Ефесян 1:4-10 – 1:11-14

Ефесян 1:4-10 – Обрання і задум

«Так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім, що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його, яку Він намножив у нас у всякій премудрості й розважності, об’явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі.»

Чи помічали ви, як іноді якась історія, що зберігається в глибині вашої свідомості, знову і знову спливає на поверхню, при чому навіть тоді, коли ви говорите про щось, що абсолютно до неї не відноситься?

Уявіть собі: ви повертаєтеся додому з роботи, а електричка знову спізнюється. Ви вже півгодини стоєте на платформі, мерзнете і злитеся. Нарешті вона приходить, але вона так набита, що всю дорогу вам доводиться стояти.

Коли ж удома ви розповідаєте про те, як доїхали, то виявляєте, що ваша історія набуває ширший розмах. Адже усім відомо, що збої в русі електропоїздів відбуваються через потурання з боку уряду, так що залізничники змінюють розклад, як хочуть. Але скоро настають вибори, і тоді ви проголосуєте проти нинішнього уряду і до влади прийде інший, який нарешті наведе лад.

Отже, поки ви випліскуєте свою досаду з приводу сьогоднішньої поїздки, ви даєте вихід також і своєму роздратуванню нинішнім урядом. І доки ви говорите про те, як покращити ситуацію з рухом потягів, ви піднімаєте також питання про те, як би покращити і роботу уряду. Ви входите в ширший контекст, на тлі якого ваша маленька історія стає вагомішою і цікавішою.

Тривала Павлова молитва, що відкриває це послання, якраз змальовує той самий широкий контекст, в який потім вплітається кожна окрема християнська історія, – кожна розповідь про конкретне навернення тієї чи іншої людини, про віру, про духовне життя, про послух і надію. Тільки зрозумівши і оспівавши цей ширший контекст, цю масштабнішу історію, ми можемо сподіватися зрозуміти те, що відбувається в наших власних маленьких історіях, і таким чином побачити дію Божу, що пронизує все наше життя.

Саму молитву можна розділити на три частини, хоча кожна з них так тісно сплетена з іншими і так піднесена, що іноді важко зрозуміти, про що ж там говориться. Вірші 4-6 – це перша частина, вона йде відразу за ввідним прославлянням у вірші 3. Вірші 7-10 – друга частина, а вірші 11-14 завершують молитву. Давайте послідовно розберемо їх.

У віршах 4-6 вихваляється той факт, що народ Божий у Христі обраний по благодаті. Ця думка, мабуть, найбільш таємнича з усіх. Бог-Творець нас «вибрав у Ньому», тобто в Царі, «перше заложення світу», і Він «призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе».

Багатьох людей, у тому числі набожних християн, подібного роду твердження бентежить, їм важко в це повірити. Як може Бог когось обрати, а когось – ні? Як питання слідування за Христом може бути предметом первинного божественного визначення, що робить безглуздим наш власний вибір і що позбавляє нас свободи?

Відповісти на це можна по-різному, тому нам потрібно бути особливо уважними. Упродовж усього уривка апостол Павло підкреслює, що все, що ми маємо в Христі, є дар Божої благодаті. Як він скаже в другому розділі, поки ця благодать не торкнулася нас, ми були «мертві» і потребували «оживлення» (2:5). Ми не могли допомогти собі самі, спасіння, якого ми потребували, мало бути здійснене Богом. Саме за це і звучить вдячність на самому початку послання.

Друга думка, яку часто випускають з уваги при обговоренні цього уривка, полягає в тому, що наше спасіння в Христі – життєво важливий етап, але тільки етап, на шляху до здійснення набагато значнішого Божого задуму. Цей задум охоплює увесь всесвіт; те, що Бог обирає нас, закликає нас, виховує нас і направляє нас у Христі, певним чином пов’язане з цим найбільшим задумом. Як саме, ми побачимо трохи пізніше. Найголовніше, що ми обрані не заради нас самих, але заради того, що Бог бажає здійснити через нас.

Це приводить нас до ще однієї прихованої історії, яку Павло розповідає упродовж усієї своєї величної молитви, історії виходу з Єгипту. Бог обрав Авраама, Ісака та Якова нести обіцяне Ним спасіння світу – спасіння усього всесвіту, особливо роду людського, від гріха і смерті, що прийшли у світ у результаті повстання людини. Коли Павло говорить, що Бог обрав нас «в Христі» – «нас» у даному випадку – уся сукупність християн, як з юдеїв, так і з язичників, – він говорить, що ті, хто вірить в Ісуса, тепер стали частиною виконання цього первинного задуму Божого.

Проте історія, зрозуміло, на цьому не закінчується. У віршах 7-10 Павло так викладає історію хреста Ісусового, що ми можемо почути древню юдейську історію Пасхи, що лежить в її основі. Пасхою називалася ніч, коли ангел смерті пройшов по землі єгипетській, і знак, накреслений кров’ю агнця на одвірках осель, врятував ізраїльтян від кари, яка інакше неминуче б їх спіткала. Для опису цієї події часто використовували слово «спокутування» або «позбавлення»: це був час, коли Бог відвідав Єгипет і «викупив» для Себе народ, що перебував там у рабстві. Тепер же, знову у виконання древньої історії, сталося істинне «спокутування». Прощення гріхів – це справжнісіньке «позбавлення» від справжнісінького рабства. І здійснене воно було жертовною кров’ю Ісуса Христа.

Виклад історії Ісуса-Месії і розповідь про значення Його смерті саме в такому ракурсі, тобто як виконання історії виходу – це класичний єврейський спосіб прославити Бога за Його добрість. Поклоніння Богові в християн практично завжди включає виклад історії про те, що Він зробив в Ісусі і через Нього. Із самого початку такий виклад ґрунтувався на більш ранніх історіях-прообразах, що розповідали про Божі діяння в житті Ізраїлю. Завершується молитва переходом від викладання християнської версії історії виходу до викладання християнської версії історії про Землю обітовану.

Роздумуючи про Павлову молитву, подумайте про те, що означало для нього, знаходячись у темниці, писати хвалебну молитву Господові, Який дарував нам свободу. Потім помоліться за тих, хто сьогодні терпить в очікуванні того, щоб те, що Бог зробив у Христі, могло стати частиною їх повсякденного досвіду.

Ефесян 1:11-14 – Спадок і Дух

«У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї, щоб на хвалу Його слави були ми, що перше надіялися на Христа. У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!»

Неподалік від місця, де я народився, є старовинний замок. Він стоїть на високому березі річки, значний і неприступний, готовий відбити будь-яку атаку. У наші дні, проте, нападів можна чекати хіба що з боку банківських службовців і податківців, так що власники замку доклали значних зусиль для того, щоб використати його з вигодою. У результаті замок став бажаним місцем для туристів і знімальних груп. Кадри з ним є в багатьох історичних фільмах. Саме в цьому замку була знята частина знаменитого «Гарі Потера».

Проте для декого це досі родове гніздо. Одне з прадавніх британських аристократичних сімейств живе тут упродовж багатьох віків – замок передається від батька до сина або, у деяких випадках, від брата до брата. Не так давно герцог, який у ньому жив, раптово помер, не доживши до старості, і в нього не виявилося ні сина, ні дочки, які могли б успадкувати замок. Вмить у центрі уваги опинився його брат. Абсолютно несподівано йому дісталася спадщина, яка назавжди змінила його життя.

Він і його дружина піднялися завдяки випадковості. І якщо вони збиралися володіти такого роду спадком, то їм треба було розумно підійти до його використання. Тому зараз, коли я пишу ці рядки, реалізується проект, мета якого – зробити сади замку одними з найживописніших у країні.

У наші дні найчастіший спадок – це просто гроші або щось, що можна швидко перевести в гроші. Проте в давнину, особливо у єврейському світі, спадок дуже часто, подібно до замку з його садами та угіддями, був землею, від якої не можна було відмовитися.

Головним спадком, який Бог обіцяв Аврааму, Ісаку та Якову, була земля ханаанська. Увесь час, поки ізраїльтяни знаходилися в єгипетському рабстві, їх підтримувала надія: які б повороти або знегоди упродовж історії їм не приготувала доля, сам Бог, врешті-решт, дасть їм «спадок» – не гроші, а дивовижну землю, де течуть річки з молока і меду.

Тому одне із значень виходу полягало в тому, що тепер вони вільні і можуть піти і зажадати свій спадок. Сорок років вони мандрували пустелею, ведені вдень стовпом хмарним, а вночі стовпом вогненним. Присутність Святого Бога серед них таїла в собі небезпеку – було безглуздо ремствувати чи повставати, у чому деякі з них переконалися на власному гіркому досвіді, – але ця присутність була гарантією того, що рано чи пізно вони прийдуть у Землю обітовану. І вони дійсно прийшли.

Апостол Павло переказує цю історію, завершуючи нею довгу вступну подячну молитву. Тільки цього разу, зрозуміло, йдеться про інший вихід, іншу спадщину та інші мандри пустелею. Подібно до того, як він часто робить це в інших своїх посланнях, Павло показує, що церква, яка живе в нинішньому віці, повторює досвід Ізраїлю в пустелі: завдяки великому діянню Божому в Ісусі Христі вона виходить з рабства гріха і йде дорогою до нової Землі обітованої.

Але що являє собою нова Земля обітована? Який обіцяний спадок?

Типова відповідь, яку упродовж багатьох віків давали християни найрізноманітніших традицій, що це – небеса. Вважається, що саме небеса – те місце, куди ми прямуємо. У відомих літературних творах, подібних до книги Джона Буньяна «Подорож пілігриму» (John Bunyan, Pilgrim’s Progress), щасливий кінець полягає не в тому, що герой несподівано отримує спадок від родича, а в тому, що він досягає кінця свого земного життя і йде з цього світу, щоб продовжити життя на небесах. Проте не про це пише Павло – ні в цьому посланні, ні в якомусь іншому.

Той спадок, який він має на увазі, як стає зрозумілим із цього уривка, а також з контексту усього 1-го розділу, – це всесвіт у цілому, оновлений недавнім проявом Божої сили і любові. Раніше, у вірші 10, Павло вже сказав, що задум Божий полягає в тому, щоб у Христі з’єднати все «що на небі, і що на землі». Бог – це Творець, і Він не бажає, щоб земля залишалася в пропащому стані, Він не бажає всю вічність мати справу тільки з половиною створеного Ним світу. Бог має намір наповнити Своєю присутністю і благодаттю весь всесвіт – і небо, і землю. Коли це станеться, з’явиться новий світ, де царюватиме сам Ісус. Цей новий світ і є той «спадок», якого жадає народ Христовий.

Таким чином, ті, хто пізнав Бога і увірував в Ісуса, мають нині бути знаменням для решти світу, що це славне майбутнє обов’язково настане. Знаменням же, яке отримали вони самі і яке гарантує їм їх майбутнє, є Святий Дух. Дух для християнина і для церкви – це те, чим був стовп хмарний і стовп вогненний для юдеїв, що мандрували пустелею, – потужна особиста присутність живого Бога, Бога Святого, Бога, до Якого треба серйозно ставитися і Який веде і направляє збентежений серцем і схильний до бунту народ до його спадщини.

Проте Святий Дух – більше, ніж просто той, хто керує і вказує шлях. Він частина обіцяного спадку, бо він і є Божа присутність, яка в оновленому світі буде явлена кожному з нас в усій Своїй повноті. (От чому в деяких описуваних у Новому Заповіті видіннях майбутнього, наприклад у розділі 21 Одкровення св. Іоанна Богослова, нова земля і нове небо з’єднуються так, що Бог мешкає з людьми). Святий Дух ставить на нас Божу печатку, мітить нас як тих, кому належить успадкувати новий Божий світ.

Особливо чітко це виявляється з вірша 14. Слово «завдаток», яке використовує тут Павло, вживалося в той час при укладенні правових угод і комерційних угод. Припустимо, я захотів купити у вас наділ землі, оцінений у 10 тисяч доларів. Ми могли б домовитися, що спершу я заплачу тисячу доларів як аванс, завдаток, що гарантує виплату усієї суми, коли будуть дотримані всі формальності. Святий Дух і є такий «аванс» – частина обіцяного майбутнього, що вийшла нам назустріч у сьогоденні.

У міру того, як ця метафора зі сфери торгівлі розвивається у вірші 14 далі (сміливе змішення метафор, як мені здається, є одним із свідчень на користь того, що послання написане саме Павлом), стає зрозумілим її сенс. Ми заклали те, чим ми володіємо або думаємо, що володіємо, у ломбард, а тепер нам потрібно «викупити» це, щоб воно стало нашою власністю. Ми обов’язково це зробимо, як запевняє нас Павло, і Дух Святий знаменує Собою, що одного разу ми володітимемо цією власністю повною мірою.

Усе, зрозуміло, робиться «на хвалу Його слави». Ще раз подивіться на історію, розказану Павлом, як на акт поклоніння Богові. Бог взявся за справу; Бог зробив усе необхідне, хоча це дорого Йому коштувало, щоб викупити нас з рабства гріха; Бог дарував нам Святого Духа як знамення і передчуття оновленого всесвіту, який чекає нас як наш спадок. Усвідомлення того, що ви повинні отримати спадок, про який говорить Павло, здатне змінити все ваше життя. Як же не приєднатися до цього славослів’я?

Попередній запис

Ефесян 1:1-3

Ефесян 1:1-3 – Благословенний Бог Вседержитель! «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, святим, що в Ефесі, і вірним у ... Читати далі

Наступний запис

Ефесян 1:15-23 – 2:1-7

Ефесян 1:15-23 – Царська влада «Тому й я, прочувши про вашу віру в Господа Ісуса, і про любов до всіх ... Читати далі