Филип’ян 1:1-11 – 1:12-18а

Филип’ян 1:1-11 – Причини вдячності апостола Павла

«Павло й Тимофій, раби Христа Ісуса, до всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Филипах, з єпископами та дияконами: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас, і завжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню я молитву з радощами, за участь вашу в Євангелії від першого дня аж дотепер. Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені думати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайданах моїх, і в обороні, і в утвердженні Євангелії спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу я за вами всіма в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножалась ще більше та більше в пізнанні й усякім дослідженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та цілі були Христового дня, наповнені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу.»

Є одна дивовижна стара молитва, авторство якої приписують мореплавцеві XVI віки серові Френсісу Дрейку (1540-1596). Він молиться про те, щоб, коли Бог веде нас до здійснення якоїсь великої справи, Він також нагадав нам про те, «що це зовсім не початок, але продовження того ж самого, до тих пір, поки воно не досягне мети і не збере плоди істинної слави». Сам Дрейк, зрозуміло, був не лише «завершувачем», але і «починальником» великих справ. Крім того, що про його подвиги на військовому терені вже за життя ходили легенди, він також здійснив кругосвітнє плавання. А коли ви вирушаєте в таку подорож, повертати назад з півдороги вже не можна.

Упродовж усього цього послання апостол Павло виражає упевненість у тому, що сам Бог – не лише «завершувач», але також і «починальник». Особлива справа, яку Він почав і обов’язково закінчить, – це справа виявлення благодаті, через Євангеліє, у серці і житті християн-филип’ян. У вірші 6 він підсумовує цю думку – як девіз або тему, задану в посланні: Бог, Який почав благу справу для вас, завершить її до дня пришестя Царя Ісуса в славі.

Місто Филипи в північній Греції виявилося першим, якому довелося почути звістку про те, що у світі з’явився новий Цар, а саме Ісус з Назарету, розіпнутий і воскреслий. Про візит апостола Павла в це місто ви можете прочитати в розділі 16 Дій апостолів. З цього послання стає ясно, що Павло хвилювався про всі засновані ним церкви, і християни з Филип радували його більше за всіх інших. Насправді він любив їх усіх, але це послання дихає радістю та істинною довірою, які ми знаходимо в нього зовсім не скрізь. Зараз, сидячи в темниці – швидше за все, в Ефесі, оскільки він пише про свої плани побачити їх знову (1:26), а під час інших своїх відсидок він не збирався більше повертатися в Грецію, – він отримав від Филипської церкви в дар грошову суму. От одна з причин його схвильованих слів вдячності ним.

Коли за часів апостола Павла люди сиділи у в’язниці, їх тюремники не дуже піклувалися про харчування арештантів, і тим доводилося розраховувати на допомогу друзів. Оскільки Павло в темниці не міг займатися своєю справою – пошиттям наметів, він повністю залежав від допомоги ззовні. Той факт, що люди з іншої країни зібрали грошей і відправили їх, незважаючи на небезпечну дорогу, другу, що сидить у темниці, дуже красномовно свідчить про їх любов і повагу до нього. Сьогодні іноді кажуть, нібито Павло був незлагідною, важкою і людиною, що не викликала симпатії, проте такого роду люди зазвичай не отримують щедрої допомоги від далеких друзів.

Насправді усе це послання присвячене «причетності» – одному з найзначущих слів у словнику апостола Павла. Іноді його перекладають як «партнерство», проте воно містить у собі чисто діловий, навіть фінансовий відтінок, якого слово «причетність», як правило, не має. Хоча це слово несе в собі суто християнський сенс, включаючи радісну участь у спільній молитві, богослужінні, а також дружбу і взаємодопомогу, тобто те ж, що і в наші дні, за часів апостола Павла це мало на увазі також і ділову співпрацю, що включала з одного боку спільну роботу, з другого – взаємну фінансову відповідальність. Таким чином, филип’ян можна назвати «партнерами по Євангелію» (в. 5), «партнерами по благодаті» (в. 7) – вони разом і в справі євангельській, і в справі благодатній, разом з апостолом Павлом, і їх дар йому це підтверджує.

І це додатково надає Павлу упевненості, коли він молиться за них, а він робить це постійно. Він знає: коли Блага звістка Господа Ісуса робить у серцях людей свою рятівну роботу, то це не тимчасовий «спалах» релігійних переживань, який з часом померкне. Якщо в них є істинна віра в Христа воскреслого, щира вірність Йому як Царю і Господу, то вона існує тільки тому, що тут, у людських серцях, потрудився живий Бог – через Євангеліє, а яку справу Бог починає, Він її завжди завершує. Це, зрозуміло, не означає, що на шляху не буде жодних перешкод – у деяких своїх посланнях, зокрема в Першому до Коринтян, апостол веде з ними напружену сутичку. Але Павло завжди залишається упевнений у благодаті Божій. Почавши справу спасіння по всьому світу, Бог обов’язково завершить її.

Упевнений у цьому, апостол Павло молиться за християн. І, як часто в нього буває, на початку послання він заздалегідь передбачає те, про що йтиметься, повідомляючи своїх читачів, про що він молиться за них. Молитва містить три елементи.

По-перше (в. 9), він молиться про те, щоб їх любов наповнилася знанням і мудрістю. Мабуть, це трохи не те, що ми зазвичай думаємо про любов. Ми вважаємо, що вона більше пов’язана з почуттями і ніжністю, а не зі знанням і мудрістю. Для Павла ж вони пов’язані воєдино: те, що ми називаємо «серцем», і те, що ми називаємо «головою», нероздільні, як ми зазвичай дозволяємо собі їх розділяти. Якщо християнська любов істинна – істинна любов до Бога, істинна любов один до одного, – те вона неминуче повинна впливати і на пізнання, і на отримання мудрості, яка є щось більше, ніж просте книжкове вчення. Цей різновид пізнання має на увазі глибоке проникнення в таємниці Божого світу, відкрите усім, хто готовий цілком віддатися Божій любові через Христа Ісуса.

По-друге (в. 10), Павло вірить, що така мудра любов матиме результатом моральну педантичність. Християни в той час, як і зараз, жили у світі, де певні моральні засади були стерті і спотворені, і часто було важко обрати правильну лінію поведінки. Павло жадає побачити, що його читачі зростають у мудрості і вже в змозі відокремити добро від зла, біле від чорного в тому світі, де все виглядає як різні відтінки сірого. На цьому шляху, каже Павло, вони зустрінуть День Господній готовими, бо Бог преобразить усе їх життя на життя у святості, яка перевершує навіть ритуальну чистоту, потрібну від священиків в Єрусалимському Храмі (слова «чисті» і «цілі» мають на увазі, мабуть, саме цей сенс). У цьому посланні про прийдешній День говориться досить багато, причому головне полягає в тому, що християни можуть заглядати в майбутнє з радісною упевненістю.

І, нарешті (в. 11), Павло молиться про те, щоб вони були «наповнені плодів праведности». Слово «праведність» також одне з найулюбленіших у Павла. Воно часто перекладається як «правильне життя», хоча це не завжди точно. Воно іноді означає добрість самого Бога, а іноді – «членство в сім’ї Божій» з усіма відповідними привілеями, у тому числі прощенням гріхів, що є Божим даром тим, хто вірить в Євангеліє. Тут же Павло більшою мірою підкреслює поведінку людини, що виникає і з Божої добрості, і з членства в Божій сім’ї тих, кого простили. Тут важливо розуміти, що на кожній стадії процесу – коли людина уперше почує Благу звістку, коли увірує в неї, коли почне жити відповідно до неї і коли зросте у вірі і любові – ніщо не робиться на славу пов’язаних з цим людей, неначе вони самі в змозі гордо слідувати своїм шляхом. Усе робиться, як він тут наполягає, «через Ісуса Христа» і «на славу та на хвалу Божу».

Як завжди, Павлова молитва за церкву – це молитва, яку кожен церковний пастир міг би побажати вознести за свою паству. Цю молитву може використовувати для себе також і будь-який християнин. І пам’ятайте: причина, за якою ви взялися за цю молитву полягає в тому, що сам Бог почав у вас Свою благу роботу. А коли Бог починає якусь справу, Він її завжди завершує.

Филип’ян 1:12-18а – Звіщається Господь і Цар

«Бажаю ж я, браття, щоб відали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Євангелії, бо в усій преторії та всім іншим стали відомі кайдани мої за Христа. А багато братів у Господі через кайдани мої посміліли та ще більше відважилися Слово Боже звіщати безстрашно. Одні, правда, і через заздрощі та колотнечу, другі ж із доброї волі Христа проповідують; а інші з любови, знаючи, що я поставлений на оборону Євангелії; а інші через підступ звіщають Христа нещиро, думаючи, що додадуть тягару до кайданів моїх. Але що ж? У всякому разі, чи облудно, чи щиро, Христос проповідується, а тим я радію…»

Одна з найдраматичніших історій з усієї древньої літератури – історія Йосипа, передостаннього сина патріарха Якова. Батько постійно балував його, і старші брати заздрили йому. Вони хотіли убити його, але потім вирішили продати в рабство. Йосип потрапив в Єгипет, де став довіреним слугою свого пана, поки дружина останнього не обмовила його, сказавши, що той нібито її домагався, і тоді Йосип був кинутий у темницю. Через якийсь час йому несподівано вдалося відтворити та розтлумачити сни фараона, царя єгипетського, причому так вдало, що фараон поставив його наглядати за роботами, спрямованими на полегшення прийдешнього голоду. На цій посаді йому сталося продавати зерно своїм братам, які його не упізнали. Врешті-решт, випробувавши їх з метою дізнатися стан їх серця, він для них відкрився. Історія закінчується щасливо: уся сім’я перебирається в Єгипет, уникнувши голоду.

Коли помер їх батько Яків, брати Йосипа стали побоюватися, що тепер він помститься ним за те, що вони зробили багато років тому. Тому вони прийшли до нього і сказали, що Яків велів їм просити в нього вибачення. Йосипова відповідь – одне з найчудовіших сповідань віри в усій Біблії. «Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога?, – сказав він. – Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре» (Бут. 50:19-20). Він прощає їх і продовжує про них піклуватися.

З послання видно, що апостол Павло має таку ж тверду віру в Бога і Його всевладдя, навіть коли здається, що все йде не так, як слід. Йосип говорить про те, що він зробив, озираючись на минуле, хоча упродовж усієї його історії було видно, що він увесь час відчайдушно чіплявся за надію на Бога. Апостол Павло ж говорить усе це, поки його власна історія ще не закінчилася. Він, проте, знає зовсім недавню історію, в якій інша людина, помилково звинувачена власним народом, перенесла нестерпні страждання від рук злих людей і, – через власне воскресіння – показала всім, що це зло «Бог задумав те на добре». Пам’ятаючи про цю історію Ісуса, що відбиває основну віру народу Ізраїлю в те, що його Бог, чотирьохбуквений, – YHWH, якимсь чином чудесно оберне зло на благо, нам, напевно, не варто дивуватися з твердого сповідання віри, яке вимовляє апостол.

Павло зіткнувся з двома проблемами, одна важча за другу, і в обох випадках він проголошує: те, що здавалося найголовнішою трудністю, Бог обернув у можливість проповідувати Євангеліє. Це, зрозуміло, можливість не для нього самого; як ми побачимо далі, він зовсім не піклується про те, що станеться особисто з ним, якщо тільки проповідь Євангелія триватиме.

Перша перешкода – це, зрозуміло, його тюремне ув’язнення. Для мандруючого апостола потрапити в темницю – це на кшталт того, як професійному піаністові зв’язати руки за спиною. Як він може виконувати працю, до якої покликаний? Проте апостол Павло з його твердою вірою в те, що Бог діє навіть через несприятливі обставини, готовий з відповіддю. Імперська варта (кожен великий центр римського впливу мав у себе імперську варту, а Ефес швидко ставав важливим центром шанування імператора) вже була обізнана, що на підвідомчій їй території з’явилася людина, яка проповідує нове і дуже руйнівне вчення.

Воїни використовувалися, зрозуміло, у цілях кесаревого «благовістя»: для передбачуваних «добрих новин» про запанування нового імператора, який принесе (як він обіцяв) світу мир і справедливість. А тут раптом буквально нізвідки з’явилася якась людина, що стверджує, що є інше «благовістя» – що у світі запанував Ісус з Назарету і закликає кожну людину схилити перед Ним коліна. Проповідь апостола Павла на підвідомчій території означала, що вони не могли не почути цю нову звістку. Місцеві жителі вже цікавляться цією звісткою! І Павло бачив, що вже інші християни з Ефеса («сім’я», його брати і сестри в Христі) беруть з нього приклад мужності. Вони бачать, яку дію він чинить навіть на зачерствілих римських воїнів. То чому б і їм не скористатися моментом і не поговорити про Царя Ісуса зі своїми друзями і сусідами?

Звідси виникає друга проблема. Є люди, які ходять по околиці і говорять про Ісуса Христа, проте – Павло знає це – проповідують зовсім не те. Вони не вірять в Євангеліє, але лише бажають заподіяти йому більше бід у його ув’язненні. Дехто думав, що ці люди є конкуруючим християнським угрупуванням, не згодним з Павловим розумінням Євангелія. Але мені здається, що це просто звичайні язичники, які лише уловили якісь чутки і обговорювали їх на вулицях.

«Ви чули? – запитували вони один одного. – Вони упіймали цього дивного типа, який ходить скрізь і говорить, що з’явився новий цар – новий імператор! І ви не повірите – це той самий юдей, якого вони розіп’яли кілька років тому, а цей арештант каже, що Він знову живий і Він і є справжній Господь всього світу!»

Такі розмови могли напевно переконати людей, що Павло – небезпечний божевільний, якого слід тримати під вартою. Реакція ж самого Павла була протилежною – він торжествував. Це добре, вважав він. Доки люди ходять по околиці і кажуть, що Ісус – це істинний Господь всього світу, я буду щасливий.

Апостол Павло, очевидно, говорить усе це, щоб підбадьорити християн у Филипах. Проте, це може бути великим підбадьоренням і для нас. Як часто в нас виникає спокуса впасти в смуток через те, що наші плани рухнули або якісь злі люди намагаються отруїти нам життя. А від Павла нам належить навчитися (а задовго до нього – від Йосипа) мистецтву бачити Божі задуми, які діють через труднощі і перешкоди на нашому шляху. «Бог задумав те на добре». «Христос проповідується, а тим я радію!»

Попередній запис

Ефесян 6:10-17 – 6:18-24

Ефесян 6:10-17 – Зброя в останній битві Божій «Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Зодягніться в повну ... Читати далі

Наступний запис

Филип’ян 1:18b-26 – 1:27-30

Филип’ян 1:18b-26 – Жити чи померти? «…Та й буду радіти. Бо знаю, що це буде мені на спасіння через вашу ... Читати далі