне море. Річка недовга навіть за нашими поняттями, не кажучи вже про європейські «стандарти», а тим більше про такі потужні потоки, як Амазонка, Міссісіпі, Міссурі. Але кожен вигин моєї річки упертий і своєрідний. Спочатку пінистий гірський струмок збирає воду з безлічі джерел високо в Пенінах, спускається в мальовничу долину, де ховаються чарівні села і порослі вересом пагорби. Річка розширюється, її русло стає глибшим, коли вона минає древній монастир, де досі ще сходяться на молитву паломники, тут береги облямовані зеленими деревами, і потік іноді перетворюється на водоспад. Недалеко від того місця, де річка впадає в море, її накриває тінь старовинного замку, а навпроти гирла, вже в морі, видніється острівець з гніздуваннями птахів. Безліч гірських струмків, що збігають з тієї чи іншої гори, наповнюють її води. Характер річки змінюється в міру наближення до моря. Є чудові містечка для риболовлі, є житла диких тварин. Це все одна і та ж річка, що наполегливо прагне до своєї мети, хоча побачивши тонкий потічок, з якого вона починається, ви навряд чи може уявити собі глибокий і потужний потік, а людина, знайома лише з останнім відрізком її шляху, коли вона розкривається назустріч приливу, навряд чи може уявити собі ті скелі і гори, де таїться її витік.
Ми прочитали Послання до Євреїв майже до середини. Тепер, перш ніж автор продовжить поглиблюватися у своєму богословському міркуванні далі, слушний час озирнутися на пройдений шлях. Згадаємо перші, схвильовані, «пінисті» славослів’я Месії, хвалу Його величі вище ангелів. Розміркуйте над безліччю вигинів і поворотів цієї річки, про ті цитати з Біблії, які вона вбирала на своєму шляху, про той поворот, якого ми щойно досягли. Загляньте і в кінець, у точку, де потужний потік вливається в море, вносить свій унікальний вклад у загальнохристиянську мудрість. Легко помітити, що зараз нам доведеться мати справу з щонайдовшою цитатою в посланні, явно переповненою біблійними алюзіями, і це хороша підказка, що допомагає осмислити весь потік змісту книги і особливо, яким чином різнорідні струмки думок і посилань з’єднуються в річці і у своїй різноманітності складають її єдність.
Щойно ми відмічали слово «краще»: у Посланні до Євреїв воно зустрічається частіше, ніж в усіх інших розділах Нового Заповіту разом узятих. І це знову ж таки ключ. Відбираючи цитати із Старого Заповіту, автор прагне вселити нам одну і ту ж думку: те, що ми мали досі, саме по собі добре, але Бог творить щось краще. Ми мали щось реальне, але це ще не вся істина, ми знаємо щось важливе, проте найважливіше знання вказує, що Бог збирається зробити щось більше. У цьому основна думка послання: «щось більше», «уся істина», «краще» вже з’явилося – в Ісусі; отже навіть не думайте повертатися назад, до меншого. Старе було добрим і правильним, проте тепер воно поглинене новим, кращим. Не намагайтеся розігнати води широкої річки тими струмками, з яких вона народилася. Нічого не вийде. Треба йти за течією річки, нехай вона несе нас у невідомі краї.
Інша справа – озирнутися і пригадати, з яких вод склалася ця річка. У перших двох розділах на читача обрушувався потік біблійних цитат із загальною ідеєю: Ісус – Месія, єдиний, «єдинородний» Син Божий, і тому Він перевершує ангелів, які принесли народу Закон. У такому контексті розділ 2 розглядає Пс. 8 і приходить до розуміння, що Ісус – досконала людина, і Він вже набув те верховенство над творінням, яке Бог призначив усьому людському роду. Далі, у розділах 3 і 4 автор відводить нас в інший світ, до Пс. 95, і наполягає, що народу Божому уготований «відпочинок суботи», і що вступ у Землю Обітовану, якій присвячений цей псалом, лише прелюдія. Читача закликають наполегливо і твердо триматися своєї віри і надії.
До кінця розділу 4 настрій змінюється, думка сконцентровується на Ісусі – справжньому первосвященику, і ми переходимо до Пс. 110, де Ісус названий священиком «за чином Мелхиседековим». Тут ми найдетальніше розглядаємо використання в посланні біблійних цитат: як автор натикається на текст, що виходить за межі самого себе, вказує на інший час, іншу сферу буття, майбутню реальність. З розділу 5 і по середину розділу 8, аж до уривку, який ми щойно розглянули, ця тема домінує, і звучать наполегливі застереження про необхідність подорослішати і приготуватися до прийому твердої їжі – сприйняття глибоких біблійних істин. Розмова про первосвященика Ісуса привела нас до того моменту, коли, як ми вже говорили, автор послання розгортає щонайдовшу з вибраних їм старозавітних цитат: обітницю нового Заповіту, якою Бог має намір замінити свій Заповіт з Мойсеєм (Єр. 31:31-34).
Кожен уривок послання, як вигин річки, має власний характер, і важливо простежити, як один відрізок шляху пов’язаний і переходить в інший, утворюючи спільно безперервний ланцюг міркування. А давайте візьмемо інший образ і порівняємо послання не з річкою, а з весільним тортом, безліччю акуратно укладених один на одного шарів. Втім, у торта зазвичай верхні шари менші за нижні, а в посланні кожен наступний шар більший за попередній. Ісус – Месія, Син Божий, що перевершує ангелів і Закон; Він – повноцінна людина і Він же обіцяє справжній «відпочинок», що перевершує той відпочинок, якого ізраїльтяни чекали наприкінці важкого шляху пустелею. Будучи Месією, Він же є істинним первосвящеником, Який звершує досконало те, що не дано було зробити древнім левитам.
Підсумовуючи, ми бачимо, що в Ісусі Бог здійснив головну, Свою життєдайну обітницю: в Ісусі Він встановив новий Заповіт, який був передбачений у пророцтві Єремії. Якщо для розділів 3 і 4 основною цитатою служить Пс. 95, а для розділів з 5 до середини 8 – Пс. 110, то до Єр. 31 автор послання увесь час звертатиметься з цієї миті і до кінця розділу 10. На цій ділянці в річку віллються багато інших потоків, і ми відмічатимемо їх за мірою появи, але пейзаж по обох берегах тепер новий – і він пов’язаний з новим Заповітом. У вірші 12 видна дорогоцінна для автора особливість нового Заповіту: у рамках цього Заповіту нам прощені гріхи. От чому колишній Заповіт, Храм, священство і все інше застаріло і «близьке до зотління» (в. 13). Це найпереконливіший аргумент, що закликає нас триматися за Ісуса, а не ховатися в уявній безпеці юдаїзму. Бог встановив для нас те нове, що було обіцяне; безглуздо і легкодухо було б чіплятися за старе.
Євреїв 9:1-10 – Стара скинія передбачала нову
«Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню. Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби. А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих. Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту. А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини. Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.»
Таксист давно змирився із ситуацією. «Що робити, – знизував він плечима. – Колись Бостон буде прекрасним містом, якщо його доведуть до пуття».
Ми застрягли в нескінченному заторі, що тягнувся від аеропорту Логан, біля берега Атлантичного океану, мало не до Кембриджа, штат Масачусетс, де ми орендували квартиру. Шлях нам перегородило масштабне будівництво – амбітний план передбачав створення нової системи доріг, якою буде легко і просто добиратися від аеропорту до Бостона і далі в сусідні міста на південь і північ.
Тут я зрозумів (а раніше жодного разу не замислювався), що коли здійснюється такий великий проект, на завершення якого знадобляться роки, а то і десятиліття, потрібні тимчасові дороги, щоб у транспортному потоці не виникало заторів. Коли скульптор висікає з мармуру статую, йому не доводиться піклуватися про зручність інших людей, яким треба одночасно з ним робити щось з тим же шматком мармуру, але, взявшись перевлаштовувати великий міський район, не можна порушувати звичайний плин життя. Адже, приміром, щодня людям треба добиратися на роботу. Значить, окрім головного плану, великого задуму в умах архітекторів, моделі під склом, виставленій напоказ у мерії, потрібен ще цілий ряд проміжних і допоміжних планів. На різних етапах доведеться відкривати додаткові маршрути в тому чи іншому напрямі, а потім закривати їх, поки не завершиться останній етап. І навіть проміжні етапи займають певний час. Тимчасові жителі, на кшталт мене, сприймали тільки один з проміжних етапів. Остаточного плану я не бачив ні на моделі, ні на мапі.
Послання до Євреїв підійшло до однієї з ключових думок: Бог із самого початку має план остаточного облаштування світу. Він із самого початку передбачив зіпсованість і слабкість Свого створіння і знає, яким чином привести світ до виправлення, подібно до того як містобудівники передбачили це стосовно міста Бостону. Але через різні причини – богослови і філософи досліджують подібні питання, а просто вірні, аналогом яких може бути той водій з Бостона, лише смутно про них здогадуються – здійснити цей план відразу неможливо. Потрібні тимчасові заходи, щоб життя поки що тривало, щоб воно мало певні правила і рамки, «аж до часу направи» (в. 10).
У цьому уривку листа триває лейтмотив, заданий у попередньому уривку цитатою з Книги Пророка Єремії. Автор повністю процитував вірші 31:31-34, щоб підкреслити: в Ісусі виконується давно обіцяний Богом «новий Заповіт», новий союз між Богом і Його народом, завдяки якому гріхи будуть відпущені і прощення не просто обіцяне, – дароване в усій повноті. Але яке відношення до нового Заповіту має такий детальний опис скинії з усією її обстановкою? Навіщо йому знадобилося згадати подвійну структуру скинії, розбирати, що там робили священики?
Ключ ми знаходимо у вірші 9. Подвійна скинія – у зовнішню частину священики входили вільно, а внутрішня була доступна тільки первосвященикам – це образ, «притча» або алегорія двох «віків», двох періодів, усередині яких здійснюється грандіозний план Божий. Не даремно автор дещо раніше попереджав, що читачам доведеться немало подумати над його словами. Зараз він висловив надзвичайно складну думку. Давайте ж зупинимося і розберемося в ній.
Подвійна структура скинії, відтворена потім в Єрусалимському Храмі, припускала, що основні події відбуватимуться в зовнішньому шатрі або, стосовно Храму, у зовнішньому дворі. Один раз на рік, у кульмінаційний момент Дня спокутування, первосвященик входив у внутрішню скинію, Святеє святих, і приносив кров у жертву за гріх. Цю картину слід пам’ятати.
Автор пропонує нам розуміти подвійну структуру як модель. Нинішній вік – величезний період аж до пришестя Месії – це пора тимчасових заходів, причому до тимчасових, як нас це не бентежить, відносяться і скинія з Храмом! Не впадайте в оману, не думайте, ніби вся ця система, як би ретельно продумана вона не була, і є остаточний Божий задум. З тим же успіхом гості Бостона могли б прийняти об’їзний шлях за нову автостраду.
Цю думку автор розвиватиме в наступних розділах. Ми вже відчуваємо, що він готовий сказати набагато, набагато більше. Кінець вірша 5 звучить, немов жалюгідний вигук професора: скільки б ще він міг включити в лекцію, якраз по цій темі, проте часу бракує або студенти доки не готові до сприйняття такого матеріалу. Назавжди залишиться невідомим, що автор хотів сказати про вівтар і ковчег, про посудини, херувими і все інше. Інші подробиці – зокрема, жертва кров’ю за «гріхи невідання» – він детальніше роз’яснить у наступних розділах. Але давайте поки що розберемося з центральною темою. Отже, в Ісусі відкрилася (повернемося до першої моєї «притчі») магістральна дорога з одного кінця міста до другого. Об’їзні шляхи ще не демонтовані, проте ними вже не варто користуватися, а тим більше підміняти ними головне шосе. Читачам пора зрозуміти, що вони можуть тепер швидко дістатися до самого центру, а якщо хтось посилає їх на стару дорогу, цю стару дорогу не треба сварити – сама по собі вона зовсім не така вже погана – але слід спокійно відмовитися від неї, бо вона вже мало придатна для використання. Дарувавши нам первосвященика Ісуса, Бог, нарешті, усе виправив. Він встановив новий Заповіт, повністю і остаточно простивши наші гріхи.
