«Що природне – то не гріх», – напевно, вам не один раз доводилося чути цю абсолютно безглузду фразу, яка проте, на думку багатьох, «має право на життя», і звичайно, на те, щоб послуговуватися нею в житті. Безглуздість цього твердження полягає в тому, що воно суперечить Біблії: «І побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно» (Бут. 6:5). Це, між іншим, характеристика допотопного людства, чиє власне зло і призвело до жахливої загибелі у водах всесвітнього Потопу, і це не дивно, адже «відплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23).
А от таку характеристику дає Біблія вже людству після Потопу: «Розпусні стали, огидне діють у беззаконнях. Нема тих, хто чинив би добро. Бог з неба поглянув на синів людських, щоб побачити: чи є хто розумний, що шукає Бога? Всі відвернулися, всі нікчемні стали; нема вже такого, хто чинить добро, немає жодного» (Пс. 52:2-4). Або ж з новозавітних послань: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). Загалом, про гріховність і зіпсутість усієї людської природи говориться буквально на кожній сторінці Біблії, проте, щоб переконатися в цьому, не варто ретельно розбирати усю Біблію (хоча це принесе неабияку користь), а достатньо лише переглянути колонку новин… Вони в цьому плані вас точно «не розчарують». Так що згаданий вираз може мати глузд лише в тому випадку, якщо набуде наступного вигляду: «Що природне – те і є гріх».
Тут варто пригадати ще один безглуздий вираз, який шириться багатьма людьми, проте не стає від того менш безглуздим: «Не можна осуджувати людей, можна лише судити їх вчинки». От цікаво, а хто ці вчинки коїть? Інша людина, чи все ж таки ця людина, проте її темна сторона, яка не підвладна їй? Таке трапляється в судовій практиці, і в такому випадку людину прийнято вважати неосудною і їй призначають примусове психіатричне лікування. Проте коли згадують про неприпустимість осудження людей, напевно, все таки мають на увазі звичайні побутові справи, а не кримінальне законодавство. Тоді навіщо люди постійно ретранслюють ці безглузді вирази, на кшталт: «Що природне – то не гріх»; «Не можна осуджувати людей, можна лише судити їх вчинки» або ж «Себелюбство, егоїзм – це добре, бо є передумовою любові до Бога та ближнього».
Щоб дати ґрунтовну відповідь на це запитання, звернемося до 7 розділу Послання до Римлян, де апостол роздумує про природу гріха. От до якого висновку він дійшов: «Знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені» (в. 18-20). Здається, є сенс повернутися до розмови про неосудність, якщо б не подальші Павлові роздуми: «В членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх. Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?» (в. 23,24). А це докорінно змінює ситуацію: адже на відміну від більшості людей, які намагаються безглуздими фразами виправдати чужі, а передусім свої гріховні вчинки, апостол Павло шукав спасіння від гріховного тягаря, який дійсно поневолює людину.
На відміну від «мудреців» світу цього, апостол Павло це спасіння знайшов: «Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого» (в. 25). Знайшов, бо шукав, а не ховався за безглуздими фразами-виправданнями.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Безглузді виправдання
Ваш коментар:
