2 Солунян 2:1-12 – 2:13-17

2 Солунян 2:1-12 – Беззаконник

«Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній. Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме. Чи ви не пам’ятаєте, як, ще в вас живши, я це вам говорив був? І тепер ви знаєте, що саме не допускає з’явитись йому своєчасно. Бо вже діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із середини. І тоді то з’явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого. Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду.»

Гораціо Нельсон (1758-1805), знаменитий англійський флотоводець, відомий людям з цілого ряду причин. Один з найбільш відомих епізодів життя Нельсона пов’язаний з його командуванням облогою Копенгагена в 1801 році. Йому повідомили, що за допомогою сигнальних прапорців йому подають сигнал про відступ. Але Нельсон не хотів відступати. За сім днів до цього в битві він втратив праве око. І от, приклавши підзорну трубу до осліплого ока, він заявив, що не бачить сигналу. В якомусь сенсі він казав правду, але очевидно, що він навмисно залишився сліпим до іншої правди, яку в той момент не бажав визнавати.

На жаль, така поведінка типова не лише для геніальних і упертих адміралів. Багато хто з нас зустрічав людей, які старанно плетуть навколо себе павутину брехні, причому самі вірять у спотворену ними реальність. Іноді, на жаль, такими є  і люди глибоко релігійні – релігійне завзяття переконує їх у тому, що вони не здатні помилитися. Християнське Євангеліє включає молитву Господню «Отче наш». Там є прохання про прощення. Будучи християнами, ми повинні щодня досліджувати своє серце. Чи немає в ньому неправди, яку ми самі створюємо і в яку самі віримо?

У віршах 11-12 Павло описує людей, що знаходяться в засліпленому стані. Тут є нотки з історії спасіння євреїв з Єгипту. Фараон, цар Єгипту, сам почав з того, що налаштував себе проти ізраїльтян, але в результаті вже Бог ожорсточив, зробив запеклим його серце (Вих. 4:21; 7:13; 9:12 і так далі). Мабуть, для людини, яка глибоко занурилася в зло і брехню, колись настає момент, коли вона вже не здатна визнати істину і наслідувати добро. У цю мить (і звичайно ж Бог знає про це) єдиним шляхом для такої людини залишається шлях до максимальної точки падіння і Божого засудження.

Але про що пише Павло на початку цього розділу? Цей фрагмент спантеличує багатьох читачів.

Уявіть собі підзорну трубу, через яку ви, на відміну від Нельсона, можете не лише дивитися, але і бачити. У ній є декілька лінз, які візуально наближають об’єкт. Цей уривок Павла подібний до цієї підзорної труби. Апостол дивиться, як з’ясовується, у далеке майбутнє, що передує останньому суду. Лінзи, використовувані Павлом, – це події, що відбувалися в його дні.

Павло не вважає, що описувані ним події – завершальні в історії. Якби вираз «День Господній» означав кінець світу, то тоді Павлу не було б необхідності повідомляти про нього солунянам у цьому посланні! Пророки Старого Заповіту використовували вираз «День Господній» стосовно катастроф, що осягали Єрусалим в історії. Такою ж мовою Павло повідомляє про те, що станеться незабаром із заснованими ним молодими церквами. Саме через ці лінзи апостол дивиться і на події останнього суду. Його стиль мови, подібний до погляду через підзорну трубу, може дещо збити нас з пантелику, але для Павла немає жодної проблеми в тому, щоб говорити одночасно про найближчі події і про віддалене майбутнє.

Але що саме мало статися незабаром? Незадовго до початку місіонерської подорожі Павла на Близькому Сході сталася серйозна криза. Римський імператор Гай Калігула, переконаний у власній божественності і розсерджений з ряду причин на юдеїв, наказав встановити в Єрусалимському Храмі свою велетенську статую. Численні протести юдеїв, що діяли по різних каналах, так само як і умовляння не робити цього з боку його власних чиновників, стурбованих такими провокаційними планами, не принесли результату. Лише раптова смерть Гая Калігули в січні 41 року запобігла великому нещастю. Римсько-юдейська війна, що вибухнула в 66-73 роках, могла початися на 25 років раніше.

Мабуть, Павло, обізнаний про те, що ледь не сталося, розумів, що раніше або пізніше якийсь інший імператор з манією величі зважиться все ж на здійснення подібного проекту. Він говорить про «беззаконника», що прославляє себе до божественного статусу, – точно так, як це робили римські імператори. Павло бачить на горизонті цю небезпеку і знає, що таке ідолопоклонство кине виклик істинному Богові та Єрусалимському Храму. Якби Павло дожив до 70 року, то побачив би початок виконання передбаченого в цьому розділі його послання. Після того, як зло досягне межі, його чекає фатальний результат. Сама Римська імперія пройшла через суворі катаклізми: ланцюжок смертей чотирьох недовго правлячих (68-69 рр.) імператорів і потім руйнування Єрусалимського Храму – усе це цілком могло бути охарактеризоване в термінах Старого Заповіту як «День Господній».

Але хто такий «хто тримає тепер»? Що, на Павлову думку, перешкоджає цим страшним катастрофам? Важко сказати. Можливо, апостол має на увазі когось з юдейських лідерів, що чинили вплив на імператора, подібно до того як Ірод Агріппа (10-44 рр.) мав вплив на свого друга Гая Калігулу. Чи, можливо, він говорив про своє служіння, через яке Бог створював церкви в Середземномор’ї. Не виключено, що Павло вважав, що Бог відстрочує катастрофу, щоб апостолові вистачило часу закінчити почате. Також можна припустити, що Павло мав на увазі якусь конкретну людину, що чинить стримуючий вплив, відому як йому, так і адресатам його послання, але невідому нам.

Ясне одне: Павло твердо вірив, що наближається час, коли Бог відкрито судитиме язичницький світ і його богохульних правителів. Через ці лінзи апостол дивиться і на віддаленіші події – остаточне пришестя Ісуса (Парусію), яке знищить усе зло і проголосить праведний і справедливий вирок Божий усім, хто брав участь у брехні, малій або великій.

Зокрема, Бог засуджує (як у сьогоднішній історії, так і наприкінці часів) ті системи влади, які намагаються поставити себе на місце Боже. Таких систем ми бачили немало, навіть у порівняно недавньому минулому, і знаємо, як діють такі режими, як вони плетуть павутину брехні та уловлюють у неї людей. Павло не втомлюється підкреслювати, що володарем усього залишається Бог, Який у результаті відновить справедливість і підкорить усі людські імперії владі Свого Царства.

2 Солунян 2:13-17 – Заклик до стійкості

«А ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду, до чого покликав Він вас через нашу Євангелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа. Отже, браття, стійте й тримайтеся передань, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посланням. Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благодаті вічну потіху та добру надію, нехай ваші серця Він потішить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!»

«Стійте й тримайтеся міцно!» Коли вам востаннє казали ці слова? Можливо, ви чули таке оголошення в автобусі, який підвозить пасажирів в аеропорту від терміналу до літакового трапа; на поромі, що перевозить людей через бурхливу річку; чи в горах, коли, проходячи вузьким виступом скелі, ви отримали попередження про ураган, що наближається. Цей заклик характерний для ситуації небезпечного руху для здоров’я або навіть життя. Почувши його, потрібно міцно поставити ноги на землю, а потім пристебнутися ременем безпеки або вхопитися за страхувальний мотузок або іншу річ, на якій можна повиснути.

Саме в такій ситуації Павло дає вказівки молодій церкві. Наближаються тривожні часи, і, подібно до маленького човна, що перетинає стрімкий потік, невеликий човен церкви готується до того, що скоро його кидатиме з одного боку в інший. Коли таке трапляється, потрібно уміти стояти твердо і знати, за що триматися. Павло попереджає: страхувальний мотузок – це передання, «яких ви навчились», тобто засадниче християнське вчення, в якому Павло наставляв солунян і тоді, коли був з ними самий, і потім, через свої послання.

Завдяки іншим посланням Павла ми знаємо, про яке передання він каже. Він часто повертається до цієї теми, наприклад, у 11-му розділі 1-го Послання до Коринтян (про Євхаристію), а також у 15-му розділі того ж послання (це, власне, головна євангельська звістка). Часто Павло пише «чи ви не пам’ятаєте» або «адже ви знаєте», нагадуючи слухачам про те вчення, яке вже було для них викладене (наприклад, див. Рим. 6:8). Це вчення, зокрема, містило три аспекти: основні євангельські факти: найважливіші обряди (такі як хрещення і Євхаристія); засадничі принципи християнської поведінки, особливо принцип взаємної підтримки, яку Павло називає agape, тобто «любов». Твердо тримаючись вищезазначеного, каже апостол, не можна збитися зі шляху. Зараз усе це так же вірно, як і в першому столітті.

Інтелектуальні та моральні зусилля, потрібні від молодої церкви для того, щоб витримати натиск, повністю спираються на благодать і силу Божу. Правильне християнське мислення підкреслює два аспекти: Бог всесильний і підтримає вас; тому потрібно стояти міцно і триматися твердо. Ми занадто легко приходимо до думки, якщо Бог контролює ситуацію, то нам можна розслабитися – або ж починаємо думати, якщо від нас потрібна важка праця, то означає, Бог недостатньо сильний. Це невірно. Сила Божа проявляється через любов, а також євангельське підбадьорення і настанову – а вони не працюють автоматично, без нашої свідомої участі. Вони посилюють нашу рішучість і вливають енергію в знесилений дух. Той же самий баланс між дією Божою і дією людською ми можемо знайти в 1-му посланні Павла до Коринтян 15:10: «Я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона».

Як же працює ця усеосяжна благодать Божа? У 13-му і 14-му віршах Павло дає повний опис Божій благодаті – настільки повний, наскільки можливо для такого короткого резюме (порівняйте, наприклад, з Рим. 8:29-30; така схожість дозволяє припустити, що Павло часто звертався у своїх проповідях до цієї теми). Бог у Своїй любові обрав солунян, щоб вони стали «першими плодами», або, кажучи інакше, «першою ластівкою» його трудів до спасіння. Саме тому Бог призвав їх через Євангеліє, внаслідок чого вони виявилися «освячені Духом». «Освячення» мало на увазі відділення від інших – так говорили про священиків, відокремлених для служіння в Храмі. Але для християн, на відміну від колишніх священиків, святість і чистота ставали внутрішнім принципом життя, а не просто вимогою зовнішнього обмивання і дотримання ряду інших ритуалів. Через Євангеліє вони прийшли до віри – не такої, як інші релігійні вірування, але до «віри в правду». У результаті вони розділять славу Самого Ісуса Христа – ту славу, яку Він отримав після воскресіння і вознесіння (пор. Фил. 3:20-21). Усе, що стосується християнина: віра, хрещення, святість і надія – усе обіймається Божою любов’ю і благодаттю. Саме тому Павло дякує Богові за все. Усе, що вдалося зробити християнам в їх житті, – це дар Божий, і все, що ще вдасться зробити, послужить виключно славі Божій.

І тому Павло може завершити цю частину свого послання молитвою і благословенням. Бог у Христі дарував нам Свою любов, вічну розраду і «добру надію» (добру в сенсі очікування всякого блага, що дароване нам у Христі, а також добру в сенсі того, що наша надія не марна). Ці благословення виконаються в майбутньому, але, передчуваючи їх сьогодні, ми набуваємо розради наших сердець і зміцнюємося в справах і розмовах.

Враховуючи стислість розглянутих рядків, можна вважати їх на рідкість змістовним концентратом усього християнського богослов’я і християнського життя. Люди, які вивчають труди апостола Павла, часто нехтують цим посланням, віддаючи перевагу яснішим текстам послань до римлян і галатів. Але навіть якщо б це була єдина робота Павла, що дійшла до нас, ми, проте, могли б зробити досить вірні висновки про його служіння, молитву, мислення, а також про його почуття. Окрім іншого, Павло дає тут своє розуміння Бога – Бога справедливості і благодаті, Який у Христі Ісусі відновив у світі правду і зараз діє через церкву, ведену Духом. А тому: стійте й тримайтеся міцно, радійте величі Божій!

Попередній запис

2 Солунян 1:1-7а – 1:7b-12

2 Солунян 1:1-7а – Вітання і вдячність «Павло, і Силуан, і Тимофій до Солунської Церкви в нашім Бозі Отці й ... Читати далі

Наступний запис

2 Солунян 3:1-5 – 3:6-13

2 Солунян 3:1-5 – Прохання про молитву «Наостанку, моліться, браття, за нас, щоб ширилось Слово Господнє та славилось, як і ... Читати далі