Дозволено тим, кому виповнилося 99 років

Телебачення привчило нас до різних позначок, які вказують, для якої вікової групи призначений той чи той фільм. Зелений кружечок – це «зелене світло» для всіх, червоний квадрат – шлагбаум для неповнолітніх. Часом думаю собі, що придався б ще один знак, який застерігав би, що програма шкідлива для нервів і серцево-судинної системи (наприклад, через висловлювання деяких політиків). Може, це могло б бути перекреслене сердечко?

Та облишмо жарти, бо проблема насправді дуже серйозна. Адже мусимо врешті запитати себе, від якого віку можна дійсно безпечно споглядати певні сцени, не побоюючись, що вони залишать якийсь небажаний (і такий, який важко усунути) слід у нашій психіці та пам’яті. Може, відтоді, коли людина стає такою зрілою, що їй усе те, на що дивиться, як з гусака вода? Я, однак, боюся, що ніколи. Юнг[1] колись сказав, що знає лише одну зрілу людину: її звати Ісус Христос. (Щоправда, Він з відомих причин не дивиться телевізора.) Не обманюймо себе, усі ми якоюсь мірою є малими дітьми, яких легко зранити й котрі піддаються шкідливим впливам. Відомо також, що психіка дитини особливо вразлива та що малечі важче відрізнити те, що наповнене цінним змістом, від звичайного телевізійного сміття й кічу; однак це не означає, що разом з отриманням паспорта людський розум вкривається куленепробивною бронею. Ситуація з переглядом «заборонених сцен» чимось схожа на вживання алкоголю та куріння: відомо, що найбільше такі звички шкодять дітям, але це не означає, що після 18-річного віку пихтіння цигарками не може призвести до раку легенів чи вже безпечно можна сідати за кермо, вихиливши декілька чарок.

Дитині треба заборонити певні речі. Натомість дорослий повинен знати, чого сам собі має не дозволяти. Так само, як не лягаємо в болото, щоб не забруднити тіла чи одягу, мусимо дбати й про гігієну розуму та уяви.

Уявімо собі візит торгового агента, що рекламує «чудовий» засіб для чищення килимів. Він пропонує вилити на наш килим смердючу рідину й переконує, що завдяки рекламованому препаратові пляма від неї безслідно зникне. Не знаю, що Ви зробили б, любий читачу, але я не ризикнула би, побоюючись знищити свій килим. Адже якщо на ньому залишиться огидна пляма, то потім уже буде неможливо щось змінити.

Варто пригадувати собі цей образ тоді, коли з’являється бажання подивитися щось «тільки для дорослих». Хтось хоче влити в нашу пам’ять якусь брудну рідину. Не знаю, до яких наслідків це призведе, і не знаю, чи зможу колись очиститися від неї (деякі образи можуть супроводжувати людину впродовж багатьох років). Не виміряємо жодним термометром, якою мірою це пробудить у нас пристрасть, агресію, нерозважливі бажання… «Годую вас тим, чим сам живу», – сказав один з Учителів Церкви[2]. На жаль, ця правда стосується не тільки змісту побожних речей: годую своїх домашніх, колег… тим, що переглядаю, тим, що «опрацював» мій мозок без моєї участи.

І на завершення ще одне зауваження… для тих, хто ліпше підготований. Ісус живе в тобі. Часом варто подумати, як Він сприймає те, що ти дивишся, читаєш і слухаєш…


[1] Карл Ґустав Юнг (1875-1961) – швейцарський психоаналітик, психолог, філософ культури, основоположник аналітичної психології. – Прим. пер.

[2] Слова св. Августина. – Прим. пер.

Попередній запис

Прощавай, ангелятку!

Не знаю, хто приносив Вам під ялинку подарунки, коли Ви були дітьми. Я завжди знала, що їх приносить ангелятко. І ... Читати далі

Наступний запис

Кіт у прегарному мішку

Трансляцію телевізійного фільму перервала реклама. Чарівна блондинка зі зразковими параметрами фігури дзвінким голосом почала переконувати мене, що мої зуби будуть ... Читати далі