Біблія про совість

Совість у житті християнина грає дуже важливу роль. Ми повинні мати правильне уявлення про неї.

«Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання» (Рим. 1:20). Так кажуть проповідники про совість. Тобто, кожному дано знання про Бога, що Він є.

Але багато, заглушають голос совісті і вона стає нечутливою, спаленою. «Дух же ясно говорить, що в останні часи відступлять деякі від віри, слухаючи духів спокусників і вчення бісівські, через лицемірство лжесловесників, спалених у совісті своїй» (1Тим. 4:1-2). Тут йдеться про людей, що заглушили голос своєї совісті, тобто, захистилися від впливу на них Бога, через Духа Святого. Це і є хула на Духа Святого!

Зокрема хула на Духа – це коли людина старається не сприймати голос совісті, через який до нас звертається Дух Святий. У результаті ця людина поступово загрузне в гріхах, змиряється з ними (часто вважаючи їх, не таким вже гріхом) і помалу відходить від Бога. Якщо совість не знає істини Писання або притупилася і стала жорстокою в результаті багатократних порушень Божого закону, це може призвести до катастрофи. Людина, яка не відчуває докорів сумління, духовно мертва, тобто відлучена від Бога. Комп’ютер, відключений від джерела енергії, – не працює.

Совість часто називають внутрішнім голосом Божим, який викриває або виправдовує нас. Вона характеризується двома основними рисами:

  • усвідомленням того, що правильно, а що неправильно і
  • здатністю застосовувати в конкретних ситуаціях закони, норми і правила.

У зрілих вірних почуття привчені навичкою до розрізнення добра і зла, а невіруючі не розуміють, де добро, а де зло. «Кожен, хто годується молоком, несвідомий у слові правди, бо він немовля; а тверда страва властива дорослим, у яких довгим навчанням почуття привчені розрізняти добро і зло» (Євр. 5:13-14).

Буває совість немічна. Це може бути і у вірних. У немовлят, що не пізнали істину в повноті. «Та не в усіх таке знання: деякі й донині з совістю, що визнає ідолів, їдять ідоложертовне, як жертви ідольські, і совість їхня, будучи немічною, оскверняється» (1Кор. 8:7).

Апостол Павло сказав, що Бог написав Свій закон у наших серцях. «Вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні» (Рим. 2:15). Совість людини знає істину завдяки закону Бога, який Він вклав у людське серце. «Вкладу закони Мої в серця їхні» (Євр. 10:16). «Ось Завіт, який заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом» (Євр. 8:10).

Біблія порівнює закон із дзеркалом. «Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі: вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона. Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності» (Як. 1:23-25).

На людей покладений моральний обов’язок, прислухатися до голосу своєї совісті. Інтуїція і совість від Бога. Діяти проти совісті – гріх. Виступаючи на Вормському рейхстагу, Лютер сказав: «Совість моя [пов’язана] Словом Божим… недобре і небезпечне поступати проти совісті». У заяві Лютера, ми бачимо два важливі біблійні принципи. По-перше, совість повинна знати істину або «знаходитися під владою» Слова Божого. Совість може мати неправильні уявлення про добро і зло або притупитися в результаті багатократних переступів закону. Постійно гріхи або байдуже ставлення суспільства до вади, можуть зробити нас бездушними, так що ми заглушатимемо голос совісті і грішитимемо, без жодного розкаяння.

З іншого боку, якщо наша совість вказує нам на гріховність або неприпустимість якихось дій, хоча насправді в них немає нічого гріховного, нам все ж слід прислухатися до її голосу. Робити те, що здається нам неправильним, навіть якщо в цьому немає нічого гріховного, означає коїти гріх, бо «все, що не з віри, гріх» (Рим. 14:23). У таких випадках йти проти совісті і неправильно і небезпечно. «Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим» (Рим. 9:1).

Висновки:

  1. Совість – добрий порадник, якщо вона знає істину і керована Богом.
  2. Совість – це внутрішній голос, який то викриває, то виправдовує нас.
  3. Діяти проти совісті – грішно.

Опублікувала: Любов Ермілова

Попередній запис

Про голос совісті

Хочу, щоб ви чим глибше вникнули в наступні слова:  "Скорбота і утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу ... Читати далі

Наступний запис

Бережіть совість!

Що таке совість і чому ми відчуваємо її докори? Чи може вона бути критерієм добрих і поганих вчинків? Які типи ... Читати далі