Здорова альтернатива: оливкова олія

Коли ізраїльтяни ще блукали в пустелі, вони дістали обітницю від Бога, що Він приведе їх «у землю, де оливкові дерева» (Втор. 8:8). І так справді сталося.

Оливкові дерева – одні з найбільших довгожителів, чимало з них досягають віку в понад тисячу років. Вважають, що деякі дерева, котрі ще нині зеленіють в Ізраїлі, росли і дві тисячі років тому, коли Ісус ходив по землі. Кілька цих древніх дерев є на території Гефсиманського саду.

Оливкові дерева не тільки довгожителі, а й найвитриваліші. Століттями в ізраїльському краю тривали війни, чимало оливкових садів було зрубано. Однак ці дерева мають унікальну здатність відростати навіть тоді, коли видаються мертвими.

Хліб, який пекли за часів Ісуса, був плескатим, подібним до піти, і його робили, додаючи оливкову олію. Найкращі буханці виготовляли з найчистішого борошна та оливкової олії – і несли до Єрусалимського храму на пожертву.

В 1 Царів 17 знаходимо історію про Іллю і вдову з Сарепти. Іллі було звелено піти до міста, де лютував великий голод. Там він натрапив на самотню матір, удову, яка збирала дрова, аби розпалити невеликий вогонь і приготувати собі та синові останню страву перед смертю – спекти коржика з борошна та олії. Ілля заговорив до неї, попросивши принести води і дати йому шматок хліба. Вона відповіла, що має лише пригорщу борошна в посудині і трошки олії в глечику.

Потрібно було три пригорщі муки, щоби зробити буханець плескатого хліба. Іншими словами, складників їй вистачало лише приблизно на третину буханця.

Ілля напророчив їй: «Не бійсяраніше з цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і для свого сина зробиш після; бо так говорить Господь Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю» (1Цар. 17:13-14).

Жінка вчинила, як попросив Ілля, і посудина з мукою не порожніла майже три роки, як і глечик з олією.

Віками оливки рясно росли в ізраїльському краї. В 1 Царів 5:11 читаємо, що цар Соломон дав Хіраму, тирському цареві, щорічний дарунок за ливанські кедри, які привезли з Тиру на будівництво храму. У цьому дарі від Соломона було «двадцять тисяч корів пшениці для споживання дому його і двадцять корів оливкової вибитої олії». Двадцять корів оливкової оливи – це понад сто тисяч галонів, тобто майже 380 000 літрів оливкової олії!

Вичавлювання оливи

Оливкові дерева почали культивувати в середземноморських країнах понад шість тисяч років тому. Багато хто вважає, що спершу в Греції. Нині Іспанія та Італія виробляють більш як половину оливок у світі. Каліфорнія – лідер із виробництва оливок у Сполучених Штатах.

За часів Ісуса оливки їли і сирими, і вареними, однак із більшости вичавлювали олію.

Уночі перед розп’яттям Ісус пішов до Гефсиманського саду помолитися. Цей сад лежав на нижньому схилі Оливної гори, яку влучно назвали так за оливкові гаї. Там вирощували оливкові дерева, щоб мати змогу робити оливу і носити її через глибоку долину відразу до храму. Ці дерева давали оливу, яка згодом горіла у величезних храмових світильниках; також її використовували, щоби приносити жертви з хліба й борошна і пекти хліб появлення. Гаї лежали на віддалі суботньої ходи від храму, що дозволяло переносити оливу від чавила до світильників навіть у суботу, якби її там забракло.

Слово «Гефсиманія» походить від єврейського слова, яке буквально означає «оливкове чавило». Тому Гефсиманський сад – це сад з оливковим чавилом.

Олію діставали з оливок за допомогою великих дерев’яних чавил. За часів Старого Завіту частину олії отримували, топчучи плоди ногами. У Михея 6:15 читаємо: «Будеш сіяти, а жати не будеш; будеш чавити оливки, і не будеш намащуватися єлеєм; вичавиш виноградний сік, а вина пити не будеш» (Мих. 6:15). Частину оливкової олії вичавлювали також, притискаючи плоди круглим жорном.

Оливкову олію використовували не тільки в куховарстві, а також для виробництва ліків, як косметичний засіб і компонент мила. Навіть нині кастильське мило виготовляють із чистої оливкової олії.

Оливою наповняли не тільки храмові світильники, а й лампи в людських оселях. Ісус розповів притчу про десятьох дів, які узяли лампи і пішли назустріч нареченому, та лише п’ятьом із них вистачило оливи, щоби освітити дорогу під час весільної процесії (див. Мф. 25:1-13). У цих лампах горіла оливкова олія.

Символічно, що оливкову олію вживали для помазання. Пророків помазували, коли вони бралися за свої обов’язки (див. 1 Цар. 19:16). Священиків теж помазували оливою (Лев. 8:12). Царів же помазував або пророк, або священик (1 Сам. 16:13). У цілому Святому Письмі така дія зазвичай символізувала сповнення Святим Духом.

Було заведено приносити гостеві оливу, щоб він міг помастити нею волосся, обличчя і руки, подбавши таким чином про тіло перед споживанням їжі. Вмивання рук і ніг та змащування оливою волосся і шкіри свідчило про належний початок трапези. Псалом 22:5 каже: «Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що напоює, найкраща».

Таке використання оливи на початку трапези свідчило, що всі споживали їжу в присутності Святого Духа – і належало сподіватися на атмосферу доброзичливости, віри й любови.

Крім того, звичай помазувати оливою пов’язаний з оздоровленням, і ця практика досі існує в Церкві. У Якова 5:14 читаємо: «Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє».

Попередній запис

Перероблена олія

Жири, які нині їдять в Америці, – це не ті самі жири, які споживав Ісус. І, на жаль, ми страждаємо ... Читати далі

Наступний запис

Застосування оливкової олії в кулінарії

Із прадавніх часів олію додавали до тіста, а також до багатьох страв. Ще її використовували як масло до хліба. Навіть ... Читати далі