Прощавай, ангелятку!

Не знаю, хто приносив Вам під ялинку подарунки, коли Ви були дітьми. Я завжди знала, що їх приносить ангелятко. І справді, легко було повірити в духовну природу дарувальника, бо подарунки з’являлися під ялинкою несподівано й блискавично, хоча у двері ніхто не дзвонив. Зізнаюся, що в моїй дитячій голівці одного разу навіть виникла підступна ідея натягнути навколо ялинки прозору жилку. Я думала, що якщо ангелятко втрапить у цю пастку, то нарешті побачу його (от здивувалась би я!).

Однак минуло кілька років, і різдвяне ангелятко розчинилося в тій самій імлі, в якій на санях, запряжених північними оленями, зник і св. Миколай у червоній шапці.

Так, ми неминуче виростаємо з цієї віри в ангелятко, з потреби рівненько розставляти капці перед ліжком, щоб потішити свого ангела-охоронця (далі глибоко вірю, що маю свого ангела-охоронця, але не думаю, що його особливо цікавить, як стоять капці), із захоплення олеографічними образками дітей, яких ангел веде кладкою над проваллям… Але якщо св. Миколай і ангелятко – це лише спритний прийом батьків, то чи загалом можна вірити в те, що невидиме?

Часом розмірковую над тим, чи принаймні частина юнацьких криз віри не є якоюсь мірою наслідком отого дитячого розчарування, того дня, коли те, у що дитина так свято вірила й у чому її запевняли найбільш гідні довіри люди, виявилося звичайною містифікацією. Може, перебільшую, а можливо, у цьому щось таки є…

Тому зізнаюся, що якби мені випало впроваджувати малу дитину в дійсність віри, я, очевидно, не розповідала б їй про різдвяне ангелятко; ба більше, добре подумала б про те, «що зробити» зі св. Миколаєм. Діяла б так, бо боялась би, що дитина почне з підозрою ставитися до правд, в які їй кажуть вірити дорослі; що, виростаючи з віри в «дитячих дарувальників», виросте також – про запас – зі справжньої віри в існування ангелів і святих, а може, й у самого Бога.

Однак на тих, хто прямує дорогою віри, під час переходу «від ангеляток до ангелів» чекає більше перешкод. Передусім маю на думці інфантильне, комерційне трактування небесних духів у сучасному мистецтві: згадаймо хоча б фільми, які розповідають про посланого на землю ангела, котрий, однак, не захотів повертатися на небо, бо закохався в якусь вродливу блондинку… А й справді, для чого цьому пристойному ангелові йти туди, де так нудно та тільки весь час співають «Алилуя…»? Адже наша земля набагато цікавіша… Отож бо й воно! Можна навіть сказати: яким є твій світогляд, так ти собі й уявляєш ангела. Якщо сам не можеш відірвати очей від землі, ангел з твоєї уяви теж літатиме низько. Однак це буде лише «твій ангел», такий самий інфантильний, як ангелятко, яке приносить подарунки, створений на твій образ і подобу, а не справжній, Божий ангел. Це саме тому розмови про ангелів нині викликають у людей посмішку співчуття: бо й справді, у таких ангелів, яких уявляють собі люди, важко вірити, маючи хоча б трохи здорового глузду.

Можна зробити парадоксальний висновок: що більше навколо нас «ангеляток» – глиняних, щокатих, які радше нагадують римського Амура чи барокових путті, ніж Божих посланців, – то менше в нашому світі віри в існування справжніх ангелів, невидимих духів, які оточують Бога та котрих Він присилає нам на допомогу. І це справді дивно, як нам важко погодитися з тим, що Господь Бог міг створити когось делікатнішого (бо духовного!) й розумнішого від нас! Деякі люди, які вважають себе вірними (аякже!), глибше вірять в існування зелених чужопланетян і літальних тарілок, аніж в існування ангелів, про яких так чітко й упевнено говорить Святе Письмо.

Я не вірю в те, що мене всюди супроводжує товстенький напіводягнений хлопчик з кучерявим волоссям. Не вірю й у нудне небо, де ангельські хори не мають нічого іншого до роботи, як тільки… співати латинських пісень.

Але вірю, що Господь Бог, найліпший Отець, доручив мою скромну особу тактовній і невидимій опіці мешканців неба. Вірю, що всі мешканці неба – теж ангели – живуть, дотримуючись основного закону любови: «Зроблю все, що можу, щоб ти був щасливий». «Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх» (Пс. 91:11). І за цю турботу ми повинні бути вдячні передусім Тому, хто їх посилає, а також нашим невидимим Охоронцям, особливо тому, якому довірено опікуватися нами.

Попередній запис

Мовний макіяж

Це неймовірно, як багато часу жінка може провести перед дзеркалом, щоб змінити або підкреслити колір свого обличчя чи волосся! Олівець, ... Читати далі

Наступний запис

Дозволено тим, кому виповнилося 99 років

Телебачення привчило нас до різних позначок, які вказують, для якої вікової групи призначений той чи той фільм. Зелений кружечок – ... Читати далі