Плащаниця Господа нашого Ісуса Христа

Собор Іоанна Хрестителя в Турині, де зберігається Плащаниця

Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання” Лк 2:34

Більше 400 років у соборі італійського міста Турин зберігається велике полотно завдовжки близько 4,3 м, шириною 1,1 м. На його жовтувато-білому фоні виступають розпливчаті плями коричневих тонів – здалека в розташуванні цих плям вимальовуються неясні контури людської фігури і чоловічого обличчя з бородою і з довгим волоссям. Багато хто вважає, що це Плащаниця самого Ісуса Христа.

Для західноєвропейського обивателя другої половини XIV ст. вона з’явилася “невідомо звідки” у містечку Лірі під Парижем, у маєтку графа Жоффруа де Шарні. Смерть графа приховала таємницю її появи у Франції. У 1353 р. вона була виставлена в місцевій церкві як справжня Плащаниця Христова. Це привернуло в храм безліч паломників. Тоді ж виникли сумніви в її достовірності. Місцевий єпископ Анрі де Пуатьє засуджував настоятеля храму за виставляння її як справжньої Плащаниці Христової. Його наступник, П’єр д’Аркіс, отримав від Папи Климента VII дозвіл виставляти Плащаницю як звичайну ікону, але не як справжню похоронну пелену Спасителя.

Одна із спадкоємиць графа де Шарні подарувала Плащаницю своїй подрузі герцогині Савойській, чоловік якої, Людовик I Савойський, звів у містечку Шамбері прекрасний храм для реліквії. Згодом Савойська династія запанувала в Італії.

Хоча в різних містах показувалися підроблені плащаниці, але тільки ця сприймалася масовою народною свідомістю як справжній похоронний саван Спасителя. Вона тричі горіла і дивом збереглася. Щоб відчистити від кіптяви і переконатися, що образ на ній не намальований, її кілька разів варили в маслі, прали, – зображення залишалося.

У 1578 р. престарілий архієпископ Мілану Карл Барамео, зачислений Католицькою церквою до лику святих, пішов взимку з Мілану в Шабері, щоб подивитися на Плащаницю. Щоб позбавити старця від переходу через зимові Альпи, Плащаницю винесли йому назустріч. Зустріч сталася в Турині, у соборі св. Іоанна Хрестителя, де вона з єпископського благословення і покоїться нині. У XVIII ст. революційні війська Франції під командуванням Бонапарта зруйнували собор у Шамбері, де колись зберігалася святиня, а Турин опинився в стороні від усіх бурхливих подій і досі зберігає святиню.

Історія Плащаниці складна і багата на події. Найважливіші з них для віруючих – поховання і воскресіння Христові, а для всіх – її явлення безбожному світу на порозі ХХ ст.

У 1898р. в Парижі проходила міжнародна виставка релігійного мистецтва. На неї привезли Плащаницю з Турина як погано збережене творіння давніх християнських художників. Плащаницю повісили високо над аркою, а перед закриттям виставки вирішили сфотографувати. 28 травня археолог і фотограф-аматор Секондо Піа зробив дві фотографії. Один негатив виявився зіпсутим, а другий, розміром 60х50 см, ввечері того ж дня він занурив у проявник і заціпенів: на темному фоні негативу виявився позитивний фотографічний портрет Христа Спасителя – Обличчя з неземним виразом краси та благородства. Всю ніч просидів Секондо Піа в благоговійному спогляданні, не відводячи очей від портрету, що так несподівано йому явив Христа Спасителя.

Фотознімок лику Плащаниці (ліворуч) та його негатив (праворуч)

“Свята Плащаниця Христова, – згадував він, – сама якимсь неймовірним чином являє собою фотографічно точний негатив; та ще з величезним духовним змістом! Цій Святій Плащаниці, цьому дивному негативу в людський зріст значно більше тисячі років. Але нашій-то нововинайденій фотографії усього лише 69 років!.. Тут, у цих коричневих відбитках з Гробу Господнього, криється нез’ясовне диво”.

Який був сенс явлення Плащаниці Христової наприкінці XIX ст.?

Це був час, коли людство відходило від віри. Світоглядом ставала наука, панувало переконання, що в недалекому майбутньому, за математичними формулами можна буде вирахувати рух усіх часток всесвіту в часі і просторі. У розмовах часто використовувалася формула “наука довела”. У розмові з митрополитом Філаретом (Дроздовим) один дуже самовпевнений молодий чоловік сказав: “А Ви знаєте, що наука довела, що Бога немає?” Митрополит відповів: “Цар Давид тисячоліття тому писав: Сказав безумний у серці своїм: “Бога нема”“.

З другої половини ХIX ст. помітно посилилися антихристиянські виступи в дворянських і інтелігентських салонах, у лекторіях і друці. Широкого поширення набули роботи професорів і доцентів (Штрауса, Фердінанда і Бруно Бауерів), що заперечували божество Ісуса Христа. Кроїв Євангеліє за своїм розумінням Лев Толстой, заповітною мрією якого було заснувати нову релігію. Образ сентиментального мораліста, улюбленця жінок малював Ренан у своїй колись дуже популярній книзі “Життя Ісуса”. Він, як і Толстой, заперечував Божественність і чудеса Ісуса Христа.

Успіх цих і інших подібних робіт пояснюється тим, що багато хто в суспільстві у своєму земному самовдоволенні і людській гордості не хотів прийняти Божество Господа нашого Ісуса Христа і Його чудеса, які не в змозі була пояснити наука XIX і початку ХХ ст. Вважалося, що міф про Христа виник навколо історичної особи Ісуса з Назарету, – ідея стара, що бере свій початок від перших віків.

Але вершиною всієї цієї антихристиянської, ніби наукової літератури були праці професора теології та історії Древса. Він доводив, що ніякого Ісуса з Назарету не було, що Христос і інші євангельські персонажі на зразок Пилата і т. д. – це міфічні особи без якихось реальних історичних прообразів, що Христос – це народний міф про Сонце. Його книга зустріла радісний вигук серед широких верствах населення. Довгий час у радянських виданнях і школах затверджувалося: наука довела, що Христос – це вигадка, міф.

Таким чином, можна стверджувати, що відкриття образу Христового на Туринській плащаниці являється дивом,  що відповідало потребам часу.

Секондо Піа сприйняв появу Христа на фотографічній пластинці як диво. У благоговінні він просидів перед Образом, який з’явився перед ним, всю ніч: “Христос прийшов до нас у дім”. У ту пам’ятну ніч він зрозумів, що Плащаниця нерукотворна, що жоден художник давніх часів, не маючи щонайменшого уявлення про негативи, не зміг би її намалювати, зробивши, по суті, майже невидимий негатив.

Пізніше Туринську Плащаницю багато разів фотографували в різноманітних променях спектру від рентгенівського до інфрачервоного випромінювання, її вивченням займались криміналісти, судово-медичні експерти, лікарі, мистецтвознавці, історики, хіміки, фізики, ботаніки, палеоботаніки.

Скликались міжнародні синдологічні конгреси (від слова sindone, що значить Плащаниця).

Спільним для вчених різних поглядів і національностей стало переконання, що Туринська плащаниця нерукотворна і несе на собі ознаки глибокої давнини. Прискіпливі криміналісти не знайшли на Плащаниці нічого, що заперечувало б євангельську розповідь про страждання, хресну смерть, поховання та воскресіння Христа; її дослідження лише доповнюють та уточнюють розповіді чотирьох євангелістів.

Туринська плащаниця підтверджує справедливість вислову англійського мислителя Френсіса Бекона (1561-1626), що мале знання віддаляє від Бога, а велике наближає до Нього. Багато учених на підставі ретельного і всебічного вивчення Плащаниці визнали факт воскресіння Христового і з атеїстів стали віруючими. Одним з перших був професор анатомії в Парижі Барбьє, який зрозумів, як лікар і хірург, що Христос вийшов з Плащаниці, не розгорнувши її, як Він проходив після воскресіння через зачинені двері. Лише окремі фахівці, які вивчали Плащаницю, не прийняли воскресіння Христове через позанаукові причини: воскресіння не було тому, що його взагалі не може бути.

Протоієрей Гліб Каледа

Попередній запис

Туринська Плащаниця

У Турині (Італія), у соборі Святого Іоанна Хрестителя зберігається лляне полотно, в яке, згідно з переданням, Йосиф Аримафейський загорнув тіло ... Читати далі

Наступний запис

Плащаниця Господа нашого Ісуса Христа (закінчення)

І от під час цього наростаючого тріумфу, наприкінці 1988 р. з'явилося сенсаційне повідомлення: за даними радіовуглецевого методу вік Туринської плащаниці ... Читати далі