Колосян 1:15-20 – 1:21-23

Колосян 1:15-20 – Похвала Ісусу Христу

«Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть. І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне.»

Я натиснув на кнопку і включив телевізор. Я не знав, що там показуватимуть. Я втомився під кінець робочого дня і просто хотів трохи відпочити.

Спочатку з’явився звук, і я почув прості слова: «Це голівка».

І тут же – доки зображення на екрані ще не з’явилося – мені стало цікаво: що ж це за «голівка»? Можливо, це передача про археологію, де люди вивчають знайдений скелет дитини? Або ж це просто про якесь маленьке звірятко чи комаху? Чи це про банду або «бригаду», і нам представляють її ватажка? Чи про музичний інструмент типу скрипки (верхня частина деки, де на кілки намотуються струни, називається «голівкою»)? Або ж на екрані зараз з’являться різьблені камеї із зображенням жіночого профілю? Чи сірник? Чи шпилька?

Виявилось, абсолютно інше. Йшла передача про новий тип магнітофона, де «голівка» – це засіб, який переводить електричний сигнал у форму звукового запису. І немає сумнівів, це слово «голівка» має масу інших значень, а вже однокорінні слова «голова» і «глава» – ще більше.

Перед нами вірші – і я для наочності розташував їх «по рядкам», – де пропонуються різні значення слова «голова». Як у грецькій, так і в англійській, і в українській це слово несе в собі безліч значень. І Павло наводить деякі з них. Подивимося, що в нього вийшло.

  • Ісус Христос, каже він, «первороджений». Це перше значення, повторюване двічі (у віршах 15 і 18).
  • Ісус Христос «перший від усього» (в. 17).
  • Ісус Христос є голова тіла, Церкви (в. 18).
  • Ісус Христос є початок (також в. 18).

Але, можливо, ви помітили в цьому вірші ще щось цікаве? Усі рядки ретельно урівноважені. Перша строфа («Він є образ невидимого Богароджений першусе через Нього й для Нього створено…») точно відповідає третій («Він початокпервородженийпримиривши кров’ю хреста Його, через Нього…»). Друга, серединна строфа зв’язує дві зовнішні воєдино, заглядаючи назад у першу і вперед – у другу.

Усе це викликає захоплення просто як зразок витонченої словесності (насправді тут є ще дуже багато цікавого, чого ми не розбиратимемо просто через брак місця). Досягти християнської зрілості – означає в тому числі і навчитися отримувати естетичне задоволення від того, яким чином розкривається Божа істина – будь то у формі поезії, або богословського трактату, або у фізиці, та в будь-чому! Зрозуміло, проте, що апостол Павло пише цей вірш зовсім не для того, щоб покрасуватися своїми інтелектуальними вправами або запропонувати читачам складну головоломку як розвагу. Він пише цей вірш (чи наводить чийсь вже готовий твір), щоб переконати колосян у чомусь дуже важливому, життєво важливому для них. Що ж це?

Що для них передусім треба засвоїти, якщо вони хочуть зростати як християни, набираючись мудрості, сили, терпіння і навчаючись мистецтву подяки? Центральне місце і факт верховенства Ісуса Христа в усьому. Чим більше вони дізнаються Ісуса Христа, тим більше вони усвідомлюють, що означає Бог Істинний і що Він зробив. І ким вони в результаті стають, і що означає жити в Ньому і для Нього. Більша частина наступного тексту послання є роз’ясненням цього вірша. У вірші 2:3, наприклад, апостол Павло заявляє, що всі скарби премудрості і знання знаходяться в самому Христі.

Варто тоді дуже повільно пройтися по всьому віршу і поміркувати над прихованими в ньому глибинними сенсами. Християнство – це не просто особлива релігія або віросповідання. Це не просто філософська система або керівництво до спасіння тут і зараз або колись згодом. Це не просто особливий шлях до святості. Християнство – це сам Ісус Христос. І цей вірш – один з перших написаних християнських творів, що дійшов до нас, – прекрасний приклад, з якого ми можемо почерпнути щось про християнство. Це те, у чому мали потребу колись колосяни, а сьогодні і ми.

Вірш вказує на три пов’язані з Ісусом Христом особливі речі, які Бог зробив у Ньому і через Нього.

Перше. Дивлячись на Ісуса, ми отримуємо якесь поняття про те, хто є Бог Істинний. Ісус Христос – «Образ невидимого Бога». Ніхто ніколи не бачив Бога, але в Ісусі Він прийшов до нас і став одним з нас.

Припустимо, у сусідній кімнаті сидить хтось, але я не можу його бачити, бо між нами стіна. Але якщо в коридорі стоїть дзеркало, я можу виглянути в двері і побачити в ньому віддзеркалення тієї особи, що знаходиться в сусідній кімнаті. Подібним же чином Ісус є віддзеркалення Бога, Який поруч, але Якого ми зазвичай побачити не можемо. Ми можемо відчувати Його присутність. Багато людей, багато релігій, багато філософських систем допускають, що існує «Щось» або «Хтось». Але тільки в Ісусі ми можемо на власні очі споглядати самого Бога Істинного.

От найбільша річ: чим більше ми споглядаємо Христа, тим більше ми усвідомлюємо, що Бог Істинний – це Бог самовідданої, жертовної любові. От чому цей вірш йде відразу ж після Павлової молитви про те, щоб колосяни навчилися дякувати Богові. Коли ви усвідомлюєте, що Христос виявляє нам Істинного Бога, перша реакція на це – саме вдячність.

Друге. Ісус зв’язує воєдино старий світ і новий, наявне вже творіння і творіння нове. «Спасіння» або «спокутування», яке пропонує християнство, іноді описується так, як ніби передбачається, що старий або звичайний створений світ, де ми живемо, – це щось даремне або, ще гірше, це творіння злого деміурга, диявола. Дехто, розуміючи, що тут щось не так (усе творіння пронизане божественними енергіями, красою і любов’ю і наповнене не лише стражданням, болем і злом), намагався сказати, що зло в ньому – не головне. Деякі філософи крайнього толку заявляли, що зло і страждання взагалі не існують. Урівноважити ці крайнощі досить складно. Апостол Павло в цьому вірші робить це блискуче.

Ісус Христос, прямо заявляється у вірші, є той, для кого і через кого було здійснене усе творіння із самого початку. Це не просто щось неймовірне – сказати так про людину, що жила зовсім нещодавно (з чого видно, наскільки швидко перші християни усвідомили, що Ісус – це хтось, Хто існував одвічно і Хто допомагав Богові Отцю в створенні цього світу). Щось неймовірне також – сказати так про «природний» світ. Це Його задум, Його твір. Світ прекрасний, могутній і приємний, бо саме Він зробив його таким. Коли у вас завмирає серце від споглядання краси і щедрості всесвіту, згадайте, що він став таким завдяки Ісусу.

Але світ також повний потворності і зла, що знайшло вище вираження в самій смерті. І це теж правда. Але це не входило в первинний задум творіння. І Бог живий зробив щось, щоб зцілити світ від зла і тління, що спотворили його так сильно. І зробив Він це через того ж, через Кого Він і творив цей світ із самого початку. От – вісь симетрії усього вірша. Той Ісус, через Кого цей світ був створений, є той же Ісус, через Кого він тепер спокутий. Він – Первонароджений у вічності і Він же – перший повсталий з мертвих.

Третє. Ісус, таким чином, є зразком істинної людини, явленим через Євангеліє. Як Голова Тіла – Церкви, як первороджений з мертвих, як той, чия жорстока смерть спокутала перед Богом наші гріхи і принесла нам мир і прощення, як той, хто почав нове творіння, – через усе це сам Ісус є той, «через Кого» ми покликані пізнати, що насправді є істинне людство. Ми так часто витрачали життя даремно. І тепер Ісус пропонує нам нові, істинні шляхи.

Про цей чудовий вірш можна говорити ще багато. Сподіваюся, те, що ми вже розібрали, надихне вас на нові пошуки і глибші роздуми. Дозвольте мені закінчити цей уривок з вказівки на ще один ключ до зрозуміння сенсу Послання до Колосян у цілому. В юдаїзмі часів апостола Павла багато що з того, що тут сказане про Ісуса, говорилося у зв’язку з досить туманним образом Премудрості Божої. І частково апостол Павло хотів сказати наступне: якщо ви шукаєте мудрості, шукайте її в Ісусі. Що це означало для колосян, ми побачимо далі. Що це означає для людей XXI століття – вирішувати кожному з вас самостійно, з радістю і – знову ж таки – з вдячністю.

Колосян 1:21-23 – Примирені і тверді у вірі

«І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем.»

Люди зі всього світу приїжджають сюди, щоб це побачити. Я ж з такою ж радістю залишуся удома.

На околиці Міннеаполісу, міста в США, розташований торговий центр, такий великий, що посеред нього є навіть парк з атракціонами. Центр називається «Американський гіпермаркет». Люди, які люблять витрачати свій час на прогулянки магазинами, люблять і цей заклад. Ви можете провести в ньому цілий день – та що день, цілий тиждень! – жодного разу не відвідавши один і той же магазин двічі. Ви можете також витратити там усі свої гроші – і безліч людей саме так і роблять. Але я не великий шанувальник подібних розваг. Я зайшов туди якось купити пару черевик і майже відразу ж загубився.

На щастя, майже на кожному розі там є план гіпермаркету. Тут же, похитуючись, я попрямував до нього. Усе пливло в мене перед очима. Як можна тут щось зрозуміти? Нарешті я виявив маленьку червону цятку, яка означала «ви знаходитеся тут». І тоді я зміг зорієнтуватися і визначити свій маршрут.

Думаю, апостол Павло усвідомлював те, що наведений ним вірш дуже вражаючий. Багато рядових християн, які, можливо, прочитають або почують його від когось і подумають: «Так, звучить приголомшливо, але що в ньому для мене особисто?» І тоді Павло відразу фокусує увагу на одній цятці. Наступний фрагмент можна назвати «Ви – тут». Якщо вірш є як би мапою усього всесвіту, усієї історії творіння і спокутування, то наступні вірші вказують місце на ній рядового християнина.

Перше, що каже Павло: «Не так давно вас на цій мапі не було взагалі! Великий Божий задум про світ був сам по собі, а ви – самі по собі, поза ним, у пітьмі! Ви були виключені з нього, відчужені». Що це означає?

Апостол Павло вірить, що Бог-Творець, щоб примирити Собі створений світ, довірив цю місію Ізраїлю, «обраному народу». Проте жителі Колос, як і більшість інших населених пунктів на землі, перебували поза Ізраїлем. Вони були язичниками, що поклонялися ідолам, а не Богові Істинному, не відали ні Божих задумів спасіння людей, ні того, як самі вони можуть отримати благу частину від цих задумів.

Вони жили відповідно до образів богів, яким поклонялися. Їх мислення було спотворене, сплутане, і одна помилка вела за собою другу. Внаслідок цього і життя їх не вписувалося в русло дивовижного, рясного життя, задуманого Богом для Свого творіння, створеного за власним образом і подобою. (Не дайте залякати себе вигадками про те, що «гріх» і «зло» означає приємне проведення часу, тоді як Бог бажає, щоб ви страждали. Це типовий приклад спотвореної свідомості, властивої людям, коли вони забувають або гребують Богом Істинним.)

Але тепер колосяни виявилися усередині цього співтовариства. Вони – на мапі і задіяні в загальний план. Насправді, про це дуже красномовно свідчить улюблений вираз апостола Павла «тепер же…», «були колись…» поза колом, перебували в стані хаосу, гріха, але тепер Бог потурбувався про вас, і усе стало по-іншому. А перебувати «усередині кола», бути включеними «в план» означає величезний привілей і радість – перебувати перед очима Божими.

Тут вже образ гіпермаркету перестає «працювати», і перед очима спливає образ царського палацу, або храму, або, мабуть, якогось комплексу того та іншого одночасно. Колосяни – а також і ми, що влилися в Божу сім’ю зі сторони, – подібні до людей з вулиці, що не допускалися і близько до царського палацу і раптом виявилися запрошеними перед світлі царські очі. Чи, якщо хочете, вони подібні до людей, що перебували за воротами Храму, – вони були нечисті, негідні увійти до присутності Бога, Який перебував у Храмі. Тепер же їх покликали – навіть запросили увійти. Як же це сталося? Як вони могли увійти? Можливо, з ними щось сталося?

І дійсно, сталося щось, що дало їм можливість наблизитися до Бога Істинного, а саме – смерть Царя Ісуса. Павло детально не роз’яснює, яким чином так вийшло, але заявляє, що через них ми набули – ще один улюблений і великий вираз апостола Павла – «примирення».

Що означає «примирення»? Це щось дивовижне, дорогоцінне. Уявіть собі: дві сім’ї, що посварилися багато років тому і відтоді навіть не розмовляли, помирилися, залишивши усі образи в минулому. Або ж це щось, до чого ми прагнемо усією душею, коли дві частини общини, села, плем’я або навіть країна укладають мир і поновлюють довірчі стосунки після певного періоду ворожості та міжусобної боротьби.

Насправді, так само відбувалося і між Богом і родом людським, тільки в ще більших масштабах. Неначе уся злість, уся ненависть, які відштовхували людей від Бога, обрушилися на Ісуса, що висить на хресті. Приблизно так само апостол Павло описує ситуацію в Посланні до Ефесян (2:16), тільки більш розгорнуто. Згідно з віршами 15-20, в Ісусі зустрілися нарешті Істинний Бог і увесь рід людський. Тепер же ми бачимо, що з цього вийшло: смерть Ісуса Христа виявилася точкою, де Бог і людство зустрілися і примирилися між собою. І тепер – парадоксальним чином – ми допущені перед Лицем Живого і Святого Бога, не маючи на душі жодної плямочки. У цьому – серцевина Павлового Євангелія.

Проте Євангеліє діє в людях зовсім не автоматично. Християни, які усвідомили, що вони допущені в Божу присутність, не могли просто так сидіти склавши руки і нічого не робити. Тепер вони повинні бути «в вірі тверді» – усвідомити відповідальність і узяти у свої руки власне змужніння у вірі. Подібно до будівельників, які зводять будівлю по цеглинці, у твердій упевненості, що фундамент закладений ґрунтовно, християни повинні і далі розвивати своє життя на фундаменті віри, надії і любові (вірші 4-5), і на жодному іншому. Становлення християнина не може бути одномоментною, нехай навіть найчудовішою подією в житті, яка залишається лише в його пам’яті. Воно триває все життя – день за днем.

Без цього «твердого перебування» навіть сам момент приходу до віри може здатися «дивним» і таким, що відійшов у минуле. Ви можете почати задаватися питанням: а чи був він взагалі? Або: чи так вже важливий він для нас? Але якщо ви продовжите своє становлення як християнина, ви будете упевнені, що це у вашому житті – головне, бо по тому, як будівля росте, набуває форми і стійкості, ви можете судити, що фундамент був закладений ґрунтовно.

Фундамент будівлі – це, звичайно ж, саме Євангеліє (вірші 5-6), Блага звістка про Царя Ісуса. І тут апостол Павло говорить про Євангеліє парадоксальну річ. Воно було проповідане, каже він, не лише малому числу чоловіків, жінок і дітей і не в деяких окремих частинах Середземноморського світу – але «всьому створінню під небом». Що він цим хотів сказати?

Він мав на увазі тільки одне: коли Ісус з Назарету воскрес з мертвих як Цар і Господь всесвіту, з цієї точки через увесь всесвіт промайнула неначе ударна хвиля. Це була абсолютно нова, невідома досі подія. Ніхто з людей, хто раніше спускався в покров смертний, не виходив звідти живим. Почалося нове Боже творіння: Ісус, як сказано, є початок (в. 18), первороджений з мертвих, і тепер Він породжує примирення і оновлення усього творіння на небесах і на землі. Євангеліє не просто передається з вуст у вуста – від однієї людини до другої. Коли хтось чує цю новину і починає вірити в неї, відбувається наступне: нове творіння, яке вже почало бути і кличе до себе увесь всесвіт, стає дійсністю і актуалізується в іншому характерному прикладі.

Звідси Павло, у свою чергу, бере в руки план, на якому він бачить вказівник із стрілкою, – «ви знаходитеся тут». Його праця полягає не в тому, щоб переконати ще одну групку людей, що неймовірна подія дійсно сталася, або умовити їх набути нового духовного досвіду. Він – служитель Звістки про те, що в дійсність входить право, вона стає новим творінням, і ви запрошуєтеся приєднатися, увійти до нього по праву. Це Блага звістка для кожної людини – для вас, для мене, для дорослих і дітей, для всіх, і це не всупереч тому, що вона править весь світ, а як раз завдяки цьому факту.

Попередній запис

Колосян 1:1-8 – 1:9-14

Колосян 1:1-8 – Подяка за Благу звістку «Павло, із волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій до святих і ... Читати далі

Наступний запис

Колосян 1:24-29 – 2:1-7

Колосян 1:24-29 – Цар, що живе в тобі «Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи ... Читати далі