1 Солунян 4:9-12 – 4:13-18

1 Солунян 4:9-12 – Життя любові

«А про братолюбство немає потреби писати до вас, бо самі ви від Бога навчені любити один одного, бо чините те всім братам у всій Македонії. Благаємо ж, браття, ми вас, щоб у цьому ще більш ви зростали, і пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками, як ми вам наказували, щоб ви перед чужими пристойно поводилися, і щоб ні від кого не залежали!»

«Мене не дуже цікавлять гроші, – співається в пісні «Бітлз» (за іронією долі, ця група якраз заробила багато мільйонів), – на гроші не можна купити любов». Звичайно, це – правда. Але слід сказати, що в більшості мов слово «любов» – досить дивне поняття, і іноді ми виявляємо неймовірний зв’язок між любов’ю і грошима. У цьому Павловому уривку міститься думка про те, що гроші можуть виражати любов, і, якщо любов справжня, то її результатом буде щедрість і у фінансовому плані.

Це не завжди очевидно, оскільки слово «братолюбство» з 9-го вірша буквально означає «любов між братами однієї сім’ї». Ті, хто сприймає любов у сенсі певного клубка почуттів і емоцій, далеких від практичної поведінки, можуть подумати, що цей вірш говорить про тепло і доброзичливість в особистих стосунках – що саме по собі, звичайно, гідне похвали. Але інший текст уривка (як інші схожі місця в Новому Заповіті) ясно показує, що тут «братолюбство» означає матеріальну підтримку братів по християнській общині, а також, по можливості, і зовнішніх відносно общини людей. Бог через смерть Свого Сина на хресті виразив усю Свою безмежну і жертовну любов. Християнське вираження любові повинне свідчити про таку ж самовіддачу, і грошей це стосується так само, як і всього іншого.

Перші християни Єрусалиму продавали своє майно, об’єднували виручені кошти і зароблені гроші ділили між членами громади. Дехто хибно думає, що вони чинили так тільки через те, що чекали швидкого повернення Ісуса і кінця світу. Проте багато релігійних громад, включаючи і ту, що залишила нам так звані «Сувої Мертвого Моря», практикували те ж саме, хоча і не чекали Другого пришестя. Швидше, причина спільності майна єрусалимських християн була в тому, що вони розуміли себе як членів однієї сім’ї. Сім’ї ж в античному світі (а іноді так буває в сучасному) спільно володіли майном, нерідко мали спільну справу або ділили один будинок, допомагали один одному матеріально, коли виникала така необхідність.

На той час, коли Євангеліє почало поширюватися Середземномор’ям, вимога про продаж майна більше не пред’являлася. Багато християн володіли будинками: там і проводили зібрання общини. Нерідко вони займалися торгівлею, як наприклад, Лідія, зустрінута Павлом у Филипах. Християни, безумовно, відчували себе єдиною сім’єю, якщо Євангеліє означало для них саме те, що воно говорило. Саме тому Павло і називає їх братами (adelphoi), підкреслюючи, що вони – одна сім’я. Це слово для жителів Середземномор’я означало і спільну участь родичів у праці і побуті.

Солуняни, до Павлової утіхи, вже провадили життя, сповнене діяльною любов’ю, матеріально підтримуючи тих, хто потребував цього. Більше того, вони розповсюдили свою підтримку за межі власної общини, допомагаючи церквам Македонії (включаючи, ймовірно, церкви Филип і Верії, а можливо, і інші). Це дає основу припустити, що солунська церква була численніша і заможніша, ніж інші громади північної Греції. Павло бажав би, щоб вони продовжували почату справу, і у своєму милосерді «ще більш зростали».

Такі настанови можуть, звичайно, призвести до того, що люди, зобов’язані піклуватися про власне харчування, вважатимуть за краще жити за чужий кошт, прикриваючи свою лінь заповідями любові. Проте заповідь любові не відміняє ясного правила про роботу. Християнин повинен навчитися жити мирно («жити спокійно», каже Павло), без невгамовного прагнення до росту добробуту. Потрібно піклуватися про свою власну справу, як буквально, так і алегорично: не слід постійно вивідувати, що роблять інші люди, прикриваючи свою цікавість «сімейним» інтересом. Павло каже, що необхідно намагатися «займатися своїми справами та заробляти своїми руками».

У всьому цьому є двояка мета. Сторонні люди, які спостерігають за новим рухом, що проголосив Ісуса Господом Всесвіту, захочуть дізнатися, як впливають такі переконання на життя членів цього руху. Поведінка у фінансових питаннях, як і сексуальна поведінка, є важливим показником морального здоров’я і цілісності общини. Крім того, у будь-якій братській общині ті, хто має потребу, повинні отримувати допомогу. Саме тому в ранній церкві таку важливість набуло питання про вдів – жінок, які втратили годувальника (див. Дії 6:1; 1Тим. 5:3-16). Ці аспекти не можна відносити до маловажних питань, несуттєвих для богословської суті християнського благовістя. Якщо Бог у Христі створив нову сім’ю, засновану на самовідданій любові, то такі речі життєво важливі. Щаслива сьогодні та церква, яка знає, як любов виражається на практиці.

1 Солунян 4:13-18 – Пришестя Господнє

«Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних. Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами!»

Як би ви описали синій колір сліпій від народження людині? Якщо вона ніколи нічого не бачила, то як можна пояснити їй, що таке колір, не кажучи вже про різницю між кольорами?

Християнам важко описувати новий світ, який Бог має намір створити того дня, коли Ісус прийде знову і все преобразиться. Замислимося все ж про те, як пояснити колір сліпому. Можна спробувати «перекласти іншою мовою» свій власний досвід сприйняття кольору, наприклад, на мову звуку або дотику. Червоний колір можна описати як жорсткий, кричущий колір, а світло-синій або зелений уподібнити м’якій подушці, або сказати, що останні два кольори рівні і звучать, як приємна мелодія. Жовтий колір спробуємо описати як неспокійний, схожий на гучний і різкий звук. Звичайно, усі ці описи абсолютно недостатні, але так ви хоч щось зможете повідомити сліпому про те, що таке кольори і чим вони розрізняються.

Тепер поставте себе на місце Павла, що намагається пояснити солунянам, що станеться при поверненні Господньому. У нього були причини для таких роз’яснень: дехто із солунських християн помер, інші перебували в сумнівах відносно того, що стало з померлими і що буде з ними самими. Павло хоче, щоб солуняни знали, якого роду печаль за покійними личить християнам, і не вдавалися до таких неприборканих проявів горя, які були звичні на похоронах язичників.

Тому Павло прагне описати момент, в який Бог створюватиме новий світ. Єдино доступною для цієї мети мовою була мова образів. У наші дні учені хочуть знайти спосіб опису моменту зародження нашого Всесвіту; і вони теж вимушені прибігати до яскравої і метафоричної мови.

Початок опису, зробленого Павлом, перекликається з ранніми християнськими символами віри, що проголошували, що «Ісус умер і воскрес» (в. 14). Це коротке твердження повідомляє не лише про минуле, але також відкриває майбутнє тих, хто йде за Ісусом. І вони теж, якщо «умерлі в Христі», тобто в єдності з Ним, воскреснуть знову. Бог «приведе їх через Ісуса». Павло не уточнює, де або в якому стані знаходяться померлі. Досить знати, що Бог піклується про них, і коли Ісус прийде знову, вони будуть разом з Ісусом.

Але для такого змісту потрібна барвистіша мова. У цьому місці читачі часто зазнають утруднення, подібно до того, яке виникне в сліпого, якщо він дійсно ототожнить червоне з твердим, а жовте – з гострим. Адже тоді він почне думати, що усі тверді об’єкти – червоні, а гострі предмети, на кшталт ножів і вилок, – жовті. Павло хоче, щоб читач зрозумів: ті християни, які будуть живі у великий день другого Пришестя, не матимуть якихось переваг перед християнами, померлими раніше. Він намагається пояснити це, використовуючи один з образів, який можна уявити неправильно, як і наше порівняння кольору з іншими властивостями. Це неправильне тлумачення призвело до того, що багато християн почали думати, нібито тут даний буквальний опис прийдешніх подій.

Павло сполучає разом декілька образів, запозичених зі Старого Заповіту, і каже (вірші 16-17), що Господь прийде з неба, супроводжуваний різними вражаючими знаками. Мертві воскреснуть, а живі (Павло тут використовує займенник «ми», припускаючи, що він зі своїми соратниками доживе до описуваних подій) будуть «схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі». Ці два вірші зробили великий вплив на деякі християнські кола, де таке «схоплення» набуло форми мало не головної християнської надії. Прибічники цієї ідеї учать, що християни будуть несподівано забрані зі своїх будинків, офісів, автомобілів і літаків, а всі інші люди виявляться залишеними.

Зрозуміти цей фрагмент у такому дусі – все одно, що сплутати червоне з твердим, а жовте з гострим. У першу чергу нам потрібно зрозуміти, що таке воскресіння. Воно означає, що люди, які належать до народу Божого, знову набудуть тіл і житимуть з Богом і для Бога в новому викупленому світі, створеному Богом. Але це зовсім не означає певне безтілесне існування в повітряному просторі, як не означає і того, що живі християни будуть фізично схоплені і понесені на небо, де вони нібито залишаться назавжди. Тоді вони б не зустрілися з тими воскреслими, які повстануть з могил і отримають нові тіла.

Коли Павло пише про Ісуса, Який «сходить», він не хоче сказати, що зараз Ісус знаходиться десь вгорі над нами. Небеса, де знаходиться Ісус, – це не якесь місцерозташування в нашому просторі, але інший вимір. Застосоване Павлом дієслово «сходить» – це ризикована метафора. Усі метафори ризиковані, коли йдеться про майбутнє. В інших випадках (наприклад, Кол. 3:4) Павло просто говорить про «з’явлення» Ісуса, про появу з прихованого до того часу небесного світу, про те, що земля і небо нарешті зійдуться, побачать один одного. У тому фрагменті, який ми зараз розглядаємо, апостол прибігає до допомоги додаткових образів, що нагадують про підйом Мойсея на гору, про трубний звук у момент отримання Закону і про сходження Мойсея з гори. Ці образи також можуть бути неправильно уявлені читачами пізньої епохи.

Коли Павло говорить, що християни будуть «схоплені на хмарах», то не має на увазі буквальний підйом у вертикальному напрямі. Ця мова запозичена з 7-го розділу Книги Пророка Даниїла, де хтось, «ніби Син Людський», зазнавши страждання, піднімається хмарами до Бога, Який прославляє його. Важко уявити собі більш вражаючий образ, зокрема, для солунян, які теж зазнали переслідувань і чекали остаточного виправдання від Бога. Говорячи про зустріч з Господом, Павло, звичайно, не хоче сказати, що християни так і залишаться разом з Ним десь між небом і землею. Використаний тут образ відбиває історичну ситуацію, коли римські громадяни, що живуть у колонії, виходять назустріч прибулому з візитом імператорові, а потім проводять його в саме місто, де живуть.

Павло застосував у цьому уривку доступні йому способи роз’яснення прийдешньої події. Зараз інші часи, і ми можемо вибирати інші способи. Для нас зрозуміліше, коли йдеться про «з’явлення» Христа (і Павло сам іноді говорить саме так), а не «сходження». Але головна ідея вся та ж: ми можемо бути упевнені в майбутньому, приготованому Богом для тих християн, які померли до повернення Христового. Звичайно, буде горе – але буде і надія. Настане день, коли Бог виправить усе криве, а горе оберне в радість. Цього дня Ісус буде в центрі того, що відбувається, і новий світ Божий, нарешті, відкриється нашому погляду. Померлі і живі отримають від Бога оновлені тіла, щоб радісно служити Богові в новому творінні.

Попередній запис

1 Солунян 3:11-13 – 4:1-8

1 Солунян 3:11-13 – Павлове благословення «Сам же Бог і Отець наш, і Господь наш Ісус нехай вирівняє нашу дорогу ... Читати далі

Наступний запис

1 Солунян 5:1-11

1 Солунян 5:1-11 – Діти світла «А про часи та про пори, брати, не потрібно писати до вас, бо самі ... Читати далі