Галатів 1:1-9 – 1:10-17

Галатів 1:1-9 – Павлова скорбота через галатів

«Апостол Павло, поставлений ні від людей, ані від чоловіка, але від Ісуса Христа й Бога Отця, що з мертвих Його воскресив, і присутня зо мною вся браття, до Церков галатійських: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого, Йому слава на віки вічні, амінь! Дивуюся я, що ви так скоро відхилюєтесь від того, хто покликав Христовою благодаттю вас, на іншу Євангелію, що не інша вона, але деякі є, що вас непокоять, і хочуть перевернути Христову Євангелію. Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий! Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, нехай буде проклятий!»

Уявіть, що ви живете в 1970-і роки в Південній Африці. Апартеїд у розпалі. Ви затіяли ризикований проект: побудувати місцевий культурно-спортивний центр, послугами якого зможуть користуватися усі люди, незалежно від раси і кольору шкіри. Ви все продумали і заклали фундамент так, щоб було зведено саме таку будівлю, яка потрібна. Принаймні, ви думаєте, що зробили все це.

Невідкладні справи змусили вас відлучитися в іншу частину країни. Через деякий час вам приходить лист. Нова група будівельників продовжує будівництво на закладеному вами фундаменті. Вони змінили проект, побудували два окремі зали з різними входами: один зал тільки для білих, і другий тільки для чорних. Деякі з місцевих жителів відчували сильне полегшення. Вони завжди побоювалися, що об’єднання чорних і білих закінчиться погано. Проте знайшлися і такі, хто не побоявся запитати будівельників, на якій основі вони змінили первинний проект. Будівельники спокійно відповідають: «У того хлопця, який заклав фундамент, були якісь маячні ідеї; він не мав дозволу влади на такий проект і щось наплутав. Але ми представляємо справжню владу, і робимо так, як слід».

А тепер уявіть, що ви знаходитеся в південній частині півострова Мала Азія в період правління римського імператора Клавдія. Більшість жителів беруть участь у культових обрядах, присвячених місцевим божествам; деякі культи носять суто національний характер. Дехто почав поклонятися безпосередньо імператорові, а в його особі – владі Риму. Є також впливова меншість – юдеї, що відвідують власні синагоги. Разом із звичними язичницьким ідолопоклонством і розбещеністю їх лякає поширення культу імператора. І от у це місто приїжджає забавний єврей невеликого зросту на ім’я Павло.

Завдання Павла, як неодноразово каже він сам, – будівництво. От тільки будувати він збирається не з цегли і розчину; він бажає побудувати будівлю з людей. Він заклав фундамент цієї будівлі, повідомивши людям добру звістку – настільки добру, що в неї насилу віриться. Згідно з Павлом є тільки один Бог, Творець світу (це поки що звичайне вчення юдеїв), і цей Бог відкрив Свій задум відносно світу. Одкровення було дане в особі єврея на ім’я Ісус; Павло стверджує, що цей Ісус – юдейський Месія, Цар царів (титул, що ставить під сумнів владу імператора Клавдія). Ісус був страчений римлянами; вони частенько чинять так з царями інших народів. Але Павло каже, що Бог воскресив Ісуса з мертвих.

Це початок Благої звістки, але ще не кінець. Згідно з Павлом, смерть і воскресіння Ісуса означають, що Бог почав створювати нову, єдину людську сім’ю, в якій немає поділень на раси і національності, в якій юдеї та язичники сидять за одним столом. Юдеї вірили, що Месія, Який прийшов, буде Господом всього світу; а тому, запевняє Павло, і сім’я повинна стати єдиною. І хоча ця сім’я є здійсненням того, що Бог обіцяв юдеям, для того, щоб увійти до цієї сім’ї, не обов’язково бути юдеєм. Бог Ізраїлю хоче, щоб весь світ пізнав його як «Отця». Отже, цією радісною звісткою Павло заклав на півдні Малої Азії фундамент грандіозної будівлі, що споруджується з людей. А потім він відправився далі.

Проте незабаром до нього дійшли погані звістки. У місто прибули люди, що назвалися будівельниками. Вони сказали: «Цей Павло сам не розуміє, що робить. Якщо продовжувати в такому дусі, не минути біди. У будь-якому випадку, ці смішні ідеї народилися в голові Павла через те, що він не так зрозумів інформацію, отриману їм від інших людей. А ми навчені авторитетними людьми. Ця будівля, що складається з людей, повинна мати дві частини. Так, усі ми віримо, що Ісус – Месія; але віруючі юдеї і язичники не можуть жити як одна сім’я. Якщо віруючі язичники хочуть виявитися серед наближених, серед нащадків Авраамових, їм слід стати юдеями. Чоловіки повинні зробити обрізання. Усі повинні дотримувати закон, провадити спосіб життя, який власне і відрізняє юдеїв від язичників». Отже, новоспечені будівельники сказали: радісна звістка полягає в тому, що всі ви можете увійти до сім’ї Божої за умови дотримання Закону Мойсеєвого.

Обдумайте цей сценарій, і ви зрозумієте, чому в першому абзаці свого послання до Галатів Павлові слова звучать так, ніби він хоче відразу сказати декілька різних, але однаково різких речей. Ключові слова тут – апостольство і Євангеліє. Уловіть це, і решта послання стане зрозумілішою.

Опоненти Павла в Галатії – назвемо їх будівельниками-суперниками – переконували галатів у тому, що Павло – апостол другого сорту. Слово «апостол» означає «посланець». У ранньому християнстві їм називали тих, кого Ісус після Свого воскресіння першими послав на проповідь. Опоненти думали, що Павло отримав своє апостольство і звістку, що проповідувалася ним, від перших християн, а не від самого Ісуса. Вони ж самі, за їх власним твердженням, на відміну від Павла отримали свої повноваження безпосередньо в Єрусалимі, від «первинних» апостолів, таких, як Петро і Яків, брат Ісусів.

«А от і ні» – відповідає Павло. Його апостольство і його місія влаштування нової сім’ї беруть початок від самого Бога та Ісуса – Месії. Подією, що визначила місію Павла і зміст його трудів, стала його зустріч з Ісусом на шляху в Дамаск.

І в цьому – теж Євангеліє. Для Павла це не система рятівних дій і не нова форма релігійності. Євангеліє – проголошення того, що Ісус, розіпнутий Месія, піднесений Богом над всім світом; і тому Він викликає до життя єдину всесвітню сім’ю. Павло каже, що це справжнє Євангеліє: остерігайтеся підробок. І більше того, бійтеся їх, вони – прокляття, а не благословення.

Павло як Апостол прагне створити єдину сім’ю, згуртовану в Ісусі. Проголосивши Євангеліє, Павло частково досяг цієї мети, але кінцевий результат ще не був досягнутий. Сьогодні ми часто опиняємося в схожій ситуації. У нашому світі етнічна напруженість і ворожнеча не слабшають. Самий час наново відкрити апостольське Євангеліє для Церкви і жити згідно з ним!

Галатів 1:10-17 – Звернення і заклик Павлів

«Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим. Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа. Чули бо ви про моє поступовання перше в юдействі, що Божу Церкву жорстоко я переслідував та руйнував її. І я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань. Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, я не радився зараз із тілом та кров’ю, і не відправився в Єрусалим до апостолів, що передо мною були, а пішов я в Арабію, і знову вернувся в Дамаск.»

Джон Генрі Ньюман був однією з найбільших фігур в Англії XIX століття. Видатний мислитель і письменник, натхненний проповідник з глибоко чутливою душею, він залишив Англіканську церкву і приєднався до Католицької в 1845 році. Наприкінці своєї діяльності, що примушувала його друзів дивуватися з того, що трапилося з минулим талантом, він був обраний кардиналом.

Багато англійських протестантів так і не змогли пробачити Ньюману крок, розцінений ними як зрада. Зокрема, один з них, священик Англіканської церкви і письменник-романіст Чарльз Кінгслі, звинуватив Ньюмана в лицемірстві і зневазі до істини. Ньюман, втративши терпіння подібними звинуваченнями, відповів на них у книзі, яка незабаром стала класикою християнської думки XIX століття: Apologia pro Vita Sua (1864). Він розповів історію свого життя, з моменту народження і до переходу в католицтво. Глибина і ясність цієї розповіді справили на читачів сильне враження. Навіть ті люди, які не погоджувалися із зайнятою Ньюманом позицією, вже не сумнівалися в його щирості і в тому, що його рішення породжене пристрасним прагненням до істини, а зовсім не зневагою до неї.

Павло знаходився, в якомусь сенсі, у схожій ситуації. Його супротивники казали, що він перекроїв Євангеліє на свій лад, щоб воно подобалося народу. Напевно, вони думали, що Павло не каже язичникам про необхідність обрізання виключно тому, що їм рухає бажання сподобатися людям, продати їм Євангеліє «дешево». Більшості з нас приємно, коли ми подобаємося людям; прагнучи до цього ефекту, багато хто готовий говорити те, що люди хочуть почути.

Перші дев’ять віршів послання показують, що така манера поведінки чужа Павлу. Десятий вірш підтверджує це. Схоже, що ці дев’ять віршів спеціально було написані у відповідній тональності, щоб після них Павло міг перевести дихання і з усмішкою запитати: «Отже, ви думали, що я чекаю схвалення людей? Так ви думали?» Після цього він цілком міг пом’якшити тон: «Чи треба ще переконувати вас у тому, що я не шукаю схвалення людей?» – Але ні, він каже: «Це не моя справа. Я раб Христовий, і лише одне це важливе».

Потім Павло розповідає про те, як сам він пізнав Благу звістку і чим для нього обернулося знайомство з Євангелієм. Подібно до того, як Ньюман розповів історію свого життя, щоб змусити замовкнути недругів, Павло пояснює, звідки він взявся, як зустрів воскреслого Ісуса і який вплив мало на нього одкровення Ісуса.

Павло виріс у середовищі, де були свої зразки для наслідування і свої герої. Задовго до того, як з’явилися футбольні зірки і рок-музиканти, такі єврейські хлопчики, як Павло, із захопленням слухали оповідання про юдейських героїв далекого минулого, захоплювалися пророками і мучениками, що жили і безстрашно помирали за свого Бога і Закон. Павло особливо відмічає свою крайню прихильність традиції предків. Трепетне ставлення до передання супроводжувалося застосуванням Закону Мойсеєвого до повсякденного життя. Одним словом, Павло був фарисеєм, і притому одним з найбільш суворих. Безумовно, головним зразком для наслідування в таких людей був пророк Ілля.

Ілля був палкою людиною. Він призвав вогонь з неба, який знищив солдатів, що прийшли схопити його. Також він звів вогонь з неба під час свого протистояння з жерцями Вааловими. Його страшилися усі, хто шукав компромісу між поклонінням Богові Ізраїлю та ідолопоклонством. Ілля – от чудовий приклад для юнака на кшталт Савла з Тарсу. І Савл дійсно прагнув наслідувати його. Він знищував церкви, що, на жаль, намагаються повторити сьогодні деякі ревнителі віри, зокрема в деяких країнах Африки і Азії. Він бачив себе в ролі Іллі, коли очищав Ізраїль від помилок, пов’язаних з особою Ісуса з Назарету. Останній ніяк не міг бути Месією, оскільки Його розіпнули. Йому не можна поклонятися, оскільки навіть справжній Месія не має божественної природи.

Але потім – і тут його розповідь про себе ще більше починає бути схожою на розповідь про старозавітного пророка – Павло був зупинений на своєму шляху, подібно до Іллі. Ілля, знесилений і пригнічений, відправився до гори Сінай, щоб знову зустрітися з Богом у тихому шепоті, землетрусі, вітрі і вогні. І, схоже, Савл з Тарсу, теж відправився на гору Сінай (він пише про Аравію, де розташована ця гора), швидше за все для такої ж особистої зустрічі-боротьби з Богом, Якому він поклонявся. Цей Бог, на Савлів жах і подив, відкрив йому Свого Сина і зробив це для того, щоб Савл, юдей до мозку кісток, міг розповісти язичницьким народам, що Бог Ізраїлю любить їх так же сильно, наскільки і Свій улюблений Ізраїль.

У кого навчився іронізувати Павло? Чи не в самого Бога?

Усі ми різні, і, як мовляли за старих часів пуритани, «Бог не розбиває усі серця однаковим чином». Але в житті всякого християнина час від часу виникає необхідність от так таємно зустрітися з Богом в особистій сутичці. І також украй важливо, щоб християнські лідери правдиво розповідали свою власну історії життя. У Павловому випадку його історія тісно була пов’язана з Божим Одкровенням Ісуса, справжнього Месії, розіпнутого і воскреслого Господа всього світу. Особа Павла, його покликання і життя були відмічені відбитком євангельського послання. Дійсно, він – справжній апостол.

Наступний запис

Галатів 1:18-24 – 2:1-5

Галатів 1:18-24 – Перша зустріч Павла з Петром «По трьох роках потому пішов я в Єрусалим побачити Кифу, і в ... Читати далі