2 Солунян 3:1-5 – Прохання про молитву
«Наостанку, моліться, браття, за нас, щоб ширилось Слово Господнє та славилось, як і в вас, і щоб ми визволилися від злих та лукавих людей, бо віра не в усіх. І вірний Господь, що зміцнить вас і збереже від лукавого. А про вас покладаємо надію на Господа, що й чините ви, і чинити будете те, що наказуємо вам. Господь же нехай серця ваші спрямує на Божу любов та терпеливість Христову!»
Один з моїх найдивовижніших і найбільш неприємних нічних снів – про те, як я намагаюся бігти і не можу зрушити з місця. Цей мій сон нерідко повторюється. Ноги здаються нерухомими; вони обважніли, і я насилу переставляю їх. Спроба бігти здається тяжкою. Уявіть, яким полегшенням для мене став би сон, в якому я мчуся стрімголов, і ніщо мені в цьому не заважає!
Розповівши солунянам, як він молиться за них, Павло просить і їх молитися за нього. Павло бажає, «щоб ширилось Слово Господнє та славилось»; грецьке слово, перекладене виразом «ширилось» дослівно перекладається як «бігло». Де б Павло не з’являвся, він проголошував Благу звістку, Євангеліє Ісуса, те саме «Слово Господнє», яке одночасно є словом від Господа і словом про Господа. Павло дуже хоче, щоб це слово могло «бігти», тобто легко проникати в людські серця і життя, змінювати людей, преображати їх у святий і люблячий народ, що несе у світ славу Божу. Проте, проповідуючи, він, схоже, часто відчував, що слово Боже схоже на прикованого до землі бігуна. Неначе дивна невідома сила перешкоджає йому і утримує його, дозволяючи лише повільно переставляти ноги. Поза сумнівом, те, що сталося в Атенах незадовго до написання двох послань до солунян, виглядало саме так (Дії 17:16-21, 32-34).
Як можна розбити ці невидимі ланцюги і дати слову Господньому «бігти і славитися»? Відповідь проста: потрібна молитва. Солунянам, які нещодавно стали християнами, могло здатися дивним, що Павло, великий апостол, через якого Бог здійснює так багато чудових справ, потребує їх молитви для успіху своєї роботи. Але Бог, Який Своїм Духом збуджує молитву і присутній у ній Своєю любов’ю, не знає упередженості. Коли, врешті-решт, кожен з нас «пізнає, подібно до того, як сам пізнаний», то стане відомо, скільки роботи для Божого Царства було зроблено за участю людей, що залишилися невідомими світу, але в любові і відданості присвятили себе старанній молитві за успіх благовістя. Павло просить молитися не лише за успіх проповіді Євангелія, але також і за те, щоб сам він визволився «від злих та лукавих людей». Павло твердо стоїть на землі. Він ніколи не дозволяв своєму тріумфуванню про Божу любов і силу засліпити себе так, щоб не бачити підступів зла, що переслідувало його всюди. Ті, кому доводилося проповідувати Євангеліє, знають, про що каже Павло. Коли світло Боже проникає в темні закутки, де гніздиться ніким не потривожене досі зло, це примушує декого спочатку занервувати, потім розсердитися, а після і озлобитися. Далеко не всі, почувши євангельську проповідь, починають вірувати. Ті ж, хто, почувши, не повірив, можуть удатися до змови проти проповідників і навіть до насильства. Проти Павла замишляли зло багато разів, і він, подібно до багатьох проповідників наших днів, потребував молитви про те, щоб Бог дав йому захист.
І знову – за молитвою, проповіддю і всіма трудами апостолів і церков стоїть сам Господь, Який залишається вірним. Тут ми бачимо парадокс християнського життя: оскільки Господь вірний і зберігатиме нас, то ми молимося про те, щоб Він зробив це. Для того, хто не знайомий з молитвою, це звучить нелогічно. Ті ж, хто знайомий, знають, що сила і сенс молитви знаходяться за межами логіки. У молитві ми вручаємо Богові наші серця, розуми і життя. Бог, залишаючись повновладним володарем, бажає нашої співпраці в Його трудах зі зміцнення церкви і охороні її від зла.
Тут Павло знову звертається до потреб церкви. Він упевнений, що солуняни продовжать своє життя в згоді з вченням, викладеним для них апостолом, як би не була неймовірна така прихильність християнського життя тих, хто ще кілька місяців тому і не думав про це. Щоб вони змогли укоренитися в християнському образі поведінки, їм потрібно буде поставити основною задачею не людські справи, але любов Божу і терпіння Христове. Спрямуйте ваші серця і розуми на самого Ісуса, і, коли роздумуватимете про Його терпіння і Його силу перед лицем страждань, то якась частина цього терпіння буде дарована вам! – учить Павло.
Коли це станеться, ви пізнаєте любов Божу, що оточує вас і дає вам прожити наступний день, тиждень або місяць заради Його слави. Християнське життя без молитви і роздуму подібне до бігу уві сні. Ми всі повинні зрозуміти, яким чином ми можемо звільнити любов Божу і слово Господнє, щоб вони змогли швидко бігти і принести Божу славу в наші життя і в Його світ.
2 Солунян 3:6-13 – Небезпека неробства
«А ми вам наказуємо, браття, Ім’ям Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням, яке прийняли ви від нас. Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не сидні справляли, і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому із вас тягарем, не тому, щоб ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували. Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть! Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому, нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять. Таким ми наказуємо та благаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли. А ви, браття, не втомлюйтеся, коли чините добре.»
Танцюристи виступали чудово, впорядкованість їх рухів на сцені була досконалою. Навіть я, хто нічого не розуміє в балеті, знайшов видовище захоплюючим. Красу цьому танцю неабиякою мірою надавало те, що рухи кожного танцюриста чудово поєднувалися з рухами всіх інших. Кожен учасник танцював свою партію так, що уся трупа залишалася на одній прямій лінії, так що з цього ряду не виступав ні каблук, ні шкарпетка взуття. Щоб навчиться так танцювати, потрібні роки тренувань, але результат того вартує.
У даному уривку Павло тричі використовує вирази, які можуть бути віднесені до танцюриста, що втратив на мить зосередженість і виставив лікоть або коліно за межі єдиної лінії. Тим самим він порушив загальний порядок. Остерігайтеся тих, хто порушує порядок, каже він (в. 6). Ми не порушували порядку, коли були з вами (в. 7); але я чув, що деякі з вас порушують порядок (в. 11). Танець виявився зіпсований, і сюжетний розвиток балету перерваний. Глядачі бачать: щось йде не так. Кожен окремий виконавець повинен зберігати передбачений порядок, щоб ансамбль у цілому міг справити потрібне враження.
У чому тут проблема? Ця трудність виникає в громад, які намагаються жити як одна сім’я, підтримуючи один одного матеріально. У 1-му Посланні до Солунян 4:9-12 Павло висловлює переконаність у тому, що церква повинна практикувати такий рід любові, як agape, що означає не просто доброзичливе ставлення і щиру дружбу (хоча і це необхідно), але надання матеріальної допомоги. Павло не вимагає, щоб вони услід за християнами першої єрусалимської общини жертвували усе своє майно общині. Солуняни зберігали за собою будинки, крамниці і звичайні для того часу предмети власності. Та проте апостол вимагав, щоб усі члени церкви ділилися з ближнім тим, що йому потрібне, як це і було прийнято в сім’ях Середземномор’я тієї епохи. Зокрема, ще і тому церкву стали називати сім’єю, а членів церкви – «братами» і «сестрами».
Складність полягала в тому, що в такій общині виникає спокуса працювати упівсили, покладаючись на добросовісну працю інших. Павло пояснює, що це – порушення порядку. Коли Павло був із солунянами, то по праву апостола він міг зажадати, щоб християни цього міста оплачували його проживання (і він наполягає на тому, щоб керівникам церкви виявлялася матеріальна підтримка, як видно з 9-го розідлу 1-го Послання до Коринтян і 1-го Послання до Солунян 5:12-13). Проте Павло відмовився скористатися цим правом, щоб дати приклад іншим: кожен член церкви повинен працювати, займаючись своєю роботою і вносячи вклад у загальне процвітання. З іншого боку, усі повинні піклуватися про кожного окремого члена общини. Любов не повинна розумітися як щось саме собою зрозуміле, вона не має бути приводом для експлуатації іншої людини. Також не слідує і іншим дозволяти експлуатувати вашу добру волю. Щоб отримувати любов і давати її, не слід порушувати порядку.
Мабуть, хтось у Солуні порушував порядок саме таким чином. Павло каже, що вони «тільки вдають, ніби роблять»: бродять тут і там, постійно відвідують інших людей, крутяться перед очима, але насправді не виконують жодної роботи, покладаючись на добру волю інших християн. Деякі думають, що така поведінка була викликана очікуваннями швидкого кінця світу, але, швидше за все, кінець світу не був головною причиною. Справа була у вченні Павла про церкву як єдину сім’ю і про те, що християни повинні допомагати один одному. Навіть у звичайних сім’ях один з домашніх іноді ухиляється від якихось робіт по дому, сподіваючись, що інші родичі будуть «добрі» і «не стануть піднімати через це шум». Така людина хоче скористатися любов’ю своїх близьких «на дурняка». Подібне може мати місце і в церкві.
Павло прописує для ледарів надійні і прості ліки. Від таких людей слід віддалятися. Застосовуючи театральний термін, їх потрібно зняти зі сцени або послати назад у школу танців, щоб навчилися дотримувати лінію. У більшості сучасних західних церков відкидають дисципліну і вважають, що вона суперечить «любові». Звичайно, іноді зустрічається і жорстока дисципліна, а також дисципліна, що переслідує чиїсь корисливі цілі. Але якщо проблема саме в цьому, то чим раніше вона буде вирішена, тим краще, оскільки в цьому випадку йдеться про те, що людина любить одну лише себе.
У даному випадку Павло формулює правило дуже різко: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!» Звичайно, завжди є і ті, хто не може працювати через хворобу або через старість. Їм потрібно допомагати. Але якщо людина просто не хоче працювати, то потрібно вказати їй на зв’язок між її неробством і можливостями общини. Раз вона нічого не вносить у спільний котел, то нехай нічого і не бере. (Ми знову нагадуємо, що йдеться про громадський розподіл їжі, можливо, про регулярні спільні трапези.)
Завершальні слова – звичайний для Павла заклик. Не втомлюйтеся чинити добро. Дуже легко втомитися, коли бачиш навколо людей, що живуть інакше, у тому числі і деяких членів общини, які порушують порядок. Але танець повинен тривати – навіть якщо ви втомилися, все одно не можна розслаблятися. Вслухайтеся в музику любові, що ллється під склепіннями залу! Звертайте увагу на ваших братів-християн, коли виходите на сцену. І не порушуйте порядку.
