Перемога!

Вілберфорс і його друзі не опускали рук і продовжували свою місію. І в 1807 році досягли своєї мети. За рік до цього, коли бушувала війна з Наполеоном, англійський уряд заборонив судам перевозити рабів у французькі колонії. Скориставшись зручним моментом, Вілберфорс, підтримуваний прем’єр-міністром Вільямом Гренвілом, який не приховував своїх аболіціоністський поглядів, добився, щоб ця заборона стосувалася всієї торгівлі рабами.

Ця знаменна подія сталася 25 березня 1807 року, коли Британський парламент прийняв Акт про заборону работоргівлі. Закон, що забрав у Вілберфорса майже 20 років боротьби, був ухвалений 283 голосами проти 16.

Палата громад, поч. ХІХ ст.

Згідно з Актом про заборону работоргівлі капітан, спійманий з невільниками на борту, повинен був оштрафований у розмірі 100 фунтів стерлінгів за кожного раба (у Вест-Індії за них платили по 80 фунтів). Купівля/продаж раніше поневолених у рабство людей усередині деяких британських володінь ще зберігалася, але продаж у рабство вільних африканців був заборонений. І головне, заборонялося перевезення рабів з Африки в Америку.

Формально работоргівля була заборонена тільки на території Британської імперії, на практиці ж заборона стосувалася всіх. Британія в той час була “володаркою морів”, тому ухвалений нею закон був обов’язковим для всіх, хто мав нещастя виявитися під прицілами її гармат. Вже з 1808 року (і до початку XX століття) кораблі Королівського Флоту патрулювали африканські береги і ловили підозрілі судна. Фактично Закон 1807 року про скасування работоргівлі не скасував рабства, а лише заборонив торгівлю рабами, але в умовах, що створилися, Британський флот отримував право прирівнювати кораблі работоргівців до піратських суден, захоплювати їх, звільняти рабів і навіть страчувати команду. Це був прорив, після якого почалося інтенсивне і послідовне згортання всієї системи рабства.

З 1811 року перевезення через океан рабів стало розглядатися як карний злочин. В Африці став діяти віце-адміральський суд для розгляду справ про работоргівлю, на чолі якого був поставлений відомий супротивник рабства.

США поспішили також заборонити работоргівлю, щоб не підставляти свої судна під удари англійського флоту. Заборонив торгівлю невільниками навіть Наполеон, який до того наполегливо охороняв інтереси французьких работоргівців. Пункт про заборону работоргівлі увійшов до мирного договору, що завершив наполеонівські війни. У 20-і роки ХІХ ст. невільники були звільнені майже в усій Латинській Америці. З часом західноафриканське узбережжя патрулювали кораблі вже близько десяти європейських країн. Вони входили в гирла річок для розгрому баз работоргівців.

Повне скасування рабства

Попит на дармову робочу силу на Американському континенті був таким високим і ціна на рабів, які продавалися, такою спокусливою, що работоргівців, які рвалися до наживи, не зупиняли ні позамежні штрафи, ні навіть шибениці – їх можна було зупинити тільки ліквідацією рабства, як такого. І на чолі цього руху знову став Вільям Вілберфорс.

Усі наступні роки він послідовно підтримував кампанію за повне скасування рабства, і це тривало до 1826 року, коли він був вимушений піти з Парламенту через погіршення стану здоров’я. Втім, почата ним кампанія призвела до ухвалення в 1833 році Закону про повне скасування рабства. Закон оголошував рабство незаконним і вимагав звільнення рабів (дітей до 6 років слід було звільнити негайно, іншим рабам хазяї повинні були протягом найближчих 4 років надавати часткову свободу і платити платню). Таким чином, інституту рабства було завдано вирішального удару.

На щастя, Вілберфорсу вдалося застати цей час. 26 липня 1833 року законопроект пройшов остаточні слухання в Палаті громад. Трьома днями пізніше, 29 липня 1833 року, Вільяма Вілберфорса не стало.

Останніми його словами були: “Слава Богові! Я дожив до того дня, коли Англія готова відмовитися від 20 мільйонів фунтів в ім’я скасування рабства”.

Вільям Вілберфорс, Антон Хікел, 1794 р.

Через місяць, 28 серпня 1833 року, законопроект був остаточно затверджений Парламентом.

Скасування рабства у Великобританії була офіційно проголошено 1 серпня 1838 року. За день до цього, на Ямайці, пастор Вільям Ніб провів службу, де розповів про прибуття перших рабів на острів у 1562 році. Після закінчення церемонії в труну були покладені нашийник для покарань, батоги і кайдани, які носили всі раби. На могилі був вибитий напис: “Тут покоїться колоніальне рабство. Воно померло 31 липня 1838 року у віці 276 років”. Услід за Англією рабство було скасоване у Франції в 1848, у Сполучених Штатах у 1865, у Бразилії в 1888 роках.

Епілог

Буде помилковим вважати, що все життя Вілберфорса та його соратників звелося лише до боротьби за скасування рабства. У довгі роки напруженої боротьби Вілберфорс і його друзі не випускали з очей іншу важливу мету – необхідність “виправлення звичаїв”, іншими словами, поліпшення морального стану суспільства. Завдяки їхнім старанням були організовані: Товариство просвіти африканців, Товариство поліпшення життя бідних, Товариство допомоги боржникам (яке за п’ять років домоглося звільнення із боргових в’язниць 14 000 неспроможних борж­ників).

Статуя В. Вілберфорса, що була зведена у Вестмінстерському абатстві в 1840 році.

Багато соратників Вілберфорса присвятили своє життя поліпшенню умов утримання в’язнів у в’язницях, заснуванню лікарень для сліпих, фондів допомоги солдатським вдовам і безробітним морякам. Вілберфорс та його однодумці були задіяні в роботі Британського біблійного товариства, Церковного місіонерського товариства, а також товариства для проведення недільного дня. Також вони працювали для пом’якшення жорстоких умов дитячої праці (як наприклад, використання маленьких хлопчиків чистильниками димарів для лазіння по трубах), сприяли здійсненню агропромислової реформи (щоб забезпечувати бідняків доступними продуктами), і навіть боролися проти знущань над тваринами, зрештою ставши засновниками відомого сьогодні Товариства із захисту тварин від жорстокого поводження.

Діставши іронічне прізвисько “святенників”, вони вважали його честю для себе, усвідомлюючи, що таке визначення є найкращим підтвердженням їхнього покликання – служити не заради скороминущого політичного успіху, а біблійній справедливості. Самого ж Вілберфорса з часом стали називати “совістю Парламенту”.

Вільям Вілберфорс був похований у Вестмінстерському абатстві, поряд з другом Вільямом Піттом. Таким був життєвий шлях цього самовідданого християнина, який увійшов до історії під ім’ям “людини, яка зуміла перемогти рабство”.

Попередній запис

Лист, що вселив надію

Охоплений почуттям гіркоти й відчаю, Вілберфорс часто просиджував цілі ночі за своїм робочим столом й подумував уже, чи не кинути ... Читати далі

Наступний запис

Чи виправдовує Біблія рабство?

Розглядаючи історію життя Вільяма Вілберфорса не важко помітити, що саме вивчення Слова Божого – Біблії – так сильно змінило все ... Читати далі