Ефесян 4:17-24 – 4:25-5:2

Ефесян 4:17-24 – Покінчити із старим і – вперед, до нового життя!

«Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець, вони отупіли й віддалися розпусті, щоб чинити всяку нечисть із зажерливістю. Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди.»

Ми ніяк не могли збагнути, чому агентство, куди ми звернулися, таке безпорадне. Ми відповіли на оголошення і були готові винайняти квартиру, яку нам запропонували. Були, звичайно, дрібні негаразди, але загалом усе було цілком вирішуване. Проте кожного разу, коли ми телефонували, нам відповідали різні люди, які явно не розуміли, про що йде мова. Кожного разу, коли ми ставили питання, вони давали різні відповіді. І кожного разу вони наводили нам інші дані. Найгірше, що для них, схоже, було абсолютно байдуже, винаймемо ми квартиру чи ні.

Коли ми нарешті дісталися до самої контори, усе прояснилося. Секретарі та асистенти, з якими ми говорили по телефону, були досить компетентними і готовими нам всіляко допомагати. Але їх директор, який жодного разу сам не узяв слухавку, щоб з нами поговорити, був просто нестерпний. Він був абсолютно неадекватний, непрофесійний, незрозуміло, як потрапив на це місце, та ще, схоже, перебував у глибокому запої. І це не все. Він ще і буянив. Він кричав на своїх підлеглих і щодня давав їм різні розпорядження. Недивно, що вони були не в змозі нам допомогти. І тільки зіткнувшись з цим начальником лицем до лиця і змусивши його вникнути в нашу проблему, ми змогли зрушити справу з мертвої точки.

Коли ми нарешті усвідомлюємо, які шляхи ведуть до неправедного життя, а які – до істинно людського, марно починати розбиратися з дрібними клерками компанії. Люди часто вважають: християнська поведінка полягає в тому, щоб змусити себе – своє тіло – робити певні речі і не робити інших. Це як намагатися налагодити справи з помічниками, минувши некомпетентного начальника. Апостол Павло в цьому уривку з усією очевидністю показує нам, що діяти потрібно інакше. А некомпетентний начальник – це зовсім не тіло людини, а її розум.

Апостол Павло жадає побачити, як молоді християни виправлять свою поведінку. Язичницький спосіб життя, що оточує їх з усіх боків, смертоносний. Неможливо, проте, змінити поведінку, не змінивши спершу свідомості. Безбожна, язичницька свідомість, каже він, марнотна (в. 17), з її запамороченим сприйняттям і неуцтвом (в. 18), що глибоко засіло. А це, у свою чергу, походить з озлоблення серця. Такі розум і серце спричиняють моральну бездушність, нездатність навіть відрізнити праві речі від неправих. А коли так – відбувається усе, що завгодно (в. 19). І ви не зрозумієте, звідки виникає такого роду поведінка, поки не оціните стан серця і розуму. І ви не зміните поведінки до тих пір, поки не зміните розум і серце.

Усе це – зовсім не те, на що чекають почути сьогодні багато з людей. Про християнство нині склалося стійке, але абсолютно хибне уявлення, ніби, воно припускає таку установку: зовсім відключити мозки, припинити будь-які серйозні роздуми і жити в уявному світі, відмовившись від усіх непорушних понять «реального життя». Зрозуміло, є християни, які так і живуть. І, зрозуміло, є безліч нехристиян, які щедро і різноманітно користуються своїм розумом. Не варто навіть намагатися запросто ламати сталі стереотипи.

Істина, проте, у тому, що істинне християнство розкриває людський розум (цю думку апостол Павло проводить упродовж усього цього послання, а також у колективному творі – Посланні до Колосян), так що він стає здатний осягати істину все глибше і глибше. Це не відноситься до університетської освіти чи наукових ступенів, наскільки б корисними вони не були. Це означає – відкрити свій розум і серце до досягнення якнайглибших істин і прозрінь, які приходять з «пізнанням Христа» (в. 20).

Це одно з небагатьох місць у Павла, де він торкається засадничого християнського вчення, яке, як він припускає, засвоїли новонавернені християни. За рідкісним виключенням (наприклад, 1Кор. 11:23-26) у своїх посланнях він не повторює цього вчення. У результаті виходить, що ми дивимося продовження фільму, не побачивши першої серії. Нам доводиться мати справу з листами, написаними людям, які вже стали християнами і засвоїли основи вчення. І тут ми бачимо чітку вказівку на те, у чому воно полягає – а полягає воно в самій Особі Ісуса Христа.

Ви можете подумати: ну так, зрозуміло, у чому ще воно може полягати? Проте багато людей задаються питанням: а чи дійсно апостол Павло і його церкви багато знали про самого Ісуса, окрім того, що Він був розіп’ятий, воскрес з мертвих, а потім вознісся і тепер став Господом всього світу? Тут, проте, схоже, Павло заздалегідь знає, що основи навчання, засвоєні новонаверненими християнами Малої Азії, включають також поняття про християнську поведінку, що виходять від самого Ісуса. А оскільки в Євангеліях ми читали виклад такого роду вчення – а у вченні цьому підкреслюється, що людський розум і серце є джерелами поганої поведінки, отже, почати потрібно саме з виправлення розуму і серця (Мр. 7:14-23), – ми не помилимося, якщо припустимо, що саме це мав на увазі апостол Павло.

Таким чином, Павло спонукає молодих християн наслідувати це Ісусове вчення в повну силу, так щоб воно увійшло до їх життя. Тепер, коли вони «в Христі», вони зобов’язані – через дію на них Святого Духа – скинути із себе колишній спосіб життя – стару людину, подібно до того, як людина скидає із себе старий, зношений і старий одяг. Можливо, людина до цього одягу звикла, він був їй зручний і навіть подобався. Ми часто любимо старий звичний одяг, а в новому почуваємо себе незручно. Але якщо ви хочете жити, як нова особа – «в Христі» і «заради Христа», стару людину доведеться залишити, і тоді з’явиться нова.

Головне тут не дати обдурити себе усіляким нашіптуванням у вухо – спокусам неприборканого статевого потягу і обжерливістю. І основну роль у цьому грають розум і серце. Якщо вони навчаться розпізнавати ці хитрі нашіптування, визначати їх, давати їм відсіч – перший і життєвий крок на новому шляху, можна сказати, зроблений. «Відновлятися духом вашого розуму» (в. 23) – от у чому таємниця. Якщо серце праве, то настав час і розум поправити. І тоді ви отримаєте енергію і силу волі привести в норму і вашу поведінку. Геть старе! Даєш нове!

Ефесян 4:25-5:2 – Доброта в наслідуванні самого Бога

«Тому то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного. Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте! Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному. Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою. А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!

Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі.»

Найвідомішим англійським літератором XVIII століття був д-р Семюель Джонсон. Уродженець Лічфілда в Стафордширі, більшу частину життя він провів у Лондоні. Він автор безлічі творів, найвідомішим з яких є його знаменитий «Словник», а також його розбір шекспірівських п’єс. Він прославився своїми застільними розмовами і гострим слівцем.

Джонсон був набожним християнином, і деякі з його п’єс досі користуються популярністю в церквах Англії. Незважаючи на схильність деяких його друзів перевести розмову в чисто словесну еквілібристику, зайнятися плітками чи лихослів’ям, він зберігав глибоке переконання, що не варто гаяти на це час. Злість йому зовсім не була властива. Одного разу його співрозмовник Босуел запитав, який сенс обідати з людьми, які ніколи не скажуть нічого такого, що варто було б запам’ятати? А трапляється таке досить часто. Джонсон відповів, що сенс є – «розділити з людьми трапезу і примножити доброту».

Доброта – це така чеснота, якій надають мало значення, проте в християнстві вона є центральною. Причина цьому дуже чітко описана наприкінці цього уривка: доброта – це наслідування Бога в чистому вигляді. Що було б, якби Бог постійно дозволяв Собі уїдливі або злісні зауваження про нас? Які були б наші славослів’я і молитви, якби ми знали, що Бог розпускає плітки про нас за нашою спиною, постійно нас принижуючи? Що б ми відчували, якби знали, що не можемо довіряти Богові, – Він нас обманює і частенько шаленіє від нас? А що ж люди думають про нас, якщо ми поводимося так само? Чи не краще буде в цьому сенсі уподібнитися Богові?

Зрозуміло, на землі є безліч релігій, древніх і сучасних, де боги поводяться саме так. Але коли ми дивимося, яким був у земному житті Ісус Христос, істинна Людина, Бог і Цар, ми починаємо розуміти, яким має бути наш ідеал поведінки. Безліч християн – на жаль! – і навіть цілі церкви іноді дозволяють собі забувати, що саме доброта і взаємне прощення є самою суттю християнського співтовариства. Насправді, якщо ми покликані до єдності, як періодично повторюється в цьому посланні, то набагато легше слідувати цьому заклику, якщо докласти до себе титанічні зусилля і «виявити доброту».

У цьому уривку безліч практичних порад з приводу того, як це робити, а не тільки застережень про те, як цього не робити. Як ми вже бачили в попередніх уривках, християнське життя вимагає, щоб ми зростали в нашому мисленні: доведеться навчитися стежити за собою, щоб давати оцінку нашим настроям і манері поведінки, визначати, що ми робимо правильно, а що – ні. Ми повинні навчитися свідомо вибирати перше і відкинути від себе друге.

Просто не слід бездумно піддаватися усьому, що відбувається з вами в житті, і віддаватися своїм почуттям. Деякі люди вважають, що, поступаючи таким чином, вони «вільні», і вважають за краще «бути самими собою». Проте насправді це відмовка, продиктована егоїзмом і лінощами розуму. Нам потрібно стежити за нашими настроями і словами, що виникають від цих настроїв, загнуздати їх, як норовистого коня, якому весь час хочеться скакати не в той бік.

Апостол Павло постійно підкреслює, що потрібно говорити правду. У вірші 25 він наводить слова зі Старого Заповіту (Зах. 8:16), де говориться про те, що Бог має намір відновити Своїх людей і позбавити їх від нещасть. Бути правдивими один до одного – означає покласти початок цьому оновленню. Якщо ми належимо один одному в тому сенсі, про який написано в посланні, то брехати ближньому – означає обманювати себе, – це власна поразка.

Такими ж обережними слід бути і з гнівом. Тут Павло, знову цитуючи Старий Заповіт (Пс. 4:5), не каже, що зовсім не можна гніватися. Гнів – одна з природних людських емоцій, і прикидатися, що тобі вона не властива, – означає обманювати. Але він наполягає на тому, щоб гнів не вводив людину в гріх. Ви повинні навчитися приборкувати гнів, заспокоюватися до того, як ви ляжете спати. Інакше ви залишаєте двері вашої душі відкритими і запрошуєте увійти сатану. Усе, що супроводжує спалахи гніву – розмови на підвищених тонах, образливі слова, відчуття напруженості в приміщенні, – усього цього потрібно позбутися (в. 31). Чи не так, у цьому є сенс? Як краще жити – щоденно вивергаючи громи і блискавки чи обходячись без них? Тут важливо усвідомити свій недолік і зробити реальні кроки, щоб позбутися цього недоліку.

Далі Павло додає деякі коментарі в позитивнішому ракурсі. Ці коментарі здаються незначними, навіть необов’язковими, проте вони виявляють значущі речі. І річ не в тому, що красти недобре. Людям, які звикли до дрібних крадіжок, найкраще сказати самим собі, що вони зобов’язані допомагати тим, хто має потребу, і потрудитися, щоб отримати таку можливість (в. 28). І річ не лише в тому, що слід утримуватися від злих розмов. Мова дана нам для того, щоб своїми словами нести людям Божу благодать, і було б соромно не користуватися такою можливістю (в. 29).

Крім того, нам завжди потрібно пам’ятати, що ми відмічені печаткою Святого Духа Божого[1], і поводитися відповідно. Тут Павло використовує слово «печать», вірніше, відбиток від печатки, який ставлять зазвичай на документ або посилку, засвідчуючи їх достовірність або приналежність тій або іншій особі чи установі. Печать, тобто присутність Святого Духа в общині або в серці окремого християнина, означає, що ми належимо Богові і нам уготоване повне «спокутування», тобто звільнення, яке прийде того дня, коли Бог звільнить весь світ і дарує нам воскреслі тіла. Це основний стержень християнської надії, яка певним чином формує наше нинішнє життя.

Люди, поневолені гнівом і злістю, скільки завгодно можуть думати, що вони «вільні» «бути самими собою», проте насправді вони пов’язані. Якщо ж ми відмічені печаткою Духа Святого, що живе в нас, подумайте, як сильно ми Його засмучуємо, коли наша поведінка не відбиває життя і любові Господньої.


[1] «Печать дару Духа Святого», – вимовляє священик, звершуючи миропомазання над новохрещеним. – Прим. пер.

Попередній запис

Ефесян 4:1-10 – 4:11-16

Ефесян 4:1-10 – Живіть гідно свого покликання! «Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що ... Читати далі

Наступний запис

Ефесян 5:3-10 – 5:11-20

Ефесян 5:3-10 – Світло і пітьма в статевих питаннях «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються ... Читати далі