Мовний макіяж

Це неймовірно, як багато часу жінка може провести перед дзеркалом, щоб змінити або підкреслити колір свого обличчя чи волосся! Олівець, пудра, туш, тіні… та чимало інших косметичних продуктів служать тому, щоб виглядати красивішою, щоб підкреслити свою вроду або приховати те, що її спотворює.

До подібних заходів – часто несвідомо – ми вдаємося й у нашій мові: воліємо уникати певних – з мовного погляду якнайправильніших і не вульгарних – висловів і замінювати їх іншими, лагіднішими. Мало того, у суспільстві діють певні неписані правила, які забороняють або принаймні не радять уживати певні формулювання, особливо під час публічних виступів чи в засобах масової інформації: це явище називаємо «політичною коректністю».

Треба визнати, що значною мірою ці правила доречні, бо захищають «слабші» групи населення від надто різких визначень: сьогодні не личить говорити «сліпий», натомість прийнято казати «незрячий»; колишній «глухий» став нині «тим, хто недочуває»; «каліка» – «особою з особливими потребами», «неповносправним» чи навіть «справним по-іншому» (!). Щораз рідше можна почути про «старих» людей, зате частіше – про «старших», «похилого віку» або – що останнім часом стало модним – «сеньйорів»[1].

Не менш цікаві мовні явища відбуваються й зі словами, що стосуються смерти: часом може скластися враження, що сьогодні люди вже рідко помирають, а всі лише «відходять», «згасають», «заступають на вічну варту». До речі, такі вислови легко можуть викликати непорозуміння: наприклад, почувши «Мій чоловік відійшов», можемо запідозрити бідолашного покійника в подружній невірності!

Причиною таких форм спілкування є, як я вже зазначила, наша делікатність, вразливість.

Деколи, однак, ця вразливість починає виходити за межі здорового глузду. Класичним прикладом цього є «мовна істерія», яку в деяких народів викликає слово «негр». У багатьох мовах існувало лише одне слово, яким називали представників цієї раси, – «чорний». На жаль, в устах людей, які неприязно ставилися до чорношкірих, воно звучало так недоброзичливо чи навіть вороже, що його визнали «політично некоректним» і почали шукати інших термінів. У результаті у французькій мові, наприклад, негрів перестали називати словом «noir» («чорний»), замінивши його відповідником «black»! Та це ще нічого: скидається на те, що слово «noir» невдовзі взагалі потрапить до чорного списку (nomen omen[2]), бо один мовознавець натрапив на вислів «чорна робота»! Ба більше, шоколадні кульки, які до того часу називали «негритянськими голівками», було перейменовано, тому що це звучало політично некоректно! Лишається лише чекати, коли посольство Греції запротестує проти нашого «вдавання грека»[3], а турки заборонять нам сидіти «на турецькому казанні»[4]!

Так само й назви окремих професій, здається, ріжуть вухо деяким тонким естетам слова: працівник нашого міського комунального підприємства, яке вивозить сміття, у деяких країнах називався б «екологічним оператором», а муляр – «технічним оператором»! Боюся, що вже невдовзі людині в анкетах поруч з назвою фаху треба буде описувати, що вона насправді робить!

Іншим закордонним прикладом мовної істерії є просто-таки маніякальне бажання не образити жінок, особливо там, де те саме слово означає і «люди», і «чоловіки». Тож нерідко промовці, виступаючи, можуть аж до нудоти повторювати «жінки й чоловіки». А одного разу я навіть натрапила на такий переклад слів св. Івана Богослова: «Ми тепер — доньки й сини Божі»[5].

Однак загляньмо й до нашого рідного словника, щоб звернути увагу на ще одну важливу проблему: так само, як і в інших країнах, у нас теж багато хто керується «політичною коректністю» для того, щоб затушувати деякі негативні явища. Наприклад, фінансові зловживання називають помилкою, убивство ненароджених дітей – медичною процедурою (немовби йдеться про видалення зуба), коханця – партнером, а подружню невірність – «налагодженням особистого життя» та «реалізацією свого права на щастя». Маймо відвагу чесно сказати: це вже не делікатність, а загравання зі злом! Вольтер[6] твердив: «Брешіть, брешіть, завжди щось від того залишиться!». Так само й тут: «Як це назвете, так на нього й дивитиметеся!».

Не хочу більше говорити про такі мовні дивовижі, як «той, хто любить по-іншому» (на зразок якої вже створено й інші, як-от «розумний по-іншому» тощо).

Скидається на те, що поряд з новомовою тоталітарних систем (з її комуністичною версією ми мали справу впродовж минулих десятиліть) з’являється «демократична новомова», в якій усе гостре, усе, що відрізняється від усталеної норми, мусить бути так «сплющене» у своїй назві, щоб пересічний співрозмовник перестав розуміти, про що йдеться. Слова, слова, слова… Я вже хотіла сказати «австрійська балаканина»[7], але згадала, що це, мабуть, було б політично некоректно!

А водночас і далі читаємо на сторінках Євангелія рішучі слова Ісуса про те, що не слід присягати без потреби. Припускаю, що Він міг би повторити їх нам і у зв’язку зі щойно розглянутою проблемою: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого» (Мт. 5:37).


[1] Сеньйорами в Польщі називають людей літнього віку. У нас це слово використовують пластуни, говорячи про членів організації старшого віку. – Прим. пер.

[2] Вислів «nomen omen» походить з латинської мови й дослівно означає «слово-знак». Його вживають, бажаючи звернути увагу на те, що використана назва чи загалом слово говорять самі за себе. – Прим. пер.

[3] Ідеться про польський фразеологізм «udawać Greka» (дослівно: «вдавати грека», «прикидатися греком»), відповідником якого є наш вислів «клеїти дурня», тобто прикидатися, що нічого не розумієш і не знаєш. – Прим. пер.

[4] Тут ідеться про польський фразеологічний вислів «siedzieć jak na tureckim kazaniu» («сидіти, як на турецькому казанні»), який існує й в українській мові. Його вживають, коли людина хоче наголосити на тому, що нічого не розуміє. – Прим. пер.

[5] В оригіналі: «Ми тепер – Божі діти…» (1Ів. 3:2). – Прим. пер.

[6] Вольтер (справжнє ім’я – Марі Франсуа Аруе; 1694-1778) – французький письменник і філософ. – Прим. пер.

[7] Ідеться про польський фразеологічний вислів «austriackie gadanie» («австрійська балаканина»), відповідником якого є наші усталені звороти «плести небилиці», «переливати з пустого в порожнє», тобто говорити щось беззмістовне, якісь дурниці. – Прим. пер.

Попередній запис

Одинадцята заповідь: «Не нарікай!»

Один чоловік усе життя нарікав, на все й на кожного. Коли помер і потрапив на небо, його ангел-охоронець зітхнув з ... Читати далі

Наступний запис

Прощавай, ангелятку!

Не знаю, хто приносив Вам під ялинку подарунки, коли Ви були дітьми. Я завжди знала, що їх приносить ангелятко. І ... Читати далі