Филимона 1-7

Филимона 1-7 – Вітання

«Павло, в’язень Христа Ісуса, та брат Тимофій, улюбленому Филимонові й співробітникові нашому, і сестрі любій Апфії, і співвойовникові нашому Архипові, і Церкві домашній твоїй: благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я завсіди дякую Богові моєму, коли тебе згадую в молитвах своїх. Бо я чув про любов твою й віру, яку маєш до Господа Ісуса, і до всіх святих, щоб спільність віри твоєї діяльна була в пізнанні всякого добра, що в нас для Христа. Бо ми маємо радість велику й потіху в любові твоїй, серця бо святих заспокоїв ти, брате.»

Джонатан знав, що нарада буде важкою. Того ранку він прокинувся дуже рано і продумав все ще і ще раз. Він прекрасно знав, що потрібно робити, але знав також, що в інших інший погляд на справу. Як президент правління директорів, він, зрозуміло, міг би натиснути на них і змусити робити по-своєму. Але він прекрасно усвідомлював те, що пізніше такий варіант призведе до біди. Вони нишком спостерігатимуть за тим, як його план рухне, щоб потім сказати: «Ми ж вас попереджали!»

Він знав також, що в них є переконлива причина – у відповідності із законом, і з практикою компанії – відхилити його пропозицію. Врешті-решт, він хотів підписати великий контракт з компанією, яка вже одного разу сильно їх підвела. Було б природно більше з цією компанією не мати справу. Деякі члени правління досі вважали, що слід подати на них до суду за те, що вони зробили минулого разу. Але Джонатан також був упевнений – з причин, які він не міг їм пояснити, – що генеральний директор тієї компанії пережив сильні зміни в особистому житті і тепер завзято бажав довести, що цього разу йому можна довірити. І Джонатан був твердо налаштований дати йому такий шанс.

Він відкрив нараду безсовісними лестощами на адресу своїх співробітників. Вони пройшли з ним через усі недавні труднощі. Усі вони працювали спільно і навчилися довіряти і розуміти один одного з півслова. Він був безмірно вдячний за відданість і особисту підтримку. Вони досягли блискучих результатів, і вся компанія була ним вдячна. І він знає, що з приводу рішень, які лежать зараз на його столі, він може продовжувати розраховувати на їх відданість і підтримку, так що компанія зможе просуватися вперед і стане ще кращим підприємством, ніж можна було б від неї чекати.

Деякі з колег Джонатана тут же зміркували, що відбудеться далі, проте він, очевидно, говорив абсолютно щиро, і вони не заперечували проти похвали на свою адресу. Деякі грілися в променях слави, не відаючи, що їх чекає. А деякі задавалися питанням, чи не доведеться їм звільнитися.

Підозрюю, що такі суперечливі думки юрбилися в голові Филимона, коли він отримав послання від свого старшого товариша. «Співпраця» – от ключове слово до всього цього послання, і апостол Павло використовує його в усю силу. Насправді це слово часто перекладають як «дружба», але це слово може відвести нас убік від того, що підкреслює тут апостол Павло, випустити з уваги той факт, що, окрім теплих християнських почуттів, апостола Павла, Филимона та інших співробітників об’єднують ділові стосунки. Усі вони беруть участь, як ми б зараз сказали, у «спільному проекті», і якщо їм судилося просувати його далі, то вони мають бути готовими з усією відданістю стояти пліч-о-пліч.

Филимон проживає в Колосах, десь за сто миль від Ефеса, а послання до нього було відправлене разом із загальним Посланням до Колосян (Кол. 4:9). Филимон став християнином, швидше за все, через проповідь апостола Павла в Ефесі. Павло на той час ще не відвідав саме місто Колоси, але залишався працювати в Ефесі.

Апостол Павло захоплений тим, як Филимон, заможна людина із зв’язками, відгукнувся на Благу звістку. Вона захопила його серце і наповнила любов’ю та благородними почуттями. Він, його дружина Апфія і син Архип приєдналися до нього в його трудах євангельської проповіді. Вони повернулися у свій будинок у Колосах і перетворили його на обитель любові та гостинності, де стала збиратися на свої вечері купка християн.

Але тепер у Павла виникла проблема. Нам справа здається простою, але ми живемо зовсім в іншому світі. Як будь-яка заможна людина в ті часи, Филимон володів рабами. Для людей, що жили в той час, це було так само природно, як володіти машиною чи телевізором для сучасної людини. Насправді, більшість людей можуть не розуміти, як можна без них обходитися. Рабство ж у нас викликає відразу. Для них же раби були рушійною силою, на кшталт газу, електрики або машин для нас. Без цього не може існувати суспільство. Запропонувати комусь у стародавньому світі відразу скасувати рабство було так само нереальним, як у наші дні запропонувати позбавитися від усіх приладів, працюючих на електриці, так само як і від транспорту, працюючого на нафтопродуктах, включаючи автомобілі і літаки.

Але один з Филимонових рабів втік. У ті часи це було серйозним злочином, і багато багачів суворо покарали б утікача. Гірше за те, раб, швидше за все, прихопив із собою якусь суму грошей. А втік він, природно, у найближче велике місто, у даному випадку – в Ефес. І там, витративши всі гроші, він зустрів… апостола Павла. От з цієї миті і починається наша історія.

Раба звали Онисим. (Це грецьке ім’я, так що «и» вимовляється окремо: «Он-и-си-мус»). Досить іронічно, воно означає «корисний», яким для Филимона цей раб зовсім не був. Можливо, Филимон, розсердившись на нього, сказав, що той не вартує хліба, який проїдає. Але тепер Онисим підпав під вплив апостола Павла. Можливо, він спеціально його розшукав, згадавши, що в домі про нього відгукувалися дуже тепло. І він став християнином. Він з такою готовністю прийняв віру і був такий вдячний Павлу за те, що той розповів йому про Ісуса, що почав доглядати за Павлом у темниці і служити йому з такою відданістю, яку ніколи не проявляв по відношенню до свого справжнього хазяїна. Вони з Павлом стали друзями, братами в Господі Христі, близькими співробітниками в проповіді Євангелія.

Але Павло не міг захистити Онисима від того, що буде далі, як не міг захистити від цього і Филимона. Він збирався пред’явити до них обох неймовірні вимоги і, подібно до президента компанії, він збирався вийти до них з пропозицією, якій співробітники, швидше за все, інстинктивно чинитимуть опір, може навіть, з гнівом відкинуть. Він збирався відіслати Онисима назад до Филимона, щоб той прийняв його без покарання і – можливо, навіть натякнути, що Онисима слід було б відпустити на волю.

Здавалося, усе в цьому суспільстві опиралося цьому. Ви можете собі уявити почуття з обох боків. Якщо кожен так робитиме, весь світ полетить у тартарари! Филимон стане сміховиськом серед усіх своїх знайомих! Якщо раби-втікачі отримують у нагороду свободу, тоді всі захочуть втекти! Так, звичайно, Павло знав усі можливі аргументи. І він передбачив їх, нагадавши про Благу звістку Ісуса Христа, Царя і Господа, по відношенню до Якого і він, Филимон, і Онисим, і всі люди суть раби, домашні слуги.

Причина ж, а також спосіб, яким належить усе це здійснити, полягає в самому Євангелії. Євангеліє, врешті-решт, – це не просто Звістка про те, як люди «стають рабами» у чисто духовному сенсі. Воно – про панування Ісуса Христа, Царя і Бога над всім світом, над земним життям усіх людей, над важкими рішеннями, які люди вимушені приймати.

Ключова фраза цього уривка – вірш 6, що знаходиться в самісінькій середині чудових речей, які апостол Павло говорить про Филимона. Саме про це він молиться. (Часто, коли Павло говорить людям, про що він молиться, тоді як думає про них, ми отримуємо ключ до глибинного сенсу його послання.) Так от, тут він молиться про те, щоб співпраця його з Филимоном була плідною, щоб вона принесла очікуваний ефект. Тут важливе кожне слово, і нам доведеться розглянути це досить насичене сенсом речення і розібрати його по частинах.

Співпраця, про яку йде мова, – це спільна праця Павла і Филимона в проповіді Євангелія. Таким чином, вони роблять спільну справу, а тому мають бути відданими один одному колегами. Ця справа стосується спільної віри, тобто коли люди вірять в Євангеліє, вони включаються в спільну справу з усіма, хто в неї вірить. Вони стають членами однієї команди.

І ця співпраця повинна чинити на людей найсильніший вплив. Коли двоє або троє разом працюють в ім’я Євангелія, трапляються дивовижні речі, яких раніше і уявити собі було неможливо. Цього бажають усі партнери в спільній справі, і коли Павло викладе справу в такому ракурсі, Филимон не зможе з ним не погодитися. Чи погодиться він з Павлом, коли побачить, що той має на увазі конкретно, це інше питання.

Наслідком стане пізнання «всякого добра, що в нас для Христа». «Пізнання» означає не просто прийняття до відома чогось, але також і «застосування цього знання з практики». Саме Євангеліє діє в християнах силою Святого Духа. І коли Він здійснює Свою роботу, Він робить нові речі, добрі речі, нові шляхи в житті для окремих людей, сімей і людських співтовариств.

І ці добрі речі, які діють у нас, ведуть нас до Царя і Господа. Засвоїти цю думку, мабуть, складніше всього. Проте вона для апостола Павла – центральна. Цар і Спаситель – це, звичайно, сам Ісус Христос. Але коли людина увірує в Ісуса Христа і через хрещення входить у Його сім’ю, вона стає «частиною» його, і ознакою цього стає спільне зростання в любові, відсікання всіх бар’єрів, які традиційно відділяють людей один від одного. Саме це має на увазі Павло в Ефесян 4:12-13, коли він говорить про «збудування тіла Христового» і спільному зростанні в «мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти». Щоб побудувати Тіло Христове «в усій повноті», усі християни, члени цього Тіла, повинні увійти «до нього». І ключове слово тут – всякий. Еллін і юдей. Чоловік і жінка. І – Филимон, ти чуєш? – раб і вільний.

Ввідне слово сказане. Апостол Павло заклав фундамент. А як ви будуватимете на ньому, стикаючись з недвозначними ситуаціями у вашій общині?

Попередній запис

Колосян 4:2-9 – 4:10-18

Колосян 4:2-9 – Користь спільної молитви «Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній! Моліться разом і за ... Читати далі

Наступний запис

Филимона 8-25

Филимона 8-14 – Заклик апостола Павла «Через це, хоч я маю велику відвагу в Христі подавати накази тобі про потрібне, ... Читати далі