Бойкот

Відчуваючи, що багато хто з їх земляків-парламентаріїв лише маріонетки, які не здатні чи просто не бажають проти­стояти могутньому економічному лобі, Вілберфорс і його друзі вирішили звернутися за підтримкою безпосередньо до народу.

Вдалося організувати бойкот власників цукрових заводів, що використовували рабську працю. Навіть сам Вілберфорс, який майже не сподівався на успіх цього заходу, був приємно здивований, коли бойкот підтримало майже 300 000 людей по всій Англії. Втрати імпортерів цукру склали від 30% до 50%. Один з аболіціоністів писав, що його малолітній син відмовляється їсти цукор, відколи дізнався про трактат Фокса. Вільям Фокс написав чудовий памфлет, спрямований на скасування рабства. Звіт, підготовлений Вілберфорсом і Кларксоном вийшов окремою брошурою і розійшовся величезним накладом. Загалом, аболіціоністи розповсюджували тисячі памфлетів, які засуджували рабство, виступали на мітингах, укладали петиції. Відомий поет Вільям Каупер написав поему “Негритянський біль”, покладену на музику і поставлену в багатьох престижних салонах.

Офіційна емблема аболіціоністів

Джосайя Веджвуд, видатний майстер з порцеляни, виготовив ка­мею, на якій був зображений уклінний раб у ланцюгах, що волав: “Хіба я не людина і не твій брат?” Ці слова викликали відгук по всій країні.

Слід відзначити один цікавий факт: ситуація з бойкотом цукру, що ввозився з Карибських провінцій, зіграла на руку компаніям, які торгували цукром з Індії, де не було рабства. Незабаром на дверях їхніх крамниць з’явилися оголошення: “Наш цукор зроблений вільними людьми!” Що ж, ніхто не скасовував закони ринку…

Пізніше, 1792 року, Вілберфорс подав до Палати громад 519 петицій про повну заборону работоргівлі, підписаних тисячами британських підданих. Щоразу міцніша підтримка аболіціонізму широкими верствами суспільства й пристрасне красномовство Вілберфорса дедалі більше впливали на Палату громад.

Війна з Францію, черговий програш

У 1792 році могло здатися, що з’явився промінь надії: прем’єр-міністр Пітт дістав від Палати громад згоду на скасування работоргівлі. Проте все надії були перекреслені подіями, що сталися по другий бік Ла-Маншу: падіння Бастилії в 1789 році стало початком Великої французької революції. У 1792 році ілюзії остаточно розвіялись: вересневі масові страти ознаменували початок кривавого терору, коли самосуд натовпу й гільйотина стали визначати життя Франції.

Страх перед схожим революційним вибухом в Англії призвів до різко негативного ставлення громадськості до будь-яких реформаторських рухів, які негайно дістали ярлик “якобінських”, – за назвою радикальних кіл, що чинили терор у Франції. Малоприємні асоціації, а також повстання рабів у Вест-Індії, які раптово почалися, помітно вплинули на громадську підтримку аболіціоністів.

Англійське суспільство побачило, до яких наслідків може призвести свобода – і відвернулося від поборників свободи рабів у власній країні, на яких стали дивитися як на зрадників.

Відчувши переміну в настрої суспільства, Палата громад відмовилася від подальшої реалізації законо­проекту Вілберфорса; ставлення ж Палати лордів до цього питання коротко сформулював один із її членів: “Усі аболіціоністи – якобінці”. Мрії Вілберфорса зазнали краху, а справа його життя стала улюбленою темою газетних карикатуристів і мішенню дошкульних критиків.

Попередній запис

Боротьба триває

Але Вілберфорс та інші аболіціоністи чудово ро­зуміли, що особиста віра, яка пасує перед агресивними нападками, не істинна. У 1789 році, ... Читати далі

Наступний запис

Лист, що вселив надію

Охоплений почуттям гіркоти й відчаю, Вілберфорс часто просиджував цілі ночі за своїм робочим столом й подумував уже, чи не кинути ... Читати далі