Колосян 2:8-12 – 2:13-19

Колосян 2:8-12 – Стережіться обманщиків

«Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив.»

Одним з найбільших філософів XVII століття був Джон Лок (1632-1704). Він відкинув деякі філософські системи, що були до нього, і намітив шляхи, які вплинуть на мислення не лише в його рідній Англії, але і в Європі, а також в Америці.

Менш відомо, що Лок брав активну участь також і в політиці. Він виступав проти англійських королів Карла II і Якова II у ті часи, коли бунтівники проти монархії ризикували життям. Він нажив собі безліч ворогів, але зумів вижити і побачити Вільгельма Оранського, що вступав на трон після Якова.

Тепер припустимо (таке могло статися насправді, але я навожу цей приклад просто для наочності), що хтось, налаштований дуже сильно проти Джона Лока, хоче попередити інших людей, щоб не захоплювалися його вченням. У стилі того часу, коли широко ходили памфлети і трактати, написані соковитою, колоритною мовою, така людина могла б сказати приблизно так: «Дивіться, щоб він зі своєю брехливою і порожньою філософією не відво-Лік вас кудись куди не слід!» Інакше кажучи, не так вже важко обіграти його ім’я якось так, щоб прозоро натякнути: «Остерігайтеся наслідувати вчення цього Лока, поки не опинилися десь у в’язниці!»

Павло у вірші 8 робить щось подібне. «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою», – каже він. Апостол Павло використовує тут грецьке слово sylagogone, яке звучить дуже схоже на слово «синагога», приблизно так само, як «Лок» і «відво-Лік». (На жаль, цю гру із словом у перекладі передати неможливо). І якщо ми подивимося далі на його застереження, ми зрозуміємо, що він хоче сказати цією грою слів: подібно до того, як мій уявний памфлетист XVII століття застерігає людей проти вчення Джона Лока, апостол Павло застерігає християн від захоплень «синагогою».

Навіщо йому це знадобилося? Згадаємо, що сталося в Галатії? Там юдейські екстремісти-зелоти вселили новонаверненим християнам, що вони пройшли лише півдороги. Тепер їм потрібно зробити обрізання і почати дотримувати закон Мойсеїв.

Усе Послання до Галатів апостол Павло присвятив цій проблемі, доводячи, що це повне нерозуміння суті християнства і слідування цим шляхом приведе галатів до біди: вони потраплять у тенета системи, яка принесе їм не більше блага, ніж язичництво, від якого вони щойно відмовилися. І тепер Павло тривожиться – Колоси, врешті-решт, розташовані не так вже далеко від Галатії – про те, щоб подібні люди не прийшли в маленьку церкву в Колосах, або в Лаодикії, або в Гієраполі і не почали проповідувати небезпечні ідеї. Майже в усіх городках Малої Азії були свої синагоги або хоч би невеликі юдейські громади. Не піддайтеся на зваблювання, каже апостол. Не попадіться у вправно розставлені мережі, інакше опинитеся в полоні.

Насправді, це тягнутиме вас вниз, на той рівень, де ви перебували раніше. Тепер, коли прийшов Христос і явив Себе відміченим Богом через смерть і воскресіння, як Істинний Господь і Цар всього світу, старий юдаїзм, що відмовляється визнати Його як Месію, анітрохи не краще, ніж якась «філософія». А таких «філософів» навколо повно. Але все це – порожній обман, побудований лише на переданнях людських. (У тому ж самому докоряв Своїм сучасникам і сам Ісус, див., наприклад, у розділі 7 Євангелія від Марка.) Він заснований на зверненнях до «стихій світу цього» (див. Гал. 4:1-11). Проте річ у тому, що все це – «не по Христу». З якою б новою ідеєю не прийшла до вас людина, перевіряйте ці ідеї дуже чітко: чи стоїть у центрі її вчення Господь Ісус Христос? Якщо ні, то остерігайтеся її!

Потім апостол Павло детальніше пояснює, чому, якщо ви вже набули Ісуса Христа як Месію і Господа, у вас немає ніякої нужди в жодних «доповненнях» з якоїсь іншої релігійної системи, і вже тим більше – з юдаїзму, який відмовляється Його визнати. Він проводить тут дві основні думки: по-перше, зрозуміло, вам немає ніякої необхідності здійснювати обрізання (вірші 13-15) і, по-друге, вам немає жодного діла до Тори і закону Мойсеєвого (вірші 13-15). Саме на цих двох речах наполягали його «опоненти» в Галатії! І тепер Павло завдає попереднього удару.

Але починає він з ще важливішого – з найважливішого в християнстві, що не втратило сили досі. «В Ньому, – каже він (в. 9), – тобто в Ісусі Христі – тілесно живе вся повнота Божества». Тут він повертається назад, до того, що було сказано в 1:19, у вищій точці вірша; але тепер він розвиває цю думку, доводить її до кінця. Що він має на увазі? Те, що Ісус був і є не просто людина в усій повноті (хоча так і є), не просто людина, вкрай «наповнена Богом» (хоча це так і є). Він – сам Бог у людському тілі, Бог в усій повноті. Він – не напівбог-напівлюдина. Деякі учать, що в Нього людське тіло і божественний дух, або розум, але і це не так. Його можна правильно сприймати тільки як Бога в людському тілі, тобто Бога, втіленого в усій повноті.

Означало це, зрозуміло, те, що всі язичницькі боги і богині відразу ж відійшли на задній план. Язичницький світ знавав напівбогів або героїв, які ставали богами ближче до смерті або після неї. Ісус був не таким. Він був справжнім Богом. Але це означало також, що апостол Павло тут же відсікав ґрунт для будь-яких нападок з боку юдеїв. Юдеї, включаючи самого Павла, вірили, що Бог – один. Багато, можливо, навіть і сам Павло до свого навернення, сказали б, що Ісус з цієї причини ніяк не може бути Богом і краще б Його послідовники, особливо з язичників, відкрили для себе Бога Істинного – Творця і повелителя усього всесвіту. Але Павло каже: ні! Якщо ви хочете знайти Бога Істинного, вам не потрібно шукати Його десь далеко, коли перед вами – Ісус. Вірш 9 у цьому плані, мабуть, найбільш пронизливе і відкрите з усіх писань апостола Павла сповідання віри в те, що Ісус – дійсно утілює Бога Істинного в усій повноті.

Якщо у вас є Христос, тоді ви вже «відбулися» в Ньому, і жоден закон, жодна влада не може нав’язувати вам себе через Його голову. Він – голова над нами усіма. У наші дні церкві не завадило б нагадати про верховенство Царя Ісуса над усією земною владою.

І що особливо важливе – у тому числі і для молодих церков, до яких звертається апостол Павло, якщо вже мова зайшла про галатів, – вам не потрібно робити обрізання. Чому ж? Бо ви вже обрізані – у тому єдиному сенсі, який має значення. Істинне обрізання – і Павло заявляє про це прямо – не те, яким люди обрізують чоловічу плоть. Це те, що відбувається з людиною, коли вона приймає хрещення, «поховання з Христом» і воскресаючи з Ним силою Божою.

Далі апостол Павло коротко пояснює, що це означає. Річ у тім, що замість маленького краю плоті, що «відсікається» під час обрізання, хрещення (таїнство входження в християнську общину із самого початку християнства і до наших днів) «відсікає» усе минуле життя, усе колишнє існування людини. Це означає вмирання для старого світу і оживання для світу нового, Божого. Як же люди, які вже пройшли через хрещення, можуть навіть помислити, що їм треба ще щось – у порівнянні з цим абсолютно тривіальне, буденне.

Мало кому з нас припало, як першим християнам за часів апостола Павла, зіткнутися з тиском юдейського прозелітизму. Чим же в наші дні можуть притягнути християн інші релігії або філософські системи, відволікаючі їх убік, заважаючи їх «виконанню» в Христі, яке вони вже мають? Як ви думаєте, які аргументи міг би навести апостол Павло, щоб їх переконати?

Колосян 2:13-19 – Закон і хрест

«І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті! Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове. Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою Анголам, вдаючися до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови, від Якої все тіло, суглобами й зв’язями з’єднане й зміцнене, росте зростом Божим»

Натовп вже розпалився, і, поки ми спостерігали, він розлютився ще сильніше. Люди зібралися разом, щоб виразити свій протест з приводу збитого на Далекому Сході корейського пасажирського літака. Більшість з них втратили в тій катастрофі родичів або друзів. І тепер – чи правильно, чи помилково – вони звинувачували в інциденті Радянський Союз.

Спочатку вони просто кричали і розмахували прапорами. Але потім один з них вказав на радянську легкову машину, що стоїть біля гаража. Тут же вона стала символом усього, що викликало їх гнів. Вони накинулися на неї з ломами і молотками і рознесли її. Потім, коли все вже було кінчено, хтось роздобув радянський прапор із серпом і молотом. З гиканням і криком вони роздерли його в клапті і підпалили. Тріумф був повним.

І це були зовсім не порожні жести. Вони з усією очевидністю демонстрували, що саме хотів виразити натовп. І це не єдиний приклад з недавньої історії. Такі демонстрації ми бачимо постійно.

У давнину не було автомобілів. Замість прапорів були так звані штандарти – прикріплені до жердини військові емблеми. Але люди уміли святкувати перемогу над ненависним ворогом і робити це з максимальною виразністю, використовуючи в тому числі символічні прийоми. У світі, де не було ні електронних, ні друкарських засобів масової інформації, звитяжні війська та їх полководці демонстрували співгромадянам, яку приголомшливу перемогу вони здобули, показуючи їм військові трофеї. Вони могли складатися з усієї захопленої на війні здобичі на безлічі возів, за якими йшла довга низка полонених, брудних і обірваних, яку замикав – по можливості – вождь щойно скореного народу. Потім, як кульмінація усього заходу, влаштовували показову страту поверженого вождя. На кшталт спалювання прапора, тільки емоційна дія була, мабуть, сильнішою.

Коли римські легіонери розпинали Ісуса з Назарету на хресті з табличкою «Цар Юдейський», приблизно так вони і міркували. Вони не вважали, що Він гідний того, щоб везти його в Рим. Врешті-решт, Він не вів за Собою військо і не очолював якесь серйозне повстання. Але кожне розп’яття будь-якого «царя», що збунтувався, нехай навіть такого дивного, як Ісус, було для Риму ще одним символічним тріумфом, а в очах юдеїв – демонстрацією сили всього язичницького світу. Людина із звичайним світоглядом часів першого століття, дивлячись на розіпнутого Ісуса, могла б подумати так: «Правителі і влада поглумилися над Ним, виставили напоказ, здобули над ним тріумф. Вони завжди так вчиняють з подібними людьми».

А тепер протріть очі і ще раз прочитайте вірш 15. На хресті, стверджує апостол Павло, Бог «роззброїв» і восторжествував над правителями і владою! Так, Він «вивів на посміховисько», на загальне презирство! Бог здобув Свій тріумф над правителями і владою, яка наївно думала, що все навпаки. Апостол Павло не втомлюється насолоджуватися цим парадоксом хреста: слабкість Божа перевершує силу людську, безумство Боже перевершує мудрість людську (як він пише в 1 розділі 1 Першого послання до Коринтян).

Але тут сама гострота його висловлювання полягає в наступному: влади й начальства, які можуть зробити спроби замаху на ваше життя, автоматично включаються в число тих, кого осоромив Бог на хресті Ісусовому. Зокрема, «рукописання на нас, що наказами було проти нас», вже ніхто не прочитає. Це натяк на закон Мойсеїв, що перешкоджав язичникам приєднуватися до народу Божого, але що засуджував юдеїв за порушення Божих заповідей. Коли Ісус був прибитий до хреста, цей рукопис був прибитий разом з Ним. Тепер він нічого не може повідати тим, хто належить Христу. Як пише апостол Павло в Посланні до Римлян, «немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі…» (8:1). Він простив вам усі гріхи і образи, які могли свідчити проти вас. Померши разом з Ним, ви залишили їх у минулому, як і всі звинувачення, які вони могли обрушити на ваші голови.

Звідси слідує прямий висновок: коли хтось намагається залучити вас в якісь особливі вчення або культи, окрім нехитрого шанування Ісуса Христа, – стережіться! Павло знову посилається на реалії, властиві юдаїзму, – обмеження в їжі, свята, особливе ставлення до новомісяч і суботи. Усе це не має значення. Вони подібні до тіней, що відкидаються твердим предметом. Але значення має сам цей предмет, а не його тінь. Під «твердим тілом», «суттю» він розуміє, звичайно, самого Христа, Царя. Постанови юдейського закону залишилися для нього в минулому. Тепер, коли він став іншим, у них просто немає нужди.

Як немає нужди в жодних складних системах самовдосконалення і медитації. Зрозуміло, у нашому розпорядженні є різна техніка, яка може допомогти зосередитися і упокорюватися перед Богом, вслухуватися в Його голос і просити в Нього допомоги в приведенні нашого бунтівного життя під Його волю. Немає нічого поганого в тому, щоб вибрати, які способи молитви підходять вам найкраще. Павло ж говорить тут про релігійні системи, навіювані певного роду «наставниками», які учать викликати всякого роду видіння, «виходити в астрал», і тільки такий духовний досвід має для них значення. Такі люди, – а їх так само багато в наші дні, як у часи древні, – можуть визнати «нездібними», «бездарними», що не входять в «обране коло» тих, хто не мав такого релігійного досвіду і не розуміє, чому він повинен захоплюватися такого роду вченнями.

Відповідь апостола Павла проста, і тепер ми і самі можемо здогадатися, що саме він скаже. Єдине, що вам потрібне, – це Цар Христос. Тримайтеся Його – і у вас буде все, чого ви потребуєте. Він – Голова Тіла, як вже писав апостол Павло в 1:18. Тіло живиться від голови, від того, що вона думає, бачить, чує, нюхає, їсть і п’є. Так само і тіло, яке є церква, живиться і підтримується в усіх своїх м’язах і «суглобами й зв’язями з’єднане й зміцнене» своєю головою, а не чужою.

Уявіть собі зітхання полегшення колосян, коли вони запевнилися, що вони вже повністю в Христі і для них не треба більше нічого, крім того, що вони вже мають. Чи не доводилося і вам зазнавати тисків з чийогось боку, з тим щоб «додати» щось до вашого християнського досвіду? Чи не доводилося і вам відчувати таке ж зітхання полегшення?

Попередній запис

Колосян 1:24-29 – 2:1-7

Колосян 1:24-29 – Цар, що живе в тобі «Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи ... Читати далі

Наступний запис

Колосян 2:20-3:4 – 3:5-11

Колосян 2:20-3:4 – Померти і воскреснути з Христом «Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, ... Читати далі