Страсний тиждень у церкві мого дитинства пролітав непомітно: усі були занадто зайняті підготовкою до Пасхи. Служби в Страсну п’ятницю не було ніколи. Причащалися в нас раз на чотири місяці. Це була дивна церемонія, під час якої урочисто виносили підноси з чашками-наперстками і розламаними галетами.
Католики не вірять у Воскресіння, пояснювали мені, через те вони і носять хрестики «з розіпнутим чоловічком». На месах вони палять свічки: ще один обряд, який підкреслює, як вони зациклені на смерті. Ми, протестанти, не такі. Ми надіваємо кращий одяг, співаємо урочисті гімни і прикрашаємо церкву на Пасху.
Коли я почав вивчати богослов’я і цікавитися церковною історією, то виявив, що моя церква помилялася щодо католиків. Вони так само, як і ми, вірять у Воскресіння, і в їх Символі віри це ясно відбито.
Читаючи Біблію, я помітив, що євангелісти описують події Страсного тижня дуже детально, а не перескакують через них, як це було прийнято в нас у церкві. Один з ранніх тлумачів Нового Завіту казав, що Євангелія – це хроніка останнього тижня Христа, усе, що відбувалося перед цим, – просто тривала передмова.
Зазвичай розповіді про смерть великої людини біографи відводять навряд чи десяту частину оповідання. Навіть у біографіях Мартіна Лютера Кінга і Махатми Ганді, які загинули в результаті політичної змови, про смерть написано небагато. Проте в Євангеліях опис останніх днів Христових займає приблизно третю частину. Для Матфея, Марка, Луки і Іоанна головна таємниця Христа знаходиться в Його смерті.
Тільки у двох Євангеліях згадуються обставини про народження Христа, усі чотири євангелісти мало говорять про Його Воскресіння, проте детальним чином описують події, які призвели до смерті Ісуса. Нічого, що віддалено нагадує це, в історії не траплялося. Небесні сили проникали в наш світ і до втілення (згадайте боротьбу Якова і гостей Авраамових). Навіть декілька чоловік пробуджувалися від смерті. Але щоб Син Божий помер… Хіба може Месія зазнати поразки? Хіба можна розіпнути Бога? Сама природа здригнулася від того, що сталося: земля затряслася, каміння потріскалося, небо почорніло.
Впродовж декількох років перед Страсним тижнем я перечитую Євангелія. І всякий раз мене приголомшує трагічність того, що відбувається. Неймовірна сила знаходиться в цьому простому, без прикрас, оповіданні, і іноді мені чується скорботний барабанний бій. Диво не сталося, порятунок не прийшов.
Уся сила світу – найскладніша релігійна система укупі з найсильнішою політичною владою – виступила проти однієї Людини, єдиної в історії досконалої Людини. Вороги глузують з Нього, друзі Його покинули. Проте Євангелія кажуть нам, що про все це Він знав заздалегідь. Він рішуче йшов в Єрусалим, знаючи, яка доля чекає Його там. Його метою був хрест. І от, коли мета близька, Він підводить підсумки.
Якось я повністю прочитав Старий Завіт і відразу ж перейшов до Нового. Я читав історичні книги, книги пророків, Книгу Псалмів, і мені відкривалася сила Божа. Голови летіли з плечей, імперії приходили в занепад, цілі народи зникали з лиця землі. Щороку євреї згадували, як Господь звільнив їх з єгипетського полону. Вихід – подія, повна чудес. Про нього згадується і в псалмах, і в пророків. Поневолений народ сподівався, що Господь, Який почув їх молитви одного разу, почує їх ще раз.
Ці оповідання все ще переповнювали мою свідомість, коли я звернувся до Євангелія від Матфея і прочитав про останні дні Христові. У котрий раз юдеї зібралися в Єрусалимі згадати Вихід і відсвяткувати Пасху. І от проноситься слух: Месія прийшов! А потім надія помирає: Ісуса зрадили, судили і стратили.
Чи можемо ми, заздалегідь знаючи, чим усе кінчилося, уявити собі той жах, який пережили учні? Стільки віків пройшло, історія ця мені така знайома, що я навіть уявити не можу, чим був цей останній тиждень для тих, хто прожив його. Я просто спробую передати, про що я думаю, перечитуючи розповідь про страждання Христові.
* * *
Тріумфальний вхід в Єрусалим. Розповідь про цю подію є в усіх чотирьох Євангеліях. Христос, Який так не любив шумних овацій, цього разу неначе відступив від Своїх правил. Народ благоговійно устилає дорогу одягом і пальмовим виттям. «благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє!» – кричать люди (Лк. 19:38). Хоча зазвичай Ісус проти такого фанатичного поклоніння, проте цього разу Він не зупиняє натовп. Обуреним фарисеям Він пояснює: «Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить» (Лк. 19:40).
Виходить, пророка з Галілеї і в Єрусалимі визнали? «Весь світ іде за Ним», – у тривозі повторювали фарисеї (Ін. 12: 19). Того дня, коли в Єрусалимі зібралися сотні тисяч паломників, усім дійсно здавалося, що Великий Цар прийшов, щоб зайняти трон, який по праву належить Йому.
Пам’ятаю, як у дитинстві, повернувшись з церкви у Вербну неділю, я вирішив подивитися в підручнику недільної школи, що буде наступного тижня. Я читав книгу і в задумливості теребив пальмовий лист. Якась нісенітниця! Сьогодні Йому поклоняється все місто, а вже через кілька днів Його заарештують і стратять. Як же так?
Тепер, коли я читаю Євангелія, я бачу, що ця дивність цілком з’ясовна. У Єрусалим за Христом пішли люди з Вифанії, захоплені свідки дива з Лазарем. Немає сумнівів, що в тріумфуючому натовпі було чимало паломників з Галілеї, які добре знали Ісуса. А крім того, пише Матфей, навколо Нього зібралися сліпі, кульгаві і діти. Отже небезпека на перший погляд була не видна. Проте, релігійна влада була налаштована проти Ісуса. А римські війська, покликані забезпечувати порядок під час свята, завжди прислухалися до попереджень синедріону відносно потенційних бунтівників.
Сам Ісус переживає подвійні почуття. У Луки ми читаємо, що, під’їжджаючи до Єрусалиму, Він плаче. Він знає, наскільки мінливий натовп. Ті, хто сьогодні кричить: «Осанна!», завтра закричать: «Розіпни Його!»
Та і сам урочистий в’їзд до міста неначе не дуже урочистий. Коли я читаю оповідання про в’їзд до Єрусалиму, усе те, що відбувається здається мені фарсом. Я бачу цю процесію очима римського легіонера, який наглядає за порядком у натовпі. Він не раз брав участь у тріумфальних ходах у Римі, де вміють вшановувати переможців. Полководець-тріумфатор править упряжкою породистих скакунів, запряжених у золоту колісницю. Спиці коліс виблискують на сонці. За ним солдати у блискучих обладунках несуть прапори переможеної армії. Позаду понуро йдуть раби і полонені в кайданах – живе свідоцтво того, що трапляється з ворогами Риму.
Тут в Єрусалимі в процесії бере участь всякий набрід: кульгаві, сліпі, діти, селяни з Галілеї і Вифанії. Римлянин переводить погляд на самого тріумфатора. Самотній Чоловік, на обличчі Його ще не висохли сльози. Жодної колісниці немає; Він їде на ослику, а замість сідла накинутий кимсь плащ.
Так, вхід Господній в Єрусалим був схожий на тріумф. Але це був не той тріумф, який здивував би римлян або надовго запам’ятався б натовпу. Що ж це за Цар?
