Бережіть совість!

Що таке совість і чому ми відчуваємо її докори? Чи може вона бути критерієм добрих і поганих вчинків? Які типи совісті існують і чому совість треба берегти?

Час від часу нам доводиться чути або казати щось подібне: «Нехай це буде на твоїй совісті!», чи: «Ах ти безсовісний! Невже в тебе зовсім немає совісті?»

А яка людина, на вашу думку, має совість або є безсовісною? За якими ознаками ви це визначаєте?

Визначення совісті

Різні джерела дають своє визначення совісті.

«Совість – це поняття моральної свідомості, внутрішнє переконання в тому, що є добро, а що є зло, свідомість моральної відповідальності за свою поведінку. Це вираз здатності особи здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формувати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання, роблячи самооцінку зроблених вчинків».

Хтось іронічно помітив: «Совість – внутрішній голос, що застерігає нас про те, що за нами хтось стежить».

У Біблії слово «совість» зустрічається близько 30 разів. Апостол Павло так описує дію совісті в деяких язичників, що не знають Закон Божий: «Вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2:15).

Різна совість

Совість позбавляє людину спокою, коли вона всупереч ній скоює ту чи іншу провину. Вона немов сигналізатор, який застерігає нас від дурості. Німецький філософ Еммануїл Кант писав: «Закон, що живе в нас, називається совістю. Совість – це зіставлення наших вчинків з цим законом».

У кожної людини почуття совісті проявляється по-різному. Воно може бути сильним або слабким. Це тому, що уявлення людей про моральні норми можуть відрізнятися.

Дія совісті, в основному, залежить від двох чинників. По-перше, від отриманої інформації про моральні норми. Це, як правило, відбувається в процесі виховання і духовних знань. По-друге, від міри сприйняття людиною тієї чи іншої норми за істину.

Уїнстон Черчілль вважав: «У відриві від істини, совість – не більше ніж нісенітниця; вона гідна жалю, але ніяк не поваги». Якщо наші моральні і духовні знання обмежені, то і совість буде обмеженою. Тому не можна вважати совість критерієм істини. Апостол Іоанн писав: «Бо якщо серце наше засуджує нас, то тим більше Бог, бо Бог більший від нашого серця і знає все» (1Ін. 3:20).

Пробуджена совість

У міру духовного збагачення совість людини пробуджується і очищається. Біблія говорить про те, що Бог, рятуючи людину від гріха, будить її совість. Всевишній впливає на совість і розум людей Своїм Духом, звертаючи нашу увагу на моральні норми Свого святого Закону (див. Ін. 16:8). Він вказує на Священне Писання як Своє Слово, яке є єдиним абсолютним критерієм у визначенні добра і зла. Сама людина неначе прозріває, «бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні» (Євр. 4:12).

Чиста совість

«Майте добру совість, щоб тим самим, за що лихословлять на вас, як злочинців, були осоромлені ті, які ганьблять ваше добре життя в Христі» (1Пет. 3:16).

У Біблії згадується декілька типів совісті, залежно від стану людини. Один з типів – це добра, чиста або непорочна совість (Див. 1Пет. 3:21; 1Тим. 3:9; Діян. 24:16). Її голос не суперечить Божим заповідям. Це та совість, яка дуже гостро реагує на зло, гріх і обман. Вона чуйна до незримої і благотворної дії Святого Духа. Але це не означає, що люди, які мають добру совість, не можуть її зганьбити і заглушити. Апостол Павло писав про тих єдиновірців, які добру совість «відкинувши, зазнали загибелі корабля у вірі» (1Тим. 1:19). Чим більше чоловік скоює вчинків, опираючись голосу чистої совісті, тим тихіше згодом звучатиме цей голос, поки, врешті-решт, зовсім не замовкне.

На жаль, останнім часом кіноіндустрія тонко нав’язує нам нові психологічні портрети успішних героїв. Тепер вони не лише розумні, сильні і по-своєму добрі, але ще цинічні та антисоціальні. Не дивно, що все більше молодих людей починають щиро вважати, що наявність совісті є перешкодою і проявом слабкості на кар’єрному сходженні до успіху. Але таке переконання стає початком краху людського щастя.

Немічна совість

Немічна совість – це дезорієнтована совість. Вона забобонна і вважає гріховним те, що Бог не визначав як гріх і, навпаки, спокійно реагує на те, що Бог називає беззаконням. Людина з немічною совістю може боятися перейти комусь дорогу з порожніми відрами, щось комусь передати через поріг, боятися чорної кішки, що перебігла вулицю або п’ятницю 13-го числа… Про людей з немічною совістю каже Біблія: «Деякі й донині з совістю, що визнає ідолів, їдять ідоложертовне, як жертви ідольські, і совість їхня, будучи немічною, оскверняється» (1Кор. 8:7).

Людина може мати немічну совість до тих пір, поки не зіткнеться з Божою істиною, яка викриває всякий забобон, а зневага Божими заповідями називає гріхом. Тоді совість починає пробуджуватися. Це і є той самий момент істини, що вимагає рішучих дій. Тоді совість людини починає підштовхувати її до свідомого вибору – стати на бік тих, хто шанує Бога і Його заповіді. Але якщо така людина починає усвідомлено заглушати в собі голос совісті, що пробуджується, тоді ця совість поступово деградує – будучи колись немічною, стає порочною.

Порочна совість

Закосніння совісті відбувається поступово. Вона псується так само, як і здоров’я, коли про нього не піклуються. Як стверджує апостол Павло «…для осквернених і невірних немає нічого чистого, але осквернені і розум їхній‚ і совість» (Тит. 1:15).

Спаплюжена, або порочна совість, це вже не та немічна совість, яка орієнтується на підставі спотворених і необ’єктивних уявлень людини про добре і погане. Ця совість забруднена свідомим і рішучим відступом від моральних норм, які були відкриті людині, але нею же і відкинуті. Відвернувшись від істинних орієнтирів, людина занурюється у світ ілюзій, де порочна совість вже не реагує на аморальні витівки. Це люди, для яких не залишилося нічого святого. У центрі їх життя стоїть тільки власне «я». Вони готові зрадити друзів і рідних, якщо це тільки вигідно; обмовити інших, щоб на їх фоні виглядати кращими…

Ісус Христос казав про таких: «Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15). Божий Дух продовжує звертатися до їх розуму і совісті, але вони не чують. Такий стан Ісус називав невибачним гріхом проти Святого Духа. Він невибачний не тому, що Бог не хоче пробачити, а тому що в цьому стані людина настільки далеко заходить у своїх гріхах і вадах, що не має ні бажання, ні сили щиро покаятися перед Богом.

Бережіть вашу совість і не заглушайте її голос, бо через неї до вашого серця може звертатися Дух Божий. Як і багато віків назад, так і сьогодні Священне Писання закликає: «Як говорить Дух Святий: “Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших» (Євр. 3:7,8).

Автор: Ігор Корещук

Попередній запис

Біблія про совість

Совість у житті християнина грає дуже важливу роль. Ми повинні мати правильне уявлення про неї. «Бо невидиме Його, вічна сила ... Читати далі

Наступний запис

Божий закон

«Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (Притч. 4:23), – звичайно, Небесний Автор тут ... Читати далі