Боротьба триває

Але Вілберфорс та інші аболіціоністи чудово ро­зуміли, що особиста віра, яка пасує перед агресивними нападками, не істинна. У 1789 році, заручившись підтримкою прем’єр-міністра Вільяма Пітта, Вілберфорс почав нову парламентську кампанію. Перша парламентська промова Вілберфорса про необхідність скасування работоргівлі повною мірою відобразила його пристрасну переко­наність у своїй правоті й разом із тим виявила непоказну скромність, притаманну цій людині: “Коли я починаю розмірковувати над усією важливістю того питання, яке ставлю перед Парламентом, – питання, що має значення не тільки для нашої країни і навіть не для самої Європи, але й для усього світу й для майбутніх поколінь… я не можу не відчувати відповідальності та одночасно власної нікчемності перед грандіозністю цього завдання. Але я твердо йду вперед у цілковитій певності, що моя діяльність послужить… повній забороні работоргівлі… Не збираючись тут нікого звинувачувати, я сповнений почуття сорому за себе і за весь Парламент Великобританії, який допустив цю страхітливу торгівлю. Ми всі винні – і всім нам треба усвідомити свою провину, а не силкуватися виправдатися, перекладаючи відповідальність на інших”.

Все ж пристрасних виступів Вілберфорса, Пітта й інших парламентаріїв на сесії 1789 року виявилося недостатнім для протидії інтересам купецтва. Палата проголосувала за необхідність надання додаткових обґрунтувань законопроекту, і Вілберфорс зі своїми прибічниками почали гарячково шукати нові матеріали. Вони працювали по десять годин на день, відбираючи і сортуючи свіжі факти, і на початку 1791 ро­ку у стінах Парламенту знову прогримів переконливий голос: “Ніколи, ніколи, ми не заспокоїмось… допоки не знищимо останні сліди цієї кривавої торгівлі… Наші нащадки, оглядаючи шляхи нинішнього просвіче­ного віку, навряд чи зможуть повірити, що ми дозволяли так довго проіснувати явищу, яке безчестить нашу країну”.

Проте супротивники були налаштовані не менш рішуче. За заявою одного із їхніх представників, “скасування работоргівлі миттєво призведе до краху морських перевезень, де зайнято 5 500 матросів і 160 суден і завдяки яким обсяг експорту складає майже 200 000 фунтів стерлінгів. Окрім того, неминуче нас­тане згортання торгової активності у Вест-Індії, де обсяг експортно-імпортних поставок сягає суми в 6.000.000 фунтів і задіяний додатково морський тоннаж в обсязі 160 000 тонн, не кажучи вже про кількість матросів”. Тут промовець зробив драма­тичну паузу, підкинув руку в напрямку гальорки і патетично вигукнув: “От перед ким я відповідаю!”

Інший парламентарій, згадавши про позитивну роль торгівлі загалом, навів приголомшливе порівняння: работоргівля – це, загалом, “не вельми принадливий рід занять… але ж те саме можна сказати про фах різника… проте баранина все ж таки дуже непогана річ”.

Не тямлячи себе від обурення, Вілберфорс та інші аболіціоністи два дні вели відчайдушну боротьбу; парламентарії намагалися перекричати один одного, публіка і преса смакували скандал. Але на момент голосування комерсанти “трусонули гаманцем”, за висловом одного із спостерігачів, і Вілберфорс знову програв: Парламент проголосував за збереження рабовласництва 163 голосами проти 88.

Незважаючи на невдачу, усі переконалися, що справа небезнадійна – адже за законопроект проголосувала третина парламенту. У Комітет стали приходити видні, впливові політики. А Вілберфорс раз за разом, рік за роком вносив законопроекти про скасування работоргівлі, які провалювалися. Проте, невдачі не бентежили Вілберфорса та його соратників.

Попередній запис

Початок боротьби

Вільям Вілберфорс у віці 29 років У лютому 1788 року, у самий розпал роботи, Вілберфорса раптом ... Читати далі

Наступний запис

Бойкот

Відчуваючи, що багато хто з їх земляків-парламентаріїв лише маріонетки, які не здатні чи просто не бажають проти­стояти могутньому економічному лобі, ... Читати далі