Бог гордим противиться

Бог говорить один раз і, якщо того не помітять, удруге: уві сні, у нічному видінні, коли сон находить на людей, під час дрімоти на постелі. Тоді Він відкриває в людини вухо і закарбовує Своє наставляння, щоб відвести людину від якого-небудь наміру і віддалити від неї гордість” (Іов. 33:14-17).

Так по Своїй любові і довготерпінню діє всемогутній Бог, бажаючи відкрити духовні вуха кожного зі Своїх чад, щоб віддалити від нас гордість, яка від передвічних часів є родоначальницею падінь. Гордість порушила святий порядок і Божественну гармонію світу.

Полонені, які побували у військовий час у концтаборах, розповідали, що їм малювали на спині мішень, щоб при спробі втекти легше було в них влучити. Подібною мішенню відмічені християни, заражені гордістю: дияволу легше погубити їх.

Слабкість або гріх?

Ми можемо вважати гордість вадою, слабкістю, упущенням у вихованні. Біблія називає гордість страшним гріхом, який спричиняє за собою засудження і потрапляння в тенета диявола (див. 1Тим. 3:6).

У Старому Завіті близько 180 разів згадується про гордість, зарозумілість, зухвалість, чванливість, піднесення. Стара природа повна цих згубних проявів, бо вона стара. У Новому Завіті про гордість і супутні їй гріхи говориться набагато менше. Дух Божий не спить над життям Церкви. Спокутна жертва Ісуса Христа здійснює очищаючу дію. Але якщо християни ставляться до гріха гордості лояльно, не звільняються від нього за допомогою покаяння, то легко можуть стати злочинцями перед Богом, як свого часу Іудейський цар Озія. Він був богобоязливим і дуже здібним, успішно воював з філістимлянами, побудував вежі в Єрусалимі, зробив багато водоймищ, зібрав численне мужнє військо, “але коли він зробився сильним, загордилося серце його на загибель його” (2Літ. 26:16).

І в наші дні, на жаль, можна зустріти християн, заражених цією смертельною хворобою. У такому разі інфекція сварок, розбратів, пересудів, лукавих підозр, упередженості може поширитися і на всю церкву. Але найсумніше те, що в деяких церквах гордим потурають, прагнуть нічим не зачепити, бо знають: мати справу з такими людьми небезпечно. Вони заражені “пристрастю до змагань і суперечок, від яких походять заздрість, чвари, лихомовство, лукаві підозри” (1Тим. 6:4). А “Бог гордим противиться” (1Пет. 5:5), тобто протидіє, чинить опір.

Образливість – ознака гордості

Найближчим радником царя Давида був Ахитофел. “Поради ж Ахитофела, які він давав, у той час вважалися, наче якби хто запитував наставляння в Бога” (2Цар. 16:23). Ахитофел звик, що всі, навіть цар, слухають його. Коли ж він став на бік Авессалома і дав найкращу пораду, як погубити Давида, то Бог зруйнував його пораду: Авессалом прислухався до слів іншої людини, Хусія. Від образи Ахитофел пішов додому, написав заповіт і повісився (2Цар. 17:23).

Подібне трапляється і з гордими християнами. Вони ніяк не можуть змиритися, якщо до їх думки не прислуховуються. Не один служитель залишив вузький шлях, а через час і взагалі відступив від Бога з однієї причини: від образи, що знехтували його порадою. Як це сумно!

Люди світу цього живуть зі страшним девізом. “Задушуся, але не підкорюся”. Дітей Божих, навпаки, повинен наповнювати дух любові, дух примирення, який веде до взаєморозуміння, до згоди і одностайності. Якщо пораду не приймають, не треба засмучуватися. Передайте все в руки Божі, моліться про Його допомогу та захист і продовжуйте співробітничати в дусі братської любові.

У Посланні до Галатів наведений перелік гріхів плоті. Кінець його завершують слова “і таке інше” (Гал. 5:21). У гордості теж багато такого іншого. Наприклад, образливість. Ображаються тільки горді; їм зробили зауваження, їх оцінили нижче, ніж вони про себе думали, і вони вже скаржаться, обурюються і не хочуть робити навіть те мале, що можуть.

Горді люблять першенствувати

Бажання першенствувати і ні від кого не залежати – також ознаки згубної гордості. Ці вади завжди приносили і приносять хворобу і розподіл у церкві.

Апостол Іоанн писав улюбленому Гаєві про Діотрефа, “що любить бути першим” (3Ін. 1:9). Думаю, падіння Діотрефа почалося з нешкідливого, на перший погляд, бажання бути попереду. Потім бажання переросло в любов до першості, а любов – досить стійке почуття: що полюбив, з тим важко розстатися.

Іноді людина рветься бути на почесному місці, поводиться незалежно, не хоче, щоб хтось над нею наглядав. Коли запропонують відзвітувати в роботі, обурюється: ви мені не довіряєте!

Якщо гордому запропонувати якесь служіння в церкві, він зазвичай погоджується, але за умови, що буде старшим.

У другій книзі Царств перераховані люди найближчого оточення Давида: начальник війська, діловод, священики, а про синів Давидових сказано, що вони були “першими при дворі” (8:16-18).

У служінні кожної церкви є ті, хто стоїть попереду, як і сини Давидові, а є – “другорядні”. Братів, вільних від бажання першенствувати, бути незалежними, другорядне становище не засмутить. Знаходячись у тіні, як би на другому, непомітному місці, вони, проте, у своїй жертовності будуть так само прекрасні і неповторювані, як і Марія, яка злила дорогоцінне миро на голову Ісуса Христа (Мф. 26:7).

Горда людина ніколи не упокориться зі становищем другорядного. Їй хочеться бути “першою при дворі”. Але краще розуміти і самих себе, і обстановку в церкві ми зможемо тільки тоді, коли побудемо в церкві на положенні других осіб.

Автор книги Діянь святих Апостолів так розповідає про обрання в Антиохійській церкві: “Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: “Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх”” (13:2). Зверніть увагу, кого Дух Святий поставив на перше місце, а кого на друге: “Відділіть Мені Варнаву та Савла“.

І проконсул Сергій, як сказано далі, “…покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже” (13:7). Варнава знову вказаний першим.

Але вже в 13 вірші цього самого розділу читаємо: “Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним, прибули до Пергії“. Сам Бог міняє місця: хто був другим, того в потрібний час робить першим.

Досліджуючи діяння і труди Апостолів, неважко помітити, що згодом ім’я Апостола Павла скрізь поставлене на перше місце (13:46).

Сам Бог через церкву за спонуканням Духа Святого поставляє трудівників на потрібні Йому місця. Але біда спіткає громаду, якщо служитель намагатиметься першості, гордої незалежності: з ним важко буде спілкуватися, неможливо домовитися. Він не стане ні з ким радитися і розладнає всі церковні справи.

Після смерті Авессалома Давид поставив Амессая замість прекрасного і вірного полководця Іоава, причому назавжди (2Цар. 19:13). Іоав став другим, але такого приниження не зміг пережити і у відповідний для нього момент убив Амессая (2Цар. 20:9,10).

Гордість спонукає до гріха всякого, хто нею одержимий. Спонукати до добра гордість не може.

Яскравим прикладом того, до чого призводить гордість, служить зухвалий заколот проти Мойсея іменитих в Ізраїлі чоловіків: Корея, Дафана і Авирона, які домагалися священства (Числ.16:10).

Чиє серце тіснить бажання першенствувати, домагатиметься пошани і, звичайно ж, вищого сану. Така людина не залишиться одна, але неодмінно збере навколо себе людей, які будуть роптати, сперечатись, підбурювати, з якими тільки і можна піднімати заколот на свою погибель.

За матеріалами сайту blagovestnіk.org

Попередній запис

Найбільша коштовність

І знову повернемося вже до звичного євангельського тексту: «І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі ... Читати далі

Наступний запис

Бог гордим противиться (закінчення)

Бог на першому місці! Нездатність відводити Богу перше місце в житті і служінні – одна з граней різноликої гордості. В ... Читати далі