Про совість

Центром нашого духовного життя є совість. Переживання совісті відомі кожній людині з особистого досвіду. Для одних вони асоціюються з позитивними емоціями, радістю, миром у душі, легкістю, звільненням. Для других – з негативними почуттями, що отруюють душу, позбавляють її миру та спокою, від яких ні втекти, ні сховатися. Що ж таке совість?

От що про совість пише філософ Іван Ільїн. “Совість є один з дивних дарів Божих, отриманих нами від Нього. Це як би сама Божа сила, що розкривається в нас як наша власна якнайглибша сутність. Те, на що вказує нам совість, до чого вона кличе, про що вона нам віщає, морально-досконале; не “найприємніше”, не “найкорисніше”, не “найдоцільніше”, але морально-краще, досконаліше, згідно з тим, як сказано в Євангелії: “Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий” (Мф. 5:48)”.

Про природу совісті

Совість дана кожній людині від народження і являє собою тонке моральне почуття. Людина відчуває присутність совісті як внутрішній голос. Совість – це свого роду духовний інстинкт, який швидше і ясніше відрізняє добро від зла, ніж розум. Хто слідує голосу совісті, той не шкодуватиме про свої вчинки і не переживатиме почуття провини, яке є причиною багатьох психічних розладів і особистих комплексів.

Найкраще природу совісті описує Священне Писання. У ньому совість зв’язується із серцем, яке є осереддя (центр) духовного життя. У Євангелії Ісус Христос совість називає оком, за допомогою якого людина бачить свій моральний стан. Там же совість уподібнюється супернику, з яким людині необхідно примиритися до того, як з’явитися перед Суддею. А це означає, що совість має властивість опиратися нашим поганим, аморальним вчинкам і намірам.

Єпископ Олександр (Мілеант) так висловлювався про совість: «Наш особистий досвід переконує нас також у тому, що цей внутрішній голос, званий совістю, знаходиться поза нашим контролем і виражає себе безпосередньо, окрім нашого бажання. Подібно до того, як ми не можемо себе переконати, що ми ситі, коли ми голодні, або що ми – відпочили, коли ми втомлені, так ми не можемо себе переконати в тому, що ми вчинили добре, коли совість каже нам, що ми вчинили погано».

Совість – загальний природний моральний закон. Наявність совісті в людині свідчить про її надприродне божественне походження. У Біблії розповідається, що при створенні людини Бог накреслив у глибині її душі Свій образ і подобу. Будучи моральним законом, написаним прямо на серці людини, вона діє в усіх людях, незалежно від їх віку, раси, виховання і рівня розвитку.

Своїми діями цей закон совісті то нагороджує людину, то карає її залежно від того, чи діє вона по совісті чи проти неї. Кожна людина інтуїтивно усвідомлює, що за всі непристойні вчинки вона буде покарана.

Совість має велику чутливість до добра і зла. Якби людина не була пошкоджена гріхом, їй не потрібен був би і закон. Совість могла б вірно керувати всіма її вчинками. Необхідність у зовнішньому “писаному” моральному законі з’являється в історії людства тоді, коли людина стала чинити так багато зла, що її внутрішня моральна природа змінилася. Це виразилося в тому, що затьмарена пристрастями – укорінена поганими звичками, що стали другою натурою – людина перестала виразно чути голос своєї совісті. Як зовнішній (писаний), так і внутрішній (неписаний) закон совісті говорять про одне: “Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм” (Мф.7:12). Це правило морального життя люди називають золотим.

Біблія, оповідаючи про події старозавітної історії людства, розповідає про те, як людству Богом через пророка Мойсея був даний моральний закон у вигляді десяти заповідей, написаних на кам’яних скрижалях:

  1. Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.
  2. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм.
  3. Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно.
  4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму.
  5. Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб продовжилися дні твої на землі.
  6. Не вбивай.
  7. Не перелюбствуй.
  8. Не кради.
  9. Не говори неправдивого свідчення на ближнього твого.
  10. Не бажай нічого, що у ближнього твого (не заздри).

(Книга Вихід 20:2-17)

Суть цих заповідей: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе” (Мф. 22:37-39).

За матеріалами сайту www.gumer.іnfo

Попередній запис

Що таке совість?

Гомо сапієнс спроектований, зібраний і доведений до досконалості вражаючим чином. Після 6000 років вивчення людини найглибинніші процеси в ній як ... Читати далі

Наступний запис

Природа совісті

Одна жінка через бідність щось узяла в магазині і непомітно винесла. Ніхто її не бачив. Але з цієї миті якесь ... Читати далі