«Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28:19), – звернувся Спаситель до Своїх апостолів напередодні вознесіння. З дещо схожим закликом звернувся ангел до жінок-мироносиць, коли вони прийшли до Гробу Господнього ранком Пасхальної неділі: «Йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам» (Мк. 16:7). Так не відаючи, прості жінки стали апостолами для апостолів.
Проте, не слід сумніватися, що вони стали апостолами для решти людства, звіщаючи йому про смерть і воскресіння Христові. Адже якщо ти особисто став свідком такої події, ти вже не зможеш мовчати, цю новину просто неможливо втримати всередині себе. На кшталт Самарянки з містечка Сихар: щойно дізнавшись від свого Співрозмовника, що Він довгоочікуваний Месія, вона «залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям: ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?» (Ін. 4:28,29).
Варто звернути увагу на важливе зауваження: «Залишила свій водонос», – адже Самарянка взяла його, щоб набрати води, а тут вона кидає його, щоб повідомити односельцям важливу новину. Односельцям, з якими більш за все до цього моменту намагалася якнайменше перетинатися – на користь цього свідчить той факт, що вона ішла набрати воду в самісіньку спеку: «Було близько шостої години» (Ін. 4:6), – час, що відповідає нашому полудню. Погодьтеся, не найкращий час для фізичної праці, особливо в спекотному палестинському кліматі. Проте про яку спеку може йти мова, коли тебе переповнює така новина: ти зустрілася із самим обіцяним Месією, якого чекало стільки поколінь!
Нам вже не треба чекати приходу Месії, Христа. Він вже прийшов, пішов, але обіцяв повернутися… і одночасно перебувати поруч з нами: «І ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20). Умова Його перебування між нами теж відома: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20). Проте ця умова для світу залишається начебто таємницею, а все через те, що світ не бачить присутності Христової серед Його послідовників, серед християн, які за словом Господнім повинні бути світлом цьому світу: «Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14-16).
Але світ не бачить світла… чи-то не хоче помічати, чи-то справді воно світить так тьмяно, що його вкрай важко розгледіти. Як вважаєте?
Жителі містечка Сихар почули проповідь Самарянки: «І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки» (Ін. 4:39). Світ попри весь свій спротив, почув апостольську проповідь, про що свідчить створення перших церков фактично на всій території Римської імперії ще за земного життя апостолів, буквально за кілька десятків років. Короткий період часу як для той епохи, коли відстані між містами, континентами (!) долалися не літаками, а власними ногами.
Тепер, щоб проповідувати, навіть деколи не треба полишати стін власної домівки, достатньо засобів сучасного зв’язку, зокрема Інтернету. Тоді чому світ не чує нашої проповіді? Може через те, що самі ще не пересвідчилися, що Христос воскрес? Або ж нам заважають наші щоденні клопоти, невідкладні справи, що ми не можемо розказати оточуючим про Спасителя, Який свого часу відкрився нам? Чи може ще є ще якась причина, якої не було не в апостолів, не в жінок-мироносиць, не в Самарянки з містечка Сихар?
«Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21), – сподіваємось, що ці слова свого часу не будуть звернені до когось нас.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Апостольська проповідь
Ваш коментар: