Кіт у прегарному мішку

Трансляцію телевізійного фільму перервала реклама. Чарівна блондинка зі зразковими параметрами фігури дзвінким голосом почала переконувати мене, що мої зуби будуть чисті й здорові лише тоді, коли чиститиму їх пастою, про яку вона саме розповідала, показуючи водночас у широкій усмішці свої білосніжні зубки. Не знаю, якою пастою користується моя сусідка, зуби котрої не менш білі й блискучі, але знаю, що ця жінка ніколи нічого не рекламуватиме на телебаченні: кого може заохотити витрачати гроші дама середнього віку, середньої вроди, з невизначеним кольором волосся і талією, окружність якої значно відрізняється від голлівудських зразків! Ні, світ реклами має бути красивий, у ньому немає місця для косичок, що нагадують мишачі хвостики, вугрів і кривих ніг, немає місця для «звичайних людей», відставлених на бічну полицю разом зі «звичайним порошком», тут усе мусить бути «най», «супер» і «екстра». І навіть не помічаємо, що поступово потрапляємо під вплив цих уявлень, цих зразків краси. Часом цей процес заходить так далеко, що наша щоденна дійсність починає видаватися нам сірою, брудною та нецікавою. У світі реклами немає місця хворобам (щонайбільше сюди допускають головний біль і нежить, які зникають одразу після споживання «чудесних» ліків), проблемам, тому всьому, чим життя відрізняється від мрій. Дивлячись у дзеркало, у кожному сантиметрі знаходимо відмінності між нашим відображенням і тією чарівною блондинкою, і це ще більше поглиблює нашу депресію.

Не біймося говорити про це прямо: хтось використовує чиюсь красу, щоб спонукати нас купувати й таким чином наповнити його гаманець. Це вже не ті часи, коли маестро Норвід[1] писав: «Краса існує для того, щоб спонукати до праці…». О ні, дорогий Пророче, краса існує для того, щоб заохочувати купувати. І не тільки.

Вродлива секретарка хоче, щоб їй підвищили заробітну плату (або, наприклад, дали кілька днів відпустки). Іде до перукарні, старанно поправляє макіяж… бо знає, чим більше засліпить шефа своїм виглядом, тим легше досягне своєї мети. Краса її обличчя стає елементом торгу, беззаперечним аргументом, бо ж як може встояти зачарований чоловік перед силою солоних сліз, які стікають вродливим личком, змиваючи пудру й туш?

Ми навіть не усвідомлюємо, у скількох сферах життя люди чинять усе, щоб досягти своєї мети «мовою красивого обличчя»: під час передвиборної кампанії деякі кандидати, фотографуючись, затушовують усі шкірні висипки й дефекти, змінюють колір очей за допомогою контактних лінз, ба більше, підбирають колір сорочки чи тла за своєю спиною (обов’язково має бути спокійний, лагідний). І про це треба пам’ятати, щоб уміти відділити оте «гарне упакування» від фактичної вартости того, що нам пропонують. На нас чинять тиск не лише за допомогою крикливих рекламних слоганів, а й використовуючи людську привабливість, і цей спосіб переконання є незрівнянно тоншим, делікатнішим, а отже, особливо небезпечним. Бо мимовільно ми більше віримо тому, що приємне, гарне, миле, захопливе. Про це знають творці телевізійних програм, власники будинків моди… усі ті, хто хоче мати вплив на наше мислення й нашу кишеню. А ми, на жаль, не завжди пам’ятаємо про те, що не все те золото, що блищить… Уже на початку історії люди переконалися в цьому на власному болісному досвіді: «І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей…» (Бут. 3:6).


[1] Кипріян Каміль Норвід (1821-1883) – польський письменник, художник і скульптор. – Прим. пер.

Попередній запис

Дозволено тим, кому виповнилося 99 років

Телебачення привчило нас до різних позначок, які вказують, для якої вікової групи призначений той чи той фільм. Зелений кружечок – ... Читати далі

Наступний запис

А мені що до того?!

На тротуарі лежить чоловік, добре вдягнений, доглянутий... Може, йому стало погано? Може, треба викликати швидку допомогу? Та ні, напевне, пияк, ... Читати далі