Про голос совісті

Хочу, щоб ви чим глибше вникнули в наступні слова:  “Скорбота і утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, потім і елліна! Слава ж і честь і мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потім і елліну! Бо Бог не дивиться на особу” (Рим. 2:9-11).

О, як необхідно нам пам’ятати ці слова блаженного Павла: адже він нагадує нам про те, що за всяку злу справу чекає нас покарання, і за життя, повне злих справ, чекає вічна скорбота та утиск у царстві мороку; а за все добре, що творимо ми – вічна слава і честь у царстві вічного світла, бо Бог віддасть кожному за справами його.

Але навіщо апостол додає, що подяка за грішне життя вічним засудженням чекає передусім юдея, а потім вже елліна, тобто того, хто не знає істинного Бога?

Тому, звичайно, більше спитає Бог з того, хто знає закон Божий і заповіді, і освічений істинним боговіданням, ніж з темного язичника, який закону істинного Бога не навчений.

А за життя, повне добрих справ і милосердя, віддасть Всеправедний Бог славою, честю і миром навіть у цьому житті, передусім юдею, тобто тому, хто знає Божий закон, за його вірність цьому закону і виконання його. Бо виконання закону є справа незрівнянно більша, ніж природна доброта і милосердя невіруючого.

І додав святий Павло ще слово, не відразу зрозуміле: “Бо Бог не дивиться на особу“. Навіщо додав? Для того, щоб знали, що Господь всеправедний, і, віддаючи людям за справами їхніми, не дивиться на їхню особу.

Коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон” (Рим. 2:14).

Як це вони “самі собі закон“? Що замінює їм заповіді Божі? Як пізнають вони волю Божу?

Бог нікого не залишив без одкровення Своєї волі, і тим, хто не вірує в Нього, які не знають Його, дав замість закону совість.

Що ж таке совість? Совість – це тихий Божий голос, що відчувається будь-ким у серці своєму. Це благодатний голос, що схвалює всяку добру справу і слово, осуджує всякий прояв злості і ненависті, всяку брехню і неправду.

Я сказав, що голос совісті ми сприймаємо серцем своїм, і це важливо зрозуміти. Важливо знати, що серце є не тільки центральний орган кровообігу, як думають фізіологи, а, передусім, великий орган чуття і вищого пізнання, бо ми пізнаємо не лише розумом і мозком, а можливо, ще більшою мірою почуттям.

У серці є безліч струн, навіть щонайтонших, які чуйно уловлюють усе добре та істинне, що звучать протестом проти злого та неістинного. Саме серцем, його щонайтоншими струнами маємо ми спілкування із Самим Богом у молитвах і одкровеннях, і через наше багатострунне серце промовляє до нас тихий голос совісті.

А про цей тихий голос говорив Сам Господь Ісус Христос, як читаємо в Одкровенні апостола Іоанна Богослова: “Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною” (3:20).

Що за дивні слова! Чому це великий Бог-Слово, Який може грізно повелівати, тихо стукає у двері нашого серця? Бо Він хоче виконання Його волі через глибоку віру і любов до Нього, а не через страх.

Проте не завжди голос совісті буває тихим і лагідним. Він може досягати великої і грізної сили та невпинно терзати тяжкого злочинця своїми викриттями і докорами.

Убоїмося ж цього і віддамо Богові велику хвалу за Його дорогоцінний дар – совість.

До цієї хвали, звичайно, не приєднаються невіруючі в Бога і ті, хто не думає про Його голос у серцях людських.

Совість, на їхню думку, збуджується тільки голосом громадської думки, що осуджує зло і заохочує добро. Але яке це примітивне пояснення!

Невже не зрозуміло, що голос громадської думки може викликати тільки побоювання і страх, і, звичайно, не може зачіпати всіх благодатних і щонайтонших струн людських сердець, які звучать у відповідь на докори сумління.

А совість наша буде невблаганним суддею на Страшному суді Христовому. Тоді і всі невіруючі зрозуміють, що таке совість.

От я, скільки міг, роз’яснив вам, що таке совість. Але ви, можливо, запитаєте: а хіба немає безсовісних? Чи у всіх є совість? Так, безсовісних чимало. Совість дана від Бога всім, але від людини залежить, чи слухати голос совісті і наслідувати його, або заглушати цей голос.

Люди, які обрали шлях зла, всіляко заглушають цей Божий голос, примушують совість мовчати. І тоді Бог, Котрий бачить безнадійність людини для правди, залишає гинути її, і вона стає безсовісною.

Але совість можна не лише заглушити, можна і посилити голос її.

Якщо людина доброго життя чуйно прислухається і до дуже невеликих докорів совісті, то голос її стає все більш ясним і керує всією поведінкою людини, яка навіть не знає закону Божого.

Саме це означають слова Павлови, що язичники, які не знають закону, “самі собі закон“.

А ми звернемося до великого апостола Павла і скажемо: “Велике Дякую тобі за те, що ти сказав нам про язичників і невіруючих, що і в їх темних серцях написаний Закон Божий. А Господь наш Ісус Христос, Котрий послав тебе, нехай допоможе нам завжди чуйно прислухатися до голосу совісті, що виправляє всі наші відступи від великого Його Закону”. Амінь.

Автор: архієпископ Лука (Войно-Ясенецький)

Попередній запис

Божі застереження

Чи раптом, ви не задумувалися над тим, чому люди, цілком благопристойні та статечні, неочікуване коять нелогічні, деколи просто жахливі вчинки, ... Читати далі

Наступний запис

Біблія про совість

Совість у житті християнина грає дуже важливу роль. Ми повинні мати правильне уявлення про неї. «Бо невидиме Його, вічна сила ... Читати далі