Плащаниця Господа нашого Ісуса Христа (закінчення)

І от під час цього наростаючого тріумфу, наприкінці 1988 р. з’явилося сенсаційне повідомлення: за даними радіовуглецевого методу вік Туринської плащаниці всього 600-730 років, тобто датувати її слід не початком християнської ери, а середньовіччям – 1260-1390 рр.

Багато хто з полегшенням і злорадістю зітхнув: “Міф розсіявся”. Хоча неодноразово доводилося, що Плащаниця нерукотворна, знову з’явилися спроби приписати її створення Леонарду да Вінчі або якомусь іншому великому художнику. Крім того, Плащаниця відбиває такі анатомічні деталі людського тіла, які не були відомі середньовічним майстрам. Нарешті, на Туринській плащаниці немає слідів фарб, пов’язаних із зображенням. Тільки в одному місці з краю вона була злегка забруднена фарбою, можливо, тоді, коли Дюрер писав з неї копію в 1516 р.

З’явилася ідея, що середньовічні християни-фанатики розіграли поховання Христове з одним зі своїх єдиновірців і таким чином отримали нерукотворне зображення. На цю ідею через її абсурдність не звернули уваги навіть атеїсти.

У зв’язку з радіовуглецевим датуванням повстають питання:

  • чи є аналітичні дані і проведені за ними розрахунки коректними;
  • як результати проведених розрахунків співвідносяться з усіма іншими даними, що відносяться до Туринської плащаниці.

Першим фактом, що однозначно свідчить на користь давнього близькосхідного походження Плащаниці, є сама тканина – лляне полотно, виткане зигзагом 3 на 1. Такі тканини виготовлялись на Близькому Сході, зокрема в Сірії протягом II-І ст. до Р. X. і до кінця І ст. і називались “Дамаск”. В інші часи вони невідомі. Коштувало таке полотно дорого. Використання для Плащаниці «Дамаску» свідчить про заможність Йосифа, про що говориться в Євангелії (“багатий чоловік з Аримафеї” – Мф. 27:57), його повагу до Розп’ятого. Крім льону в складі тканини знайдено кілька волокон бавовни середньоазіатського виду.

Приймаючи радіовуглецеві розрахунки віку Плащаниці і її пізнохристиянське європейське походження, ми зобов’язані пояснити, звідки і як з’явилася в XIII – XIV ст. тканина, зроблена способом, втраченим більше тисячі років тому. Який же науковий потенціал повинні були мати “містифікатори” Середніх віків, щоб передбачити всі ці деталі, включаючи навіть використання ниток бавовни, що росте тільки на Ближньому Сході.

Про давність Плащаниці свідчить і ретельне дотримання обряду римської страти через розп’яття і єврейського похоронного ритуалу, які стали відомі в результаті археологічних розкопок лише останніх десятиліть. Такими знаннями в Середні віки, звичайно, не володіли. Деякі деталі в Середньовіччі уявлялись по-іншому, зокрема, вбивання цвяхів не в долоню, як це зображено на іконах, в тому числі і в середньовічних, а в зап’ястя. Слід відзначити, що слід від цвяху на Плащаниці за формою та розміром точно відповідає формі і розміру цвяха, що зберігається в церкві Святого Хреста в Римі і, згідно з легендою, є одним з цвяхів, якими був розп’ятий Христос. Невже для створення підробки фальсифікатори вивчали цвяхи різних епох та різного призначення чи, знаючи про цвяхи церкви Святого Хреста, намалювали відповідні рани чи виготовили подібні цвяхи, щоб розіп’яти свою жертву?

Приблизно такими цвяхами розпинали Христа…

Вивчення складу пилка, зібраного з Туринської Плащаниці ботаніком Фреєм, який виступив з доповіддю в Альбукерці в 1977р., підтверджує перебування Плащаниці в Палестині і перенесення її у Візантію та Європу. В сполуках пилка переважають або власне палестинські форми, або форми, які зустрічаються поблизу Єрусалиму, а також у сусідніх країнах (39 видів з 49). Європейські форми представлені поодинокими видами. Висновки Фрея цілком співпадають з історичними даними про переміщення Плащаниці. Відповідні карти опубліковані в наукових виданнях.

Результати цих досліджень заперечують європейське походження Туринської Плащаниці. Важко уявити, як середньовічні фальсифікатори, не маючи жодних уявлень про сучасний палинологічний аналіз (вивчення спор та пилку – біол.), але, побоюючись викриття нащадками, їздили з Європи в Єрусалим і там збирали пилок рослин, що ростуть лише на околицях цього міста.

Таким чином, на підставі сукупності всіх даних, вік Туринської Плащаниці датується дуже чітко: від 30 до 100 р. після Різдва Христового; її близькосхідне походження не викликає сумнівів. Цьому суперечать лише дані розрахунків її віку радіовуглецевим аналізом.

Але варто відмітити, що метод радіовуглецевого аналізу точний лише в тому випадку, якщо досліджуваний об’єкт увесь час знаходився в лабораторних умовах і не піддавався впливу навколишнього середовища. Природно, Плащаниця цим критеріям не відповідає. Тому до розрахунків віку Туринської Плащаниці радіовуглецевим методом потрібно ставитися дуже обережно, обов’язково зіставляючи отримані результати з іншими даними.

Крім того, фізик Дж. Картер висловив припущення, що зображення на Плащаниці є результат її радіоактивного опромінення тілом воскреслого. Експериментами йому вдалося отримати подібні відбитки на полотні. Питання: чим викликана радіоактивність Плащаниці? Була висловлена гіпотеза, що вона обумовлена Воскресінням Христовим, яке супроводжувалося ядерними процесами. Звичайно, це не був вибух атомної бомби, після якого на стінах будівель залишалися тіні зниклих предметів.

У результаті вказаних процесів Христос воскрес у нове тіло: він став проходити крізь зачинені двері, чого не робив раніше, і т. п.. На користь цього припущення свідчить і той факт, що невидиме на Плащаниці неозброєним оком стає видимим на фотографіях.

Природно, цей факт мав викликати сумніви в невіруючого читача. Та і віруючі християни звикли вважати, що факт Воскресіння Христового є об’єктом чистої віри, суто внутрішніх релігійних переживань, які навряд чи можуть мати природно-наукове пояснення. Проте Плащаниця несе на собі вагомі докази Воскресіння Христового.

Як встановила судово-медична експертиза Плащаниці, на тілі Померлого було багато прижиттєвих кривавих ран від тернового вінця, від побиття бичами та палицею, а також посмертні виливи від пробиття списом, який вразив, на думку лікарів, плевру, легеню та пошкодив серце. Крім того, є сліди виливу крові в момент зняття з хреста і покладення Пречистого Тіла на Плащаницю.

Страшні сліди тілесних страждань дивним чином зберегла на собі Плащаниця. Христа багато били. Били палицями по голові, перебили перенісся. Вивчаючи Плащаницю, вчені зуміли визначити навіть товщину палиці, що пошкодила Страждальникові ніс. Завдяки судово-медичній експертизі ми знаємо про муки Христові навіть більше і детальніше, ніж про них розказано в Євангеліях.

Били Його і бичами. Як свідчить Плащаниця, батожили двоє воїнів: один високий на зріст, другий нижчий. Кожен бич в їх руках мав п’ять кінців, в яких були зашиті грузила, щоб батоги міцніше охоплювали тіло, а, зриваючись з нього, рвали шкіряні покриви. Як вважають судові експерти, Христа за руки прив’язали до стовпа і били спочатку по спині, а потім по грудях і животі.

Кінчивши побиття, на Ісуса Христа поклали важку перекладину хреста і наказали нести його на місце майбутнього розп’яття – Голгофу. Такий був звичай: засуджені самі несли знаряддя своєї тяжкої страти.

Плащаниця зберегла глибокий слід від важкого бруса на правому плечі Христовому. Христос, фізично змучений і знесилений, неодноразово падав під важкістю Своєї ноші. При падінні було розбито коліно, а важка балка хреста ударяла Його по спині і ногам. Сліди цих падінь і ударів збережені, за свідченням експертизи, на тканині Плащаниці. Судові експерти-медики дійшли висновку, що менш ніж за 40 годин посмертний процес припинився, бо в іншому випадку плями крові, лімфа і т. д. збереглися зовсім по-іншому: до сорокової години контакту всі відбитки розпливлися б до невпізнання. З Євангелія ми знаємо, що Христос воскрес через 36 годин після Свого поховання.

Криміналісти і медики звернули увагу на те, що тіло Розіпнутого відокремилося від усіх кров’яних згустків, від усіх затвердінь сукровиці і навколосерцевої рідини, не потривоживши жодного з них. А кожен лікар, кожна медична сестра знають, як важко відділяються бинти від присохлих ран. Зняття пов’язок буває дуже важким і болючим процесом. Ще нещодавно перев’язки вважалися часом страшніше за операцію. Христос же вийшов з Плащаниці, не розгорнувши її. Він вийшов з неї так само, як після Воскресіння проходив крізь зачинені двері. Камінь від гробу був відвалений не для Христа, а для того, щоб до гробу могли увійти жінки-мироносиці та учні Господні.

Як могло статися зникнення Тіла з Плащаниці без її розгортання і відриву пораненого тіла від тканини? Саме цей факт-питання змусив атеїста, професора порівняльної анатомії І. Деляже і атеїста, професора хірургії П. Барбьє увірувати в Христа і стати проповідниками Плащаниці.

Ознайомившись з матеріалами досліджень, невіруючий професор Сорбони Овелаг занурився в глибокий роздум і раптом з просвітленим обличчям прошепотів: “Друже мій, Він дійсно воскрес!”

Таким чином, і медично-судові дослідження Туринської плащаниці визнають факт Воскресіння Христового.

Протоієрей Гліб Каледа

Попередній запис

Плащаниця Господа нашого Ісуса Христа

Собор Іоанна Хрестителя в Турині, де зберігається Плащаниця "Ось лежить Цей на падіння і на піднесення ... Читати далі

Наступний запис

Загадка Туринської Плащаниці

Для фізиків, біохіміків, криміналістів, медичних наукових експертів Плащаниця стала певним сувоєм, який розповідає про страту Ісуса Христа, мовою, зрозумілою лише ... Читати далі