І. Два боки медалі:
- Гордість – це пихате вивищення над ближніми. Це частина нашого гріховного серця (розуму), яка каже нам, що ми кращі, розумніші, красивіші і важливіші за інших.
- Другий бік гордості – самоправедність: “Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю” (Луки 18:11,12).
ІІ. Симптоми гордості
Як було сказано раніше, гордість уміє майстерно маскуватися під інші, досить часто – добрі риси людської вдачі. Проте існує безліч симптомів і ознак, які при близькому і ретельному розгляді викривають гордість, як би ретельно вона не маскувалася. Нижче перераховані основні симптоми гордості.
- Гнів, нетерпіння, дратівливість.
Найчастіше причиною нашої дратівливості є гнів, коренем якого є гордість. Гордість дуже швидко дратується: ми думаємо, що інші люди роблять усе не так або не так швидко, як би нам хотілося. Коли в нас бракує терпіння відносно іншої людини, ми починаємо дратуватися і гніватися. Усе це демонструє нашу гордовитість. Крім того, подібна дратівливість є індикатором нашої гордості, а не дурості, повільності чи неспроможності іншої людини.
Біблія попереджає нас про гнів, “бо гнів людини не творить правди Божої” (Якова 1:20). Людина, яка дуже часто злиться, швидше за все, страждає від власної гордості.
- Небажання прислухатися до порад і викриттів.
Багатьом людям гордість не дозволяє вислуховувати викриття і поради. Але також часто зустрічаються люди, які вислуховують поради чи викриття, але ніколи не прислухаються до них і не беруть їх до уваги. Причина тому – гордість. Нам зустрічаються люди, які поважають нас і люблять знаходитись у нашому колі, казати на нашу адресу добрі слова, але ніколи не слідують нашім порадам. Подібне ставлення заважає цим людям змінюватися і зростати по-справжньому.
- Бажання проголосити свої титули.
У нас є знайомі, які вимагають, щоб до них завжди зверталися згідно звання. Наприклад, пастор однієї церкви постійно ображається і влаштовує сцени, коли його не називають пастором, вважаючи, що він заслуговує на саме таке звернення до нього. Вимога, щоб оточення називало вас “лікарю” або “пасторе” або “магістре” і т. д. і т. п., є одним із способів піднести себе над іншими. І, як ви розумієте, ні що інше, як гордість є натхненником подібної поведінки.
- Упертість.
Тлумачний словник дає наступне визначення упертості: “Незвичайна сильна напруга і демонстрація своєї волі, важковизначуване явище, з яким важко щось зробити; опір”. Джерелом упертості є свавілля, яке вимагає,: “Я хочу того, що мені хочеться, коли мені цього хочеться!” Друга назва свавіллю – гордість. Біблія каже про упертість наступне: “Тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство” (1 Царств 15:23).
- Порівняння себе з іншими і дух суперництва.
Гордість підштовхує людину порівнювати себе з оточенням. В очах Божих це є дурістю. “Бо ми не сміємо рівняти або прирівнювати себе до тих, які самі себе виставляють: вони міряють себе самими собою та порівнюють себе з собою нерозумно” (2Кор. 10:12).
Окрім того…
- Гордість образлива.
- Гордість примушує тебе думати, що ти кращий і корисніший за інших.
- Гордість завжди впевнена у своїй правоті і непогрішності поглядів.
- Гордість любить учити інших, а сама вчитися не любить.
- Гордість перетворює бесіду на монолог, бо любить, щоб її слухали.
- Гордість не любить просити.
- Гордість, як правило, не любить дякувати (невдячна).
- Гордість любить завжди вигравати, зокрема – у спорах.
- Гордість не вміє програвати.
- Гордість породжує заздрість, коли хтось кращий за тебе.
- Гордість породжує недовіру: нам важко повірити, що хтось може зробити те чи інше краще, ніж ми. Неначе інші менш компетентні.
- Гордість народжує в нас почуття, що нам усі повинні, оскільки оточення часто покладається на нас і в багатьох ситуаціях безпосередньо залежить від нас.
- Гордість завжди і в усьому шукає вигоди для себе.
За матеріалами сайту “Біблійний дискусійний клуб”
