Галатів 2:6-10 – 2:11-14

Галатів 2:6-10 – Домовленість Павла з Петром та Яковом

«Щождо тих, що за щось уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чому різниці для мене нема, не дивиться Бог на особу людини! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали, але навпаки, побачивши, що мені припоручена Євангелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, бо Той, хто помагав Петрові в апостольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, і, пізнавши ту благодать, що дана мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпами вважаються, подали мені та Варнаві правиці спільноти, щоб ми для поган працювали, вони ж для обрізаних, тільки щоб ми пам’ятали про вбогих, що я й пильнував був чинити таке.»

Один з найзнаменитіших похідних маршрутів в Англії проходить уздовж високого гірського хребта Страйдінг Едж, що в Озерному Краю[1]. Він простягається на схід, до гори Хелвелін, однієї з найвищих в Англії, а в погану погоду і одній з найнебезпечніших. В основному англійські гори безпечні, але тільки не ця. Я кілька разів піднімався на Хелвелін, зокрема при густому снігу, але ніколи не проходив по хребту Страйдінг Едж, і зараз вже думаю, чи не занадто я став старий для такого ризикованого задуму.

З цим гірським хребтом трудність полягає в тому, що він дуже вузький і високий. Це відомо з оповідань тих альпіністів, які там побували, і це ж можна побачити, подивившись на картини, що зображують Страйдінг Едж. Коли ви йдете хребтом, то нерідко ваша права нога стоїть на краю прірви завглибшки в декілька сотень метрів, на дні якої ви можете спостерігати долину, а ліва ваша нога в цей час знаходиться на краю іншої прірви, і там, також далеко внизу, лежить інша долина. Для такої прогулянки потрібні міцні нерви і холоднокровність. Сама ж дорога увесь час петляє, звивається і єдиним способом рухатися вперед – залишається йти по самій вершині хребта. Крок управо або вліво – і ви впадете вниз. Те ж саме станеться, якщо ви зробите крок прямо, не помітивши, що стежка різко йде вбік.

Павло в цій суперечці як би йде по хребту Страйдінг Едж, і саме тому його виклад увесь час відхиляється то в один бік, то в другий. По один бік від себе він бачив прірву, в яку неминуче зірвався б, якби став підкреслювати той факт, що Яків, Петро та Іван схвалили його Євангеліє для язичників. Тоді опоненти вигукнули б: «Ну от! Ми ж казали! Він отримав Євангеліє від них, але все переплутав!» У той же самий час, зроби крок він в інший бік, там його чекав інший обрив. Якби він став наполягати на тому, що Богові не важливе, хто є хто в церкві, усі рівні перед Ним, а єрусалимські апостоли не головніші за будь-якого вірного, то тоді виник би ризик розриву братського зв’язку з центром християнської віри. А для Павла єдність церкви була життєво потрібна. Єдність – це вершина гори, мета, до якої Павло йшов цим небезпечним хребтом. І оскільки Павло наполегливо прагнув саме до цієї мети, то йому доводилося йти таким важким шляхом, змінюючи напрям руху.

Триразово він говорить про тих, хто «за щось уважають себе», або користувалися репутацією «обраних». Для Павла це питання було делікатним; єрусалимські апостоли йшли за Ісусом із самого початку Його служіння, і єдиним виключенням тут був брат Ісусів. Вони мали свого роду природне старшинство, якого в Павла не було. У вірші 6 він двічі згадує про їх репутацію, і тут же робить різкий поворот вліво: «Мені зовсім неважливо, ким і коли вони були: Бог неупереджений». Богові не важливо, карі або блакитні очі в людини, стара вона чи молода, висока чи мала на зріст, товста чи худа, чоловік чи жінка, бідна чи багата, знаменита чи безвісна. Любов Бога до всіх – частина Євангелія. Якщо ви забудете про це, то зірветеся в прірву.

Утретє він говорить про це в 9-му вірші; він дає цим людям позначення, що стало потім дуже популярним: він називає їх «стовпами» (ми теж часто говоримо про якихось людей як «стовпи суспільства»). Такі стовпи, або колони, зазвичай використовувалися тільки в дуже високих будівлях. Найвідомішою високою будівлею в Єрусалимі був Храм. Яків, Петро та Іван були відомі як «стовпи», бо (ми можемо припустити це) рання церква бачила себе новим Храмом.

Павло говорить про три обставини своєї зустрічі зі «стовпами». По-перше, вони не відкрили йому нічого нового. Вони не сказали йому, що його благовістя в якомусь сенсі неповноцінне, і він повинен додати припис про обрізання. По-друге, вони з радістю погодилися на розподіл ролей – він мав відправитися в язичницький світ, а вони в юдейський. (Здається, що при такому розподіленні Павлу дісталася набагато більша територія; мені це нагадує ящики для листів, що колись стояли в Лондоні: вони мали дві щілини, над однією з яких було написано «Лондон», а над іншою «Інша територія». Але насправді євреї тоді жили по всьому Середземномор’ю, і територія Петра була не меншою.) По-третє, апостоли зобов’язали Павла піклуватися про бідних. Причина, по якій Павло і Варнава приїхали цього разу в Єрусалим, майже напевно полягала в тому, що вони привезли фінансову допомогу для церкви, що страждає з голоду (Дії 11:27-30).

Павло успішно пройшов хребтом. Він дав ясно зрозуміти, що не сидить на прив’язі в єрусалимських апостолів. Але також він пояснив, що апостоли були задоволені ним і його роботою.

За усім цим була невидима, але підтримуюча його Божа рука, яка допомогла Павлу зберегти рівновагу. «Той, хто помагав Петрові… і мені» – так можна сказати про таємничу і могутню роботу Божу, здійснювану в глибинах душі. «Пізнавши ту благодать, що дана мені», – каже Павло. О, якби лідери церкви і її рядові члени могли мати досить упокорювання для того, щоб розпізнати благодать Божу, діючу в тих, хто працює по-іншому, з іншими людьми, в інших культурах – Євангеліє тоді поширювалося б скрізь, наскільки б не були круті схили та глибокі прірви праворуч і ліворуч!

Галатів 2:11-14 – Конфлікт Павла з Петром в Антіохії

«Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?»

Коли мій брат вчився в школі, він взяв участь у постановці опери Бенджаміна Брітена «Ноїв ковчег». Він виконував роль самого Ноя. Його костюм і грим були чудові: хоча йому було лише 17 років, він виглядав як старик, із сивим волоссям і такою ж сивою бородою. За сценарієм він мав увійти до залу через головний вхід; але коли він спробував зайти, занадто пильний вахтер перегородив йому дорогу, прийнявши за убогого старого. Це було вищою похвалою для його сценічного гриму.

У Древній Греції грим в артистів був не такий хороший, і тому вони використовували стандартний прийом: тримали перед особою маску. Такою маскою важко було по-справжньому обдурити глядача, але, проте, маска (личина, як казали за старих часів) все-таки давала йому можливість краще ужитися в роль. Театральну виставу греки називали спеціальним словом, яке також використовувалося в переносному значенні для характеристики удаваної поведінки людей. Від цього слова пішли наші слова «лицемірство» і «лицемір». Вже за Павлових часів слова «лицемір»[2] означало не просто театрального актора. Воно, як і в наші дні, вживалося відносно людини, яка обманює, прикидається, видає себе за когось іншого.

Павло звинуватив Петра в лицемірстві під час їх знаменитої сварки в Антіохії. (Місто Антіохія знаходилося на північно-східному узбережжі Середземного моря, приблизно в 480 кілометрах від Єрусалиму, і було одним з найбільших центрів раннього християнства; згідно Дій 11:26, тут уперше Ісусових учнів почали іменувати «християнами», «народом Месії».)

Для нас сьогодні важко усвідомити важливість, яку мала для ранньої церкви спільна трапеза. Ми звикли до обідів у кафе і до того, що нам часто доводиться ділити стіл з незнайомими людьми. Якщо ми йдемо в ресторан, то можемо замовити столик для себе і своїх приятелів. Коли ми обідаємо, приміром, з колегами по роботі, то навряд чи станемо ставити питання про їх етнічне походження. Але ми знаємо, що ще нещодавно у світі було багато таких місць (та і зараз ще є), де ваш колір шкіри, віросповідання або навіть акцент могли здатися комусь перешкодою для того, щоб сісти з вами за один стіл. Подекуди спілкування з людьми, що не належать до певної групи, навіть заборонене законом. Спільне вживання їжі – один з найбільш значущих знаків солідарності. Спільна трапеза може бути символом приналежності до сім’ї – так само, як і обрізання.

Питання про те, чи був Петро нещирий, спочатку погоджуючись їсти разом з християнами – неєвреями, а потім відмовляючись робити це, тісно пов’язане з питанням з попередньої частини послання: чи мають бути обрізані християни з язичників, щоб увійти до народу Божого. Це частина того ж самого питання, яке так палко обговорювалося в Галатії.

Так чому ж Павло розповідає у своєму посланні про конфлікт в Антіохії, і чому він каже, що Петро і Варнава лицемірили?

Видно, баламути з Галатії вже розповіли новонаверненим про те, що в Антіохії Петро і Павло сперечалися про те, чи є християни з язичників повноправними членами сім’ї. Вони, можливо, виклали історію в такому світлі, що Петрові аргументи переважали над Павловою аргументацією. У такому разі їх версія могла значно посилити їх власну позицію в суперечці про обрізання. Вони могли сказати так: «Ну от, бачите – Павло вам багато чого не розповів. А Петро, як-не-як, права рука Ісуса. Він знає, що не можна увійти до справжнього Ізраїлю, якщо не стати юдеєм у повному розумінні. Через те він і прокреслив лінію, що відокремила його стіл від столу необрізаних язичників».

Зважаючи на це Павлу довелося розповісти історію повністю, і пояснити, що це була не просто дрібна суперечка між двома різними поглядами з незначного приводу; тут йшлося про серцевину благовістя. (Однією з важливих якостей християнського лідера є уміння виявити дійсно важливі проблеми, і пояснити, чому вони важливі.) Павло зумів розгледіти разом із справжнім Петром, Петра, що прикидається, Петра в масці, Петра, що намагається здаватися кимсь іншим.

Справжній Петро – той, який усією своєю сутністю зрозумів, що в Ісусі Христі Бог створив нову сім’ю з юдеїв і язичників. Усвідомлювати це нелегко тому, хто усе своє життя звик дивитися на язичників, як на тварин; але Петро зміг зрозуміти це. І тепер, майже як тоді, коли Петро йшов по воді, сталося щось, через що він почав тонути. Якісь люди приїхали до нього від Якова; Павло не каже, що їх послав Яків; але Петро знав, що це люди консервативного толку, які напевно не схвалять антіохійської практики. Тому він надів маску респектабельного юдея і в потрібний момент відокремив себе від християн з язичників. І ця маска була такою переконливою, що інші юдеохристияни повірили їй – так само, як той вахтер з концертного залу, якого я згадав раніше. І навіть Варнава (ми бачимо усю печаль і гнів Павла, що згадує про цей епізод: адже Варнава був його близьким другом і соратником) взяв участь у цій п’єсі з масками, у цій удаваності.

Відсіч, яку дав Павло, була різкою і прямолінійною. «Петре, ти, будучи юдеєм, живеш по-поганські, не робиш відмінності між юдеєм і неюдеєм. Як же ти можеш зараз наполягати (а своєю поведінкою ти це робиш) на тому, щоб язичники ставали юдеями заради входження у внутрішнє коло народу Божого?»

По суті, це було звинувачення в непослідовності. То Петро робить одне, а то – зовсім інше, протилежне до першого. Павло далі розбирає це питання детальніше з богословської точки зору. Але його основна думка, що не втратила своєї важливості і сьогодні, служить застереженням усім тим, хто хотів би надівати час від часу маску респектабельності. Усі, хто живе в Христі, мають бути єдиними. У Царстві Божому не потрібні маски і грим.


[1] Місцевість у північно-західній Англії. – Прим. ред.

[2] Від грецького слова hypocrisis пішло слово, що означає «лицемірство» у різних європейських мовах. В українській мові також видимий зв’язок між «личиною» (маскою) і лицемірством. – Прим. пер.

Попередній запис

Галатів 1:18-24 – 2:1-5

Галатів 1:18-24 – Перша зустріч Павла з Петром «По трьох роках потому пішов я в Єрусалим побачити Кифу, і в ... Читати далі

Наступний запис

Галатів 2:15-21 – 3:1-9

Галатів 2:15-21 – Виправдання вірою, а не ділами Закону «Ми юдеї природою, а не грішники з поган… А коли ми ... Читати далі