Ефесян 6:10-17 – 6:18-24

Ефесян 6:10-17 – Зброя в останній битві Божій

«Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже.»

Чомусь завжди, коли я беруся писати про подібні уривки, присвячені духовній боротьбі, я стикаюся з проблемами. Одного разу електромонтер за вікном вбив цвях у головний електричний кабель, і в мене в комп’ютері пропало усе, що було написане протягом півгодини. Іноді раптом на порожньому місці спалахує сімейна сварка і вибиває мене з робочого ритму. Сьогодні комп’ютер вимкнувся зовсім, щойно я сів за нього писати. Я вже звик сприймати такі явища як норму – і радіти, що легко відбувся. Доки…

Я зовсім не претендую на те, що моя робота сама по собі – якась особлива. Але за багато років я помітив, що тема духовної боротьби вже є предмет духовної боротьби. Неначе про деякі приховані сили краще не згадувати зовсім або тримати цю тему в потаємному закуті, як би під килимом. Як пише К.С. Льюїс у передмові до своїх знаменитих «Листів крутеня», зазвичай люди вважають за краще ігнорувати сили зла, неначе їх немає, – прикидатися, що вони не існують, і як доказ уявляти мультяшні картинки «диявола» з рогами і копитами: «Ви ж не вірите в таку нісенітницю, отже, ви зовсім не вірите в диявола, адже правда?» – або виявляти нездорову цікавість до всього демонічного, що кінець кінцем ще гірше. Тут же, у цьому уривку послання говориться про те, що – і, як я вірю, необхідно християнинові в його щоденній битві за Царство, – потрібна твереза, реалістична оцінка і боротьби, яку ми провадимо, і зброї, наявної в нашому розпорядженні.

Зрозуміло, багато людей із подивом чують, що взагалі є якась «боротьба». Нам важко прощати кривдників, регулярно молитися, не піддаватися спокусам, вчитися, щоб більше дізнаватися про нашу віру. Вони вважають, що більше їх нічого не стосується. Для них ніколи навіть на думку не спадало, що їх маленька боротьба може бути частиною великої війни. Вони – як солдати, що ведуть бій у тумані, – не бачать і, можливо, навіть не знають про тих, хто б’ється поряд з ними, на одній лінії фронту, не кажучи вже про тих, хто воює на іншому полі битви, де війна триває.

У більшості великих конфліктів, зрозуміло, солдати, що воюють на передній лінії фронту, навряд чи багато знають про становище на інших фронтах. Це турбота воєначальників. Проте вони, принаймні, у курсі, що щось відбувається, а самі вони вносять свій внесок у спільну справу. Так повинен думати і кожен християнин, що утримує свою ділянку оборони.

Саме про це цей уривок. Зброя, про яку каже апостол Павло, в основному оборонна, що дає нам можливість протистояти атакам недругів і триматися до кінця дня. Ремінь, броня, чоботи і щит захистять від нападів. Зброєю потенційно наступальною можна назвати тільки меч. Свого часу ми до цього підійдемо. А зараз подивимося, з чого складаються захисні обладунки християнина.

Це, по-перше, правда. Головне в християнському благовісті те, що воно істинне. Якщо воно не істинне – воно просто не має сенсу. І вірне воно не тому, що всесильне, а навпаки – воно всесильне, бо вірне. Стійте в правді в тому, що стосується повної істини Євангелія. Це як ремінь, який тримає решту.

Це, по-друге, «справедливість» або «праведність», «благочестя». Це не просто «чеснота», хоча і вона важлива. Це віра в те, що єдиний Істинний Бог є єдиний істинний суддя і Він має намір весь світ привести до правди. Насправді, процес вже пішов, коли Бог воскресив Ісуса і дав і нам надію на воскресіння («виправдав» нас в Ісусі). Найбільша справедливість і добрість Бога і «стояння в правді» християнина перед Ним подібні до панцира, що захищає від нападу спереду.

Це, по-третє, «Євангеліє миру» – благовістя про мир з Богом і мир між раніше ворожими групами, як у 2:11-22. Ворог зробить усе можливе, щоб збити вас з ніг. Вірність цьому благовістю миру дасть вам можливість, як у хороших чоботях, твердо стояти на землі.

Це, по-четверте, щит віри. Віра в Ісуса Христа як воскреслого Господа і вірність Йому до кінця захистять вас, коли ворог пускатиме у вас огненні стріли. Ці стріли можуть набрати вигляду сумніву або відчаю, важких життєвих обставин або сильної спокуси, яка спалить вас, якщо знайде незахищене місце у вашій броні, або особистої трагедії, або ж, навпаки, великого успіху чи перемоги, які дають привід для спокуси гордістю і самовдоволенням. Віра і вірність погасять усі ці стріли.

Це, по-п’яте, шолом спасіння. Знання про те, що ви вже належите до сім’ї воскреслого Месії і тому вже врятовані від основного ворога роду людського, дасть вам сили протистояти усім дрібнішим ворогам. Ніколи не знімайте цього шолома з голови!

Залишається ще одне знаряддя, наступальне, це – меч Святого Духа, яке є Слово Боже. Слово, про яке тут говориться, – те ж, що і в 5:26, тобто слово Євангельське, через яке Бог здійснює Свою могутню очисну роботу в людських серцях і життях. (Хоча люди часто і справедливо говорять про Священне Писання в цілому як про «слово Боже», навряд чи це має на увазі тут Павло, особливо зважаючи на той факт, що більшість книг Нового Заповіту на той момент ще не були написані.)

Тут, схоже, як і в деяких попередніх уривках, апостол Павло посилається на різні старозавітні місця, у тому числі Ісаю (11:5,4 і 52:7). Знаменно – якщо це так, – що він бере уривки, де говориться про прихід Месії: «І станеться поясом клубів Його справедливість, вірність же поясом стегон Його!», «І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному»; «Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає». У такому випадку саме це він має на увазі, коли каже «зміцнятися Господом» – усе це вірно, бо відноситься до самого Ісуса Христа, а оскільки ми, Його народ, перебуваємо «в Ньому», це відноситься також і до нас.

У чому ж у такому разі полягає битва? Хто воює з нами? І що нам з цим робити?

Апостол Павло ясно дає зрозуміти, що сили зла, які привели Ісуса на хрест, вкрай збентежені воскресінням Христовим. І тепер вони просто в паніці від думки, що благовістя цього Ісуса всюди кидає виклик їх всевладдю і могутності і що співтовариства людей, вірних Ісусу як Богу і Царю, виникають по всьому світу та об’єднують людей у нову єдність, нове людство, що свідчить про всесилля Бога-Творця і, отже, про неминучість їх власної погибелі. А тому вони і намагаються щосили чинити опір цьому благовістю, відвернути або подавити юних християн, збити їх зі шляху істинного хибними вченнями і спокусами гніву або аморальності (див. 4:17-5:20, де ці теми є основними).

Іноді ці напади набувають форми гонінь від представників влади в містах і селах, які силяться перешкодити християнам нести своє благовістя людям. Іноді вони набувають більше прихованої форми – переконуючи християн витрачати час і сили на дурниці або захопленням спотвореним вченням. Іноді це просто спрадавна знайомі спокуси грошима, пристрасним статевим потягом і владою. Проте в будь-якому випадку кожна окрема людина, і церква в цілому, повинні знати, що напади неминучі; по-друге, повністю озброїтися обладунками, які пропонує Бог, і, по-третє, стояти твердо і непохитно.

Головна ж зброя – молитва. І до цієї теми ми зараз і перейдемо.

Ефесян 6:18-24 – Молитва і мир

«Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих, і за мене, щоб дане було мені слово відкрити уста свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії, для якої посол я в кайданах, щоб сміливо про неї звіщати, як належить мені. А щоб знали і ви щось про мене, та що я роблю, то все вам розповість Тихик, улюблений брат і в Господі вірний служитель, якого послав я до вас на це саме, щоб довідалися ви про нас, і щоб ваші серця він потішив. Мир братам і любов із вірою від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь.»

Уявіть собі орла з підрізаними крилами. Уявіть собі величезний океанський лайнер, затиснутий у пісках Сахари. Уявіть собі баскетболіста, що грає із зв’язаними ногами. Уявіть собі електровоз на зораному полі.

Тепер уявіть собі посланця – у темниці, закутого в ланцюги. Апостол Павло знає, що це картина досить фантастична, і він малює її спеціально, щоб яскравіше висвітити свою особливу нужду в молитві. Посланець має бути звільнений, з тим щоб піти і доставити послання короля туди, де його потребують. Але як йому зробити це, якщо його зв’язали?

Проте орел жадає злетіти, а лайнер – знову пливти морем. А він продовжить сповіщати Благу звістку Христову навіть з тюремної камери. Кожен проповідник, кожен, хто хоч раз спробував заговорити з іншими про Євангеліє, знає, як себе почував Павло, а тому він і просить молитися за успіх своєї місії. Як знайти правильні слова? Як роз’яснити суть послання? Як тобі самому осягнути Божий задум спасіння настільки, щоб потім слова твої сталі переконливими і спонукали людей замислитися?

Усі ми стикаємося з цією проблемою, але для Павла, враховуючи ситуацію, в якій він опинився, усе було багато гірше. І він був повний рішучості діяти відважно: у вірші 20 він навіть вживає слово, яке може означати «нахабно», «зухвало». І він має намір продовжувати проповідувати Ісуса Христа, Його перемогу над смертю, його справжнє і майбутнє Царство, незалежно від того, що з ним відбувається. Проте Павло знає, що якщо люди за нього не молитимуться, він не зможе нічого зробити, а якщо і зробить – усе буде безглуздим.

Отже, почавши послання з розширеної молитви, а потім відзвітувавши про власні молитви за молодих християн в Ефесі і навколо нього, тепер він закінчує послання наполегливим проханням про те, щоб вони приєдналися до нього в його служінні. Вірш 18 іноді розуміється як продовження мови про «повне озброєння», почате в попередньому уривку, тобто «всяка молитва» вже сама по собі є зброя. У цьому є правда, хоча Павло не згадує тут конкретного виду зброї або одягу. Головне ж у молитві – вона здійснює те, що ми не можемо зробити власними зусиллями, здібностями або мистецтвом.

Молитва завжди залишається таємницею. Ніхто точно не знає «механізму її дії», і ця таємниця складає частину чогось дуже важливого. Проте глибока молитовна практика залишається для християнина необхідністю. Один з великих християнських діячів XX століття архієпископ Вільям Темпл якось сказав: хто б що не говорив про те, чи працює молитва, але сам він помітив, що, коли він молиться, відбуваються дивовижні «збіги», а коли перестає молитися – такі «збіги» вже не відбуваються. Це нагадало мені слова одного гравця в гольф: хтось закинув, що йому надто часто щастить; він погодився і сказав, що чим більше він тренується, тим більше йому таланить.

Зрозуміло, Вільям Темпл не вірить, що речі, які відбуваються у відповідь на молитву, усього лише випадкові збіги. Це робота Божа. Апостол Павло упевнений у тому ж самому. Він знає, що молитви навіть найбільш юних і недосвідчених християн у тій же мірі сильні і дієві в очах Божих, що і молитви досвідчених апостолів. Він знає також, що їх молитви за нього такі ж важливі, як і його молитви за них.

Молитва – це важка праця. Її не можна зводити до декількох хвилин сонної медитації наприкінці дня або до декількох зім’ятих митей уранці. (Тут же потрібно визнати, що це все ж краще, ніж зовсім нічого, але тільки в тому сенсі, що шматок черствого хліба все ж краще, ніж зовсім жодної їжі, але все таки його не можна вважати повноцінною їжею.) Павло наполягає на тому, що нам потрібно не спати і уміти зосередитися, якщо ми хочемо навчитися молитися правильно.

Якщо ви збираєтеся серйозно зайнятися молитвою, можливо, корисним буде скласти певний план. Зручно скласти список речей і людей, за яких ви проситимете Бога, – і зробити це варто не заради педантизму або зайвої заорганізованості, але щоб бути чесним перед Богом і перед людьми, які від вас в якійсь мірі залежать або розраховують на вашу допомогу. У деяких сім’ях є список дат – днів народження, ювілеїв, свят і тому подібного, так що немає нічого негожого в тому, щоб мати список людей, яких ви бажаєте регулярно поминати в молитвах. Деякі мої знайомі ведуть особливий зошит: на лівій стороні листа імена людей, за яких вони приносять молитви, на правій – відповіді на їх молитви (іноді ця відповідь буває негативною). Цікаво, скільки маленьких, але важливих чудес було б забуто або не помічено без таких зошитів!

Зауваження Павла щодо Тихика у віршах 21 і 22 майже ідентичне такому ж з Послання до Колосян (4:7-8). Якщо Послання до Ефесян було написане приблизно в той же час – що цілком можливо – як окружне послання до християн Лікійської долини (включаючи Лаодикію та Гієрапіль, а також, можливо, інші церкви в межах досяжності з Ефеса), то, швидше за все, Тихик збирався відправитися в кругову подорож, починаючи з візиту в Колоси, а далі – до всіх інших. Навіщо він згадує Тихика в посланні? Напевно, не лише для того, щоб його представити, але також щоб читачі зрозуміли, наскільки важливо для них відчувати безпосередній зв’язок із самим Павлом (3:1-13). Нехай вони зрадіють у своїх серцях, почувши звісточку від нього, адже його страждання, врешті-решт, – це їх слава (3:13).

У завершальних словах звучать побажання миру, як і в більшій частині самого послання. Миру з Богом, миру один з одним наперекір усім існуючим бар’єрам між людьми – це і є центральна думка Послання до Ефесян, центральна для сприйняття усього народу Божого, центральна для нашого життя і нашого покликання, для нас, хто прагне сьогодні услід за тими, хто уперше почув це послання і спробував побудувати своє життя відповідно до його наказів.

Мир – тут і всюди – дуже тісно пов’язаний з любов’ю і вірою. Він сходить від єдиного Істинного Бога, Отця, Царя і Господа Ісуса Христа, і він обов’язково приходить як благословення до тих, чия любов до Нього перевершує саму смерть. Це і означає бути християнином – любити Ісуса Христа жертовною любов’ю у відповідь на Його любов і самопожертву за нас.

Попередній запис

Ефесян 5:21-33 – 6:1-9

Ефесян 5:21-33 – Чоловіки і дружини «Корячися один одному у Христовім страху. Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік ... Читати далі

Наступний запис

Филип’ян 1:1-11 – 1:12-18а

Филип’ян 1:1-11 – Причини вдячності апостола Павла «Павло й Тимофій, раби Христа Ісуса, до всіх святих у Христі Ісусі, що ... Читати далі