Колосян 1:1-8 – 1:9-14

Колосян 1:1-8 – Подяка за Благу звістку

«Павло, із волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій до святих і вірних братів у Христі, що в Колосах: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись, прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді. Отак ви і навчилися від Епафра, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа, що й виявив нам про вашу духовну любов.»

Коли Сьюзен купила будинок, рослин у саду було дуже мало: декілька непоказних кущів, пара чахлих рожевих кущиків, деревце, зігнуте ураганом, що так і залишилося в скорченому вигляді. Видовище пригноблювало.

Через декілька днів після новосілля до неї зайшов друг і приніс якесь насіння для посадки. «Це щось особливе і абсолютно несподіване для тебе, – сказав він. – Щойно ти його посадиш і поллєш, воно почне шалено рости і швидко покриє велику площу красивими квітами. Але це не все. Під листям ховатимуться соковиті плоди. Коли вони з’являться і дозріють, ти зрозумієш, що рослини прижилися».

За два тижні сад просто перетворився, і Сьюзен вирішила позбутися старих рослин і дати новим можливість розростатися. Вони швидко наповнили невеликий простір цвітінням і ароматом. Вона зателефонувала другу. Що ж це за нова рослина? Її не було в жодній з книг із садівництва. «Ну, це нове слово в рослинництві. Це цілий новий світ».

Зараз я не думаю, що насправді є така рослина (хоча я такий далекий від садівництва, що можу помилятися). Я розповідаю цю історію, щоб показати, що мав на увазі апостол Павло, коли починав писати своє коротке Послання до Колосян. У цей час він, схоже, перебуває в темниці в Ефесі (місті, яке знаходилося на узбережжі сучасної Туреччини) і пише християнам нової церкви в Колосах, невеликому містечку, що розташовувалося за сотню миль углиб материка. Ймовірно, одночасно з цим посланням було відправлено і коротке Послання до Филимона: у ньому згадується раб Филимона Онисим (4:9), що повертався додому в Колоси, а також Тихик, якому Павло доручив доставити те послання, що ми читаємо в даний момент.

Основну думку апостола Павла можна коротко підсумовувати в образі саду, який сам він використовує у вірші 6. Він радий почути, що в Колосах посаджена дивовижна нова рослина – Євангеліє, що воно росте і приносить плід, як і в усіх інших частинах землі. Оскільки за насадження цієї рослини в цьому районі відповідальність несе сам апостол Павло, він хоче донести до колосян дяку Богові за те, що воно в них укоренилося, а також хоче повідати їм, як слід за ним доглядати, щоб воно приносило ще більше плодів.

Плоди ж, насправді, вже почали з’являтися, і цікаво, що Павло саме на цьому зупиняє свою увагу, коли розповідає, як до нього дійшли звістки про зародження нової церкви. Він не говорить про те, що почув про отримання ними нового знання і мудрості, – хоча він, зрозуміло, бажає, щоб вони зростали в знанні і мудрості, але не це, як мовиться, головні ознаки нового життя. Не говорить він і про те, що почув про їх зростання до святості і строге наслідування християнських моральних норм, – зрозуміло, він бажає, щоб вони жили відповідно до нового морального кодексу, але і це настане свого часу. Замість цього він вказує на ключовий момент – на плоди, які повільно, але вірно починають з’являтися в середовищі справжньої християнської общини незабаром після насадження рослини. Епафра, каже він (колосянин, що повернувся до Павла в Ефес), розповів йому «про вашу духовну любов» (в. 8). От – головне.

Ця любов означає не просто, що усі вони (як ми могли б подумати) мають один до одного добрі почуття. Вони можуть їх живити, а можуть і не живити. Головне тут – що поведінка, яка так багато означає в цьому світі, а саме: жадання, гнів, брехня і тому подібне, яка руйнує сім’ї і співдружність, – замінюється на доброту, тактовність, прощення і ставлення один до одного як до членів однієї сім’ї, незважаючи на різне походження, виховання і культурний рівень. Апостол Павло вважає, що саме це і є істинні ознаки Божої роботи в них, а тому він щасливий про це чути і дякує за це Богові.

Як усе це могло статися? Насаджене в Колосах насіння Павло описує як слово «істини Євангелії» (в. 5). Коли Павло думає про те, як хтось – сам він або, як у даному випадку, Епафра – говорить людям про царя Ісуса, Месію Ізраїльського, Який нині став відомий як Господь над усім світом, – він не вважає, що ці люди просто передають інформацію, подібно до комп’ютера, що переганяє інформацію на інший комп’ютер. Це слово – всесильне. Коли люди його вимовляють, їх вустами говорить сам Бог, Який поширює насіння нового життя, його цвітіння, аромат і плоди по всьому світу. Слово Євангелія «плодоносить і росте». Цей вираз нагадує нам також притчу про сіяча з Євангелія від Марка (4:8), а також веління Боже з Книги Буття, що оповідає про створення світу, «Плодіться й розмножуйтеся» (Бут. 1:28). Як ми побачимо, Євангеліє не просто приносить новий релігійний досвід тим, хто переживає радість від таких речей. Воно приносить у світ щось набагато більше – не більше, не менше, як нове творіння.

Якщо яскравою ознакою цього нового творіння є любов – найхарактерніша риса християнських громад, – то апостол Павло говорить зазвичай про три основні ознаки християнського життя: віру, надію і любов. Як у знаменитому уривку з Першого Послання до Коринтян (13), тут так само (вірші 4-5) фігурують ці три чесноти. Вони – у кожному окремому християнинові, і в усій общині в цілому, із самого початку і до кінця: це віра, яка зароджується і зростає, щоб зрозуміти, що ж пропонує Бог у Христі Ісусі; це любов, що зв’язує общину воєдино; і це надія, що з готовністю передчуває майбутнє, коли Бог завершить почате в Христі Ісусі. Апостол Павло почув, що все це в колоській общині є присутнім, і у віршах 3-8 він не втомлюється дякувати Богові за те, що Він зробив. Сад процвітає, і він щасливий про це почути.

Перші фрази послання (вірші 1-2) звичайні для початку листа. Але апостол Павло, за своїм звичаєм, наповнює стару форму новим змістом. Бог і Ісус – Вони завжди в його мисленні, його писаннях, його молитвах, і навіть у звичайному кліше початку листа. Він разом з Тимофієм пише колосянам, бо вони виконують Божу волю і провадять життя рабів Божих. Церква колоська – частина загальної християнської сім’ї, і Павло понад усе бажає, щоб мир і Божа благодать досягли маленького віддаленого містечка і наповнили тамтешніх жителів-християн.

Початкові слова послання служать так само, як і тим, хто читає їх у наші дні. І наша молитва має бути про те, щоб під час нашого читання і молитви і нас наповнювали той же мир і благодать.

Колосян 1:9-14 – Молитва про дарування мудрості і подяка

«Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога, зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалости й довготерпіння з радістю, дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів.»

Затамувавши подих, ми спостерігали, як качка-мама покидала ставок на чолі свого виводка. Всього в неї було сім качат – чотири чорних і три жовтих. Вони увесь час весело носилися туди-сюди і крякали. Днями безперервно вони плавали разом з мамою в маленькому ставку. Тепер же настала пора їм перебиратися у велике озеро. А це небезпечно. Щоб дістатися туди, потрібно перетнути велику дорогу і пройти через парк, де повно собак, кішок, великих птахів і безліч інших хижаків. На щастя, принаймні, у цьому місті, місцеві жителі готові до такого роду подій, і водії на дорозі завжди зупиняться, щоб пропустити маленьку процесію. Качина сім’я благополучно дісталася до місця призначення. Але ми із подивом спостерігали, з якою спокійною упевненістю мама-качка вела своїх малюків через небезпечні місця у великий світ, де їм належало дорослішати під її чуйним керівництвом.

Апостол Павло, що сидів в ефеській темниці, мабуть, теж відчував себе чимось на кшталт мами-качки. От він, на чолі маленької церкви, тільки-тільки починає свій шлях, повний енергії і готовності діяти, але навряд чи усвідомлюючи, наскільки великі проблеми і небезпеки його очікують. Він навіть не міг бути з ними і особисто керувати ними і наставляти їх. Мамі-качці у своїй виховній діяльності доводиться керуватися інстинктом – своїм і малюків, що нещодавно з’явилися на світ. Але один лише звичайний людський інстинкт не зможе привести молоді церкви до змужніння. Людські інстинкти важливі, але вони залишаються прив’язаними до землі. Коли ж людина стає християнином, Бог вселяє в неї нове відчуття Своєї присутності і любові, керує нею і зміцнює. Це відчуття необхідно живити і розвивати. Новим християнам доводиться зрозуміти, що з ними відбувається і як їм потрібно працювати в одному напрямі з божественним життям, яке непомітно почало в них свою дію.

Апостол Павло, який знаходиться в темниці, міг допомогти цьому процесу двома шляхами: своїми посланнями і – найголовніше – своїми молитвами. Він не міг бути присутнім у Колосах особисто. Але Бог, Який перебуває з ними, перебуває також і з ним, так що в таїнстві (а також і важкому труді) молитви він може допомогти їм в їх просуванні до християнської зрілості. Саме цим він і зайнятий, так само, як і – що з’ясувалося пізніше – Епафра (4:12-13). І в цьому абзаці він говорить їм, про що він молиться, коли думає про Колоси. Чи молодий ви християнин, який потребує керівництва для зростання у вірі, або ви християнин досвідчений, який бажає допомогти вашим підопічним, молитва апостола Павла являє собою прекрасний зразок молитви.

Головне, про що він молиться, це щоб новий християнський інстинкт глибоко в них укоренився. Так само, як мама-качка бажає, щоб її качата навчилися самі здобувати собі їжу, уникати небезпек і розсудливо жити в повному небезпек світі, апостол Павло прагне побачити, як молоді християни самі навчаються визначати Божу волю (в. 9). Вони мають бути «наповнені всякою мудрістю й розумом духовним» не просто як у книжковому знанні (хоча дещо з нього може допомогти) або в людських традиціях (хоча і вони теж іноді виявляються корисними), але як у внутрішньому відчутті того, чим вони тепер стали, відчутті наново створеного життя, дарованого для них Богом, і того, що живитиме його і що може йому пошкодити. Християнські проповідники можуть говорити до посиніння, але до тих пір, поки їх слухачі не набудуть цього внутрішнього відчуття мудрості і розуміння, усвідомлення любові до них Істинного Бога, Який по-новому ліпить і формує їх життя, нових послідовників з них не вийде.

Довівши ці думки до свідомості читачів, далі апостол Павло переходить до наступних – про християнську поведінку і зростання, які повинні принести свої плоди (в. 10). Посіяний у християнинові новий інстинкт приведе його або її до нового способу життя, який порадує Бога не в останню чергу тому, що він відіб’є нарешті Його славні наміри відносно людей – Його творіння.

Відносно Божого задуму про людську поведінку існує дві великі помилки. По-перше, кажуть, що Бог не бажає, щоб ми раділи і насолоджувалися життям. По-друге, кажуть, що, навіть якщо ми спробуємо жити, як Він велів, ми досягнемо лише буркотливого схвалення з Його боку. Люди часто уявляють, що Бог готовий затаврувати нас за щонайменше порушення правил поведінки. З цього вірша видно, наскільки все це помилкове. Бог бажає, щоб людина у своєму житті процвітала і приносила плоди. Те, що Павло говорив у вірші 6 про Євангеліє, про могутнє слово Боже, тепер він повторює відносно самої людини, у чиєму серці і житті це слово діє. І коли це відбувається, сам Бог радіє. Апостол Павло часто говорить, що істинне християнське життя радує Бога. Це ми, маловіри, уявили, що Він буркотливий і вічно усім невдоволений.

Але якщо все це так, то нове життя, насаджене в християнах, повинне проявитися у вигляді енергії, сили і бажання жити по-новому. І це теж обіцяне, і про це теж молиться апостол Павло. Могутність Божа вже вивела нас з царства пітьми в царство Сина Його Ісуса Христа. Та ж сила може тепер продовжити свою дію – привести наше життя у відповідність з новим світом, який перед нами відкривається.

Коли апостол Павло говорить про спасіння людей від одного царства і дарування ним іншого, про «спокутування» і «прощення» як про центральні теми цієї рятівної операції, він має на увазі Вихід з Єгипту. Що Бог зробив для людей у Христі Ісусі і що Він тепер робить для них – це новий Вихід, великий процес звільнення з рабства. Стати християнином – означає покинути «Єгипет» гріха і з вдячністю піти в Землю обітовану.

Чому «з вдячністю»? Бо кульмінація Павлової молитви – про те, що молодим християнам слід навчитися мистецтву подяки. Насправді, він говорить про це постійно – це центральна тема всього послання. Понад усе Павло бажає побачити в церкві зростання здорового християнського життя, дорослішання християн, їх вдячність Богові за дивовижні справи, які Він здійснив у Христі Ісусі, і чудові справи, які Він продовжує робити у світі і в житті кожного з них.

Природне вираження вдячності є ознака того, що вони пізнали і полюбили Бога Істинного, а не якогось бога уявного. Боги, яких люди вигадують, жодним чином не можуть порівнятися з Богом Істинним, коли мова заходить про надмірне виявлення благодаті. Апостол Павло як би говорить нам, як він говорить молодим християнам у Колосах, що життя в присутності цього Бога буде наповнене дякою. Чи ми забули, хто насправді є наш Бог?

Попередній запис

Филип’ян 4:10-13 – 4:14-23

Филип’ян 4:10-13 – Прихована таємниця «Я вельми потішився в Господі, що справді ви вже нових сил набули піклуватись про мене; ... Читати далі

Наступний запис

Колосян 1:15-20 – 1:21-23

Колосян 1:15-20 – Похвала Ісусу Христу «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все ... Читати далі