Галатів 1:18-24 – 2:1-5

Галатів 1:18-24 – Перша зустріч Павла з Петром

«По трьох роках потому пішов я в Єрусалим побачити Кифу, і в нього пробув днів із п’ятнадцять. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. А що вам пишу, ось кажу перед Богом, що я не обманюю! Потому пішов я до сирських та кілікійських країн. Церквам же Христовим в Юдеї я знаний не був особисто, тільки чули вони, що той, що колись переслідував їх, благовістить тепер віру, що колись руйнував був її. І славили Бога вони через мене!»

Кілька років тому в Англії на великих рекламних щитах можна було прочитати дивне оголошення: «Вона така. А ви?»

Звичайно, мета такої реклами – зацікавити. Коли через декілька тижнів стало відомо, у чому тут справа, усі вже думали про цю загадку. Йшлося про нову газету Independent[1]. Ця реклама виглядала дешевим трюком, але, проте, спрацювала, раз я все ще пам’ятаю про неї, а сама газета продовжує процвітати. Цікаво, що вона стала четвертою популярною в Англії газетою, приєднавшись до «великої трійки»: The Times, Telegraph і Guardian. Мені важко сказати, чи дійсно вона незалежна (чи була незалежною) від впливу різних політичних партій і сил у британському громадському житті. Але було щось чарівне, щось свіже в ідеї появи на громадській арені нового незалежного голосу. Неважко припустити, що три інші газети побачили тут для себе загрозу. Чиїх читачів переманить до себе нова газета?

Підводячи підсумки цієї частини послання апостола Павла, ми можемо уявити, що він каже: «Я такий. А ви?» Ті, хто прийшов після Павла в Галатію сіяти сумніви і спори, заявляли, що Павло – просто пішак серед християн Юдеї, особливо ж серед апостолів. Вони казали, що Павло – наймолодший з усієї християнської команди мандруючих проповідників. І більше того, він не занадто і надійний! Він спотворив послання, передане йому «старшими» апостолами, щоб неюдеям було простіше прийняти його. А тому, продовжували ці сіячі розбрату, краще слухайте нас. Ми точно знаємо, що думають апостоли з Юдеї, начальники, ті, хто особисто був знайомий з Ісусом. Ми вам розповімо.

Павло відповів детальним описом свого першого візиту в Єрусалим, що стався за його наверненням. Сенс усієї розповіді можна звести до одного слова: НЕЗАЛЕЖНИЙ. Він не йде, щоб сісти біля колін Петра, Якова та Івана – Великої Трійки серед апостолів Юдеї. Він не проходив навчання під їх керівництвом і не працював спільно з ними в маленьких церквах. Павло розмовляв з Петром (він використовує арамейське ім’я «Кифа», яке, як і грецьке «Петро», означає «скеля»), і, дійсно, залишався в нього два тижні. Павло зустрічався з Яковом, братом Господнім, який у цей період, як ми знаємо з інших джерел, був близький до того, щоб очолити увесь християнський рух, хоча за життя Ісуса не входив до числа вірних. І, проте, Павло не був учнем Петра чи Якова. Вони не призначали його бути апостолом другого рангу під їх керівництвом. Він був… незалежним.

Суть вищесказаного для галатійських християн, які першими почули від Павла Благу звістку, тепер стала ясною: «Павло – той, хто він є. А хто ми?» Чи незалежні галати від апостолів Юдеї? Чи незалежні вони, врешті-решт, від самого Павла?

Звичайно, тут Павло чітко означає свою позицію: він переконаний, що у своєму сповіщенні Євангелія, що об’єднує юдеїв і язичників у нову сім’ю в Христі, він зберігає вірність Ісусові. Тому він і бажає, щоб галати зберігали вірність проголошеному Павлом благовістю. Павло наполягає на тому, щоб вони віддали перевагу сповіщеному ним Євангелію навіть йому самому (Гал. 1:8).

І, проте, на відміну від випадку конкуруючих газет, які нерідко займають відмінну від інших позицію саме для того, щоб відрізнятися, Павло не тримається за свою відмінність від інших апостолів. Він не упирає на те, що проголошуване ним послання носить інший характер, ніж те, що сповіщають єрусалимські апостоли. Єдність церкви для нього дуже важлива, але за іронією долі, єдиний спосіб для нього відстоювати єдність – це твердження своєї незалежності. Потім Павло пояснює, що опоненти, які приїхали після нього в Галатію, і що заявили про свої повноваження, нібито отримані з Єрусалиму, самі все переплутали. Те, що він, Павло, проповідував, будучи незалежним апостолом, складало зміст того ж апостольського послання, який сповіщали церкви Юдеї.

Кінець першого розділу дуже ясно показує це. Маленькі месіанські співтовариства в Юдеї, що тільки стають церквами в пізнішому розумінні, а на той час були лише християнськими синагогами, ніколи не бачили самого Павла. Що ж вони чули про Павла, який почав свою місіонерську подорож у Сирії і Кілікії, а потім відправився проповідувати на північ, у свої рідні місця? Можливо, вони почули, що Павло – «негідник, який проповідує спотворене і розбавлене водою Євангеліє?» Ні, вони почули, що він, який «гнав нас, тепер благовіствує віру, яку колись винищував». Незалежний апостол з тим же самим посланням, що і в них! У цьому уся справа. І тому, як пише Павло, «славили Бога вони через мене» (буквально в тексті сказано: «у мені прославили Бога»). Вони зовсім не скаржилися Богові на людину, що перекручує Благу звістку. Павло міг би сказати: «Вони побачили» що Бог, з Яким вони були знайомі за допомогою Ісуса і Святого Духа, робить у мені, і тому прославили Бога за цю роботу».

Минули віки, але питання про незалежність церков, їх наставників і самостійність благовість, різних за формою, але єдиних за змістом продовжують залишатися такими ж суперечливими, як і в ті дні. Плачевно, але і тепер ми все ще спостерігаємо боротьбу за сфери впливу між різними церквами, що вкрай виразно відбиває расові і культурні протистояння нашого світу. Згадаємо про Балкани, про Північну Ірландію. Все ще є люди, які претендують на те, що вони (чи їх система), мають верховний авторитет, а кожен, хто заявив про свою незалежність, повинен замовкнути. І гірка іронія є в тому, що ті церкви, які найголосніше заявляли про свою незалежність, частенько поспішають встановити нові жорсткі структури авторитарного правління.

В якійсь мірі нам утішливо знати, що в християнській церкві ці проблеми були присутніми постійно, із самого початку. Але куди важливіше, усвідомивши ці проблеми, знайти їх рішення. Якщо орієнтуватися на апостола Павла, то за перше правило потрібно узяти наступне: розповісти ясно про ситуацію. Не приховувати обставин, які породили проблему. Навчитися цінувати як незалежність, що народжується зі свіжого розуміння особи Ісуса, так і єдність різних способів проповіді Євангелія. І весь час пам’ятати про головну мету – прославляння Бога.

Це тільки основні правила, а не детальна інструкція. Але вони були важливі в першому столітті, важливі вони і зараз.

Галатів 2:1-5 – Відсіч супротивникам

«Потому, по чотирнадцяти роках, я знову ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за відкриттям. І подав їм Євангелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрізання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії.»

Антрополог Найджел Барлі написав дві знамениті (місцями дуже забавні) книги: Безневинний антрополог і Гусенична чума. У них він розповів про плем’я доуайо, що мешкає у віддаленому куточку африканської Республіки Чад. У цьому племені він прожив певний час, осягаючи їх традиції і тонкощі їх мови (так, наприклад, шляхом регулювання гучності можна змінити звучання фрази з ввічливого на вкрай грубе). Він досліджував звичаї племені, намагаючись зрозуміти їх значення; спостерігав вирощування і збір урожаю, ритуал викликання дощу, вивчав шлюбні правила, дізнався про шанування культу предків тубільцями (а часто і про страх перед духами предками). Поступово для нього стало ясно, що центральним у цій культурі є обряд обрізання чоловіків; ця церемонія надавала сенс практично всім іншим діям.

Він ніколи не спостерігав самої церемонії, оскільки вона була закритою; він ніколи не знав, коли і де вона пройде. Але питання про те, хто з хлопчиків вже був обрізаний, а хто ні (обряд проводився при досягненні віку статевої зрілості), і хто з ким проводив ритуал – увесь час піднімався в різних розмовах, що частенько не мають, як здавалося, жодного відношення до самого ритуалу. Обрізання в цьому племені було чимось на кшталт знаку чоловічої ідентифікації.

Фахівці із соціальної психології можуть висунути (і висувають) свої гіпотези відносно того, чому в деяких культурах обряд обрізання грає таку важливу роль. Цей ритуал, як уявляється, підкреслює, з одного боку, значення репродуктивної функції, а з іншого, факт того, що людина зобов’язана контролювати сексуальний потяг (хоча для племені доуайо, яке вивчав Барлі, останній аспект був швидше символічний, ніж реальний). Витоки обряду губляться десь у древній історії, хоча Біблія і каже в одному місці, що Бог повелів обрізуватися Аврааму і його нащадкам на знак заповіту, який Бог уклав з Авраамом і його сім’єю (Книга Буття, 17-й розділ). Поза сумнівами, євреї не були єдиним народом стародавнього світу, який мав такий відмітний знак, – так само, як і сьогодні не одні вони обрізуються.

У Посланні до Галатів багато що свідчить про те, що питання обрізання для церков, до складу яких входили язичники (у тому числі, безумовно, церков, заснованих самим Павлом), було в центрі суперечок, що доходять іноді до несамовитості. Це було питання відповідності, важливий критерій для з’ясування не лише власного становища, але і того, хто ще належить до твоєї групи, твого племені, твоєї етнічної общини. У найперших християнських церквах це не грало ніякої ролі, оскільки там усі були юдеями, а значить, усі чоловіки були обрізані. Але в міру того як Блага звістка про Ісуса досягла неєвреїв, які наверталися і хрестилися, питання ідентифікації групи постало на порядок денний, і притому дуже гостро.

У певному значенні, як ми вже бачили, проблема була пов’язана із законом юдеїв. Якщо євреї зобов’язані дотримувати закон Мойсеїв, то чи повинні християни, що вірять в юдейського Месію, робити те ж саме? Юдейський закон визначав юдеїв як членів однієї сім’ї, на противагу усім іншим групам, і якщо люди з цих груп стають християнами, то вони повинні робити це на умовах юдейського закону. З цим апостол Павло постійно сперечається в іншій частині послання, розглядаючи проблему з різних боків.

Але була одна особлива причина для того, щоб у центрі суперечки виявилося саме питання обрізання. Річ у тім, що іноді важко було сказати, хто виконує закон Мойсеїв, а хто ні. Важко бути упевненим у тому, що вся їжа, яку з’їдає людина, – чиста. Важко простежити за акуратністю в дотриманні суботи, якщо окрім іншого узяти до уваги нескінченні суперечки про те, від чого саме необхідно стримуватися цього дня. У питанні обрізання, навпаки, була повна ясність: чоловік або обрізаний, або ні. Чоловік не може бути обрізаний частково, як жінка не може бути трішки вагітною. Критерій обрізання був абсолютно надійним.

Саме тому Павло, розповідаючи про свою другу після навернення поїздку в Єрусалим, згадує про протистояння у зв’язку з питанням обрізання Тита. У цьому місці текст стає рваним і нерівним: можливо, це відбиває гнів і досаду, що охопили Павла, коли проти нього були висунені несправедливі звинувачення.

Швидше за все, діло було так: супротивники Павла в Галатії, бажаючи кинути тінь на апостольський авторитет Павла і повноту проповідуваної ним Благої звістки, розповіли галатійським християнам про те, що насправді Павло бажав би, щоб усі християни неєврейського походження обрізувалися. Це та частина його послання, яку він не розкрив для них у Галатії, – чи тому, що не мав досить часу, чи тому, що боявся їх налякати. Можливо, опоненти Павла як аргумент навели факт, що, коли Павло знаходився з Титом в Єрусалимі, то обрізав його, щоб Тит отримав можливість приєднатися до общини апостолів Юдеї.

Такого роду звинувачення змусили Павла розповісти про те, як усе було насправді. На жаль, вірші 3-5 не так ясні за сенсом, як нам би хотілося. Деякі люди через це досі думають, що Павло дійсно обрізав Тита, але не хотів визнати цього факту. Така думка пов’язана з тим, що в Діях Апостолів 16:3 сказано, що Павло зробив обрізання Тимофію, щоб Тимофій міг разом з ним проповідувати в синагозі. Я особисто вважаю, що Тит не був обрізаний, а Павло був обурений і розгніваний чутками про обрізання Тита, що нібито відбулося.

З цього уривка ми можемо дізнатися три речі про другий візит Павла в Єрусалим після навернення.

По-перше, він відправився в Єрусалим не для того, щоб узнати Благу звістку: він вже знав її. Він прибув туди, бо Бог наказав йому це зробити – це було зроблено за пророчим «одкровенням» (Дії 11:27-30). По-друге, він розповів єрусалимським апостолам про те, що він проповідував серед язичників, не для того, щоб навчитися в апостолів чомусь новому, але для збереження єдності з батьківщиною християнської віри.

По-третє, там були люди, яких він назвав «фальшивими братами». Можливо, що Павлові супротивники застосовували цю зневажливу характеристику відносно Тита, а Павло використав їх термін проти них самих. Користуючись Павловим виразом, вони «прийшли підглядати», тобто вступили в нову течію, щоб зібрати інформацію про нього. Ними рухало бажання дізнатися, що це за люди, які, не дотримуючи закону Мойсеєвого, йдуть (за їх власними словами) за Ісусом. «Так, – каже Павло, – знайшлися такі фальшиві брати; але я не підкорявся їм і не поступився ні на хвилину». Ставка була занадто висока – істина Євангелія.

Але чому? Бо Євангеліє – це звістка про те, що розіпнутий і воскреслий Ісус – Господь всього світу. І якщо Він Господь всього світу, то ті, хто йдуть за Ним, хто присягає йому у вірності, мають бути однією сім’єю. Між ними не має бути розподілів за расовими і національними ознаками. Якби церква вивчила цей Павлів урок, якби не забула його, то багатьох неприємностей сьогоднішнього світу можна було б уникнути.

Що на нас чекає завтра? Чи вивчить церква цей урок? Що побачить світ, який застиг в очікуванні?


[1] Незалежна – Прим. пер.

Попередній запис

Галатів 1:1-9 – 1:10-17

Галатів 1:1-9 – Павлова скорбота через галатів «Апостол Павло, поставлений ні від людей, ані від чоловіка, але від Ісуса Христа ... Читати далі

Наступний запис

Галатів 2:6-10 – 2:11-14

Галатів 2:6-10 – Домовленість Павла з Петром та Яковом «Щождо тих, що за щось уважають себе, та якими колись вони ... Читати далі