1 Тимофія 6:1-5 – Раби, пани і здорове вчення
«Усі раби, які під ярмом, нехай уважають панів своїх гідними всякої чести, щоб не зневажалися Боже Ім’я та наука. А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що браття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улюблені, що вони добродійства Божі приймають. Оцього навчай та нагадуй! А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, той згордів, нічого не знає, але захворів на суперечки й змагання, що від них повстають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварні між людьми зіпсутого розуму й позбавлених правди, які думають, ніби благочестя то зиск. Цурайся таких!»
Припустимо, що минула вже значна частина тисячоліття, що настало, і християни, які житимуть тоді, озирнуться на наше покоління – що їх здивує найбільше? Поза сумнівом, кожен з нас може скласти свій список падінь і помилок (інших людей), і, переносячи наше обурення на майбутнє, оголосити, що те чи інше вважатиметься обурливим. Деякі, передусім, вкажуть, як поводилися білі християни, які погоджувалися з пригнобленням своїх чорних братів і сестер; другі зосередяться на серйозній проблемі державного боргу відсталих країн. Треті оголосять, що західне християнство повністю втратило свої позиції у сфері сексуальної моралі; четверті, поза сумнівом, уявлять, що через тисячу років християни, приймаючи найрізноманітнішу сексуальну поведінку як норму, будуть добре себе почувати. І – хто знає? – можливо, серед того, що майбутнє покоління визнає скандальним у нашій теперішній поведінці, буде те, як ми легковажно використовуємо нафтопродукти як головне джерело енергії. Ми забруднюємо нашу планету день і ніч, оскільки пропалюємо ресурси і руйнуємо природний світ. І наші ядерні альтернативи не набагато кращі. «Врешті-решт, – можуть сказати наші нащадки, – у них був вітер і вода, водоспади і сонячне світло, а також потрібні технології – чому вони їх не використали?» І в нас немає чіткої відповіді. Нам було б незручно через свою поведінку: ми вважали наші джерела енергії саме собою зрозумілими і ніколи не ставили з приводу їх незручних питань.
Хоча ми озираємося назад у перше століття і запитуємо: «Чому вони допускали ті чи інші речі?», ми повинні зрозуміти, що те, що сильно хвилює нас у перших християнах – так само, як насправді в стародавньому світі в цілому – було їх головним джерелом енергії. Звичайно, це рабство.
Вам треба тільки натиснути кнопку «рабство» – і станеться сильна негативна реакція. Усі ми знаємо, що це неправильно – хоча насправді у всьому світі є багато справжнього сучасного рабства, коли люди не можуть уникнути безперспективної, низькооплачуваної роботи чи зробити її менш важкою. Усі ми цінуємо «свободу», хоча ми не завжди точно знаємо, що це, як це працює або що робити, щоб її захистити. І тому єдине, що ми можемо сказати про рабство – «це неправильно». Ми не можемо думати, що перші християни реагували по-іншому.
Звичайно, так було в багатьох з них. Але за Павлових часів раби складали третину населення. Багато вільних сімей, окрім дуже бідних, мали, принаймні, одного чи двох рабів. Від пихатої заяви, що ви проти цілої системи, було б приблизно стільки ж толку, якби сьогодні хтось встав у церкві і заявив, що він проти використання нафтопродуктів і тому вважає автомобілі, літаки і моторизовані човни тим, що суперечить християнству. Що перші християни зробили на чолі з Павлом, так це оголосили, що пани і раби насправді рівні перед Богом (Гал. 3:28), і розглядали і тих, і других як однаково особисто відповідальних перед Ним. До того ж у цьому уривку Павло продумав свій метод – від цього загального принципу до конкретних ситуацій і проблем, які він допускає. Як і в Рим. 13, апостол турбувався, щоб невеликі християнські громади не прославилися безглуздо провокаційною і підривною поведінкою, і хотів, щоб раби і пани – християни – працювали над своїми незвичайними новими стосунками мудро і з взаємною повагою. Звичайно, нам шкода, що знадобилося так багато часу для християнського світу, щоб скасувати рабство; і тепер, що стосується нас, нам має бути шкода, що ми так швидко винайшли його нові форми. Ми навряд чи можемо оспорити практичну мудрість, яка дала християнську пораду, придатну для реальних людей у реальній ситуації, а не сформулювала абстрактні принципи, від яких добре моралістові, але яка даремна на практиці.
Вірші 3-5 звучать так, якби вони були написані людиною, яка багато спілкувалася з тими, кого ми іноді називаємо «взводом новобранців». Вони схожі на людей, які, стикаючись з добре приготованою, здоровою їжею, завжди бурчать, що дієта їм не подобається, що вони віддали перевагу б чомусь легшому або щось твердішому, або щось ще. Основне вчення Благої звістки і головні принципи для складної і тонкої справи організації християнської общини, яка більше, ніж просто клуб парафіян, корисні і добрі для людей. Але завжди будуть деякі люди, яким це не подобається і хто став пихатий і не здатний розуміти те, що відбувається. Це часто закінчується сперечаннями і суперечкою про слова. Звичайно, цим повинні займатися учені, щоб розуміти древні тексти; але це не має бути головною темою християнської бесіди. Де такі розбрати стають нормою, там община розколюється на фракції, оскільки люди перестають один одному довіряти і вважають усіх ворогами, окрім своїх однодумців.
Це сумна картина. Та все ж знайома. Протиотрута, яку пропонує Павло, також не те, що попросила б більшість сучасних людей. Сьогодні, принаймні, на Заході, люди, які бачать, що намічається суперечка, ймовірно, захочуть розвернутися і піти. Павло бачив спасіння в ясному, твердому християнському керівництві, яке пов’язане з постійним вченням, з підкріплюючою настановою.
Є ще одне, що турбує в поведінці «буркотунів». Схоже, десь у центрі проблеми – бажання «робити гроші» на християнстві за принципом: чим більше ви благочестиві, тим більше ви можете з цього отримати. Можливо, деякі уявили, що вони можуть виставити себе як учителів і розпродавати у всьому світі нову релігію – так, як це зазвичай робили деякі древні філософи та різні учителі мудрості і риторики. Павло детальніше скаже про це в наступному уривку. Але нам досить цього, щоб побачити, що, коли ясне вчення і настанова починає пропадати, у нас будуть тільки проблеми. Святе місце порожнім не буває. І коли це трапляється, ретельна робота з творення співтовариства любові, довіри і свідоцтва буде ураз знищена. Це може статися сьогодні. Ми маємо бути готовими зробити усе, щоб цього не сталося.
1 Тимофія 6:6-10 – Благочестя і достаток
«Великий же зиск то благочестя із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того. А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання.»
Навряд чи буде перебільшенням сказати, що цей відомий уривок – звинувачувальний акт сучасній західній культурі. Ніколи раніше в історії люди не ганялися так постійно за багатством, за все більшими зручностями. Ніколи раніше любов до грошей не височіла до найвищого і найбільшого блага: якщо хтось запитує вас: «Чому ви зробили це?» і ви відповідаєте: «Бо я так більше зароблю», це буде кінцем бесіди. Ніколи раніше не було так багато людей, які змагаються один з одним, бажаючи розбагатіти, і таким чином натрапляють на наслідки власної жадності.
Найбільша іронія полягає в тому, що це робиться в ім’я задоволеності – або, що майже те ж саме, щастя. Багато людей кажуть порожні слова: «За гроші щастя не купиш», але більшість живе в надії, що, врешті-решт, це станеться. «Пошук щастя» і думка, що це – основне людське право, прекрасні, але коли це означає «неприборкана гонитва за багатством», то це основна людська помилка. Та все ж кожна реклама, кожна телепрограма, безліч фільмів і більшість політичних маніфестів зроблено так, щоб змусити нас сказати: «Якби тільки в мене було трохи більше грошей, я був би задоволеним». Нельсон Рокфеллер, якого вважали одним з найбагатших людей свого часу, яскраво це виразив. Коли журналіст запитав його, скільки грошей, як йому здається, у нього має бути, щоб жити комфортно, Рокфеллер відповів: «Трохи більше, ніж у мене є». Більшість з нас, як дуже бідних, так і дуже багатих, упевнений, рішуче відповіли б на це «амінь».
Усі ми знаємо контраргумент, хоча це не сильно нам допомагає (завдяки безперервній війні культур), не зациклюватися на багатстві. Якщо ви багато заробляєте, вам захочеться купити більше будинків і більше чудових речей, щоб вигідно їх влаштувати; після цього ви збільшуєте ризик крадіжки, таким чином ви ставите дорожчі сигналізації і оплачуєте недешеві страховки, і ви закінчуєте тим, що наймаєте людей, щоб охороняти вас і вашу власність. Таким чином, вам треба знову більше заробляти, а для цього вам буде треба найняти бухгалтерів, і, ймовірно, також адвокатів, не кажучи вже про інвестиційних радників і біржових маклерів. І тим часом спокусник шепоче вам на вухо, що, можливо, вам треба спробувати цей проект, щоб стати трохи багатшим… і потім цей… і тепер, як щодо цього. Якщо тільки у вас буде трохи більше, ви зможете розслабитися і бути задоволеними. Але насправді єдиний шлях бути задоволеним – прогнати спокусника і задовольнятися тим, що у вас є.
Звичайно, у світі є багато людей, які живуть бідно або за межею бідності. Для них трохи більша зарплатня дійсно відрізняється від явної убогості і, принаймні, дає шанс бути задоволеними. Але, як правило, такі люди не дуже страждають від любові до грошей. Вони не сидять пів ночі, винаходячи складніші способи збільшити своє багатство. Якщо такі люди просто знайшли роботу або влаштувалися на краще місце, мета досягнута. Для них життєво необхідні речі – їжа, сім’я, дім, одяг.
Цей фрагмент послання, з його ґрунтовною (хоча і важкою для нас) мудрістю, добре поєднується з вченням про їжу і секс на початку розділу 4. Річ у тім, що існуючий світ, створений Богом світоустрій, в якому ми живемо, повний різноманітних благ. Нам треба насолоджуватися ними належним чином, і, дякуючи за них Богу, підтримувати обережну рівновагу, не поклоняючись творінню, але і не уявляючи, що воно несе в собі зло. Але коли в цій системі з’являються гроші, усе виглядає по-іншому. Гроші за своєю природою не Боже творіння, але людський винахід, щоб зробити обмін товарами легшим і гнучкішим. Вони йдуть все далі і далі від самих товарів і все більше стають «благом» самим по собі, і все ближче ми до ідолопоклонства. Суспільство, яке цінує багатство заради нього самого, як на Заході, принаймні, останні декілька десятиліть – забуло щось життєво важливе для людства. Гроші самі по собі не зло; але, як прекрасно сказано у вірші 10, любов до грошей не лише зло, але і корінь усього лихого.
Люди іноді не погоджуються з цим висновком. Насильник не нападає на свою жертву через те, що любить гроші. Садист хоче заподіювати біль, і насправді він заплатив би за право це зробити. Але навіть секс і влада недалекі від грошей. Бажання багатьох насильників були збуджені культурою, яка постійно говорила нам про секс, щоб змусити нас розстатися з грошима. Багато, хто захопився зброєю, пістолетами і усім арсеналом насильника, пішли на це, бо хтось прагнув з цього робити гроші. І ми можемо бачити, як це легко працює на міжнародній арені. Індустріальні магнати дають величезні кошти політичним партіям. Коли партія стає впливовою, це дає її покровителям і членам величезні можливості. Часто вони розпочинають виготовляти чи навіть спеціально займаються виготовленням зброї. Чому нам потрібна зброя? Звичайно, для того, щоб протистояти загрозі війни. І тому ми не шукаємо передусім справедливості у світі, але тішимо свого спокусника.
Ми безглуздо вбиваємо не лише себе, але також і багатьох інших багнетами і списами нашої власної жадності. Це жалюгідна картина. Але на цьому фоні стоїть Павло, який каже, що «є інший шлях!». Нам не треба так жити. До того ж Церква покликана показати інший шлях. Чи наважимося ми спробувати? Якщо так, то наступний уривок міг би стати найсерйознішою порадою, яку наша культура і ми, що до неї належимо, повинні почути.
