Початок шляху

Вільям Вілберфорс народився 24 серпня 1759 року в Кінгстон-апон-Галл, графства Йоркшир, Англія. Він не належав до родової знаті, і був єдиним сином багатого купця Роберта Вілберфорса і його дружини Елізабет Берд.

Вільям ріс слабким і хворобливим, до того ж страждав на слабкий зір. У 1767 році він почав відвідувати гімназію, яку на той час очолював молодий динамічний директор Джозеф Мілнер, який згодом став другом Вільяма на все життя.

Будинок, в якому народився В. Вілберфорс. На передньому плані розташований монумент поставлений на його честь

У жовтні 1776 року, у віці 17 років, Вілберфорс поступив у коледж святого Іоанна в Кембриджському університеті. Слабке здоров’я не зашкодило йому з головою зануритися в студентське життя з картами, скачками та нічними гульбищами. Дуже скоро Вільям став серед однокурсників дуже популярною фігурою – він був не лише розумним, але і щедрим, дотепним, скрізь був “душею компанії”. Там він познайомився і здружився з сином знаменитого прем’єр-міністра Вільямом Піттом.

Незважаючи на свій спосіб життя і відсутність інтересу до навчання, Вілберфорс зміг скласти іспити і отримав ступінь бакалавра в 1781 році, а в 1788 році став і магістром.

Думати про політичну кар’єру Вільям почав ще будучи студентом; так, протягом зими 1779-80 рр. він і Пітт часто спостерігали з галереї для публіки палкі політичні дебати в Палаті громад. До того моменту Пітт вже твердо був націлений на майбутнє політика, і саме він умовив Вілберфорса скласти йому компанію.

Коледж св. Іоанна поч. ХІХ ст. і Вільям Пітт

Обрання в Парламент

Кар’єра Пітта була фантастично вдалою – ім’я знаменитого батька і сприятливий розклад сил у Палаті громад дали йому крісло прем’єр-міністра Великобританії в 24 роки (!). Він став наймолодшим головою уряду в історії країни.

Шлях Вілберфорса був не таким успішним, але, проте, у вересні 1780 року, у 21-річному віці, ще будучи студентом, Вілберфорс був обраний членом Парламенту від Кінгстон-апон-Галл. Втім, у той час стати членом Палати громад не складало великих труднощів. Для цього потрібні були лише гроші, втім, чималі: у випадку Вілберфорса – 8000 фунтів стерлінгів – гігантська на ті часи сума грошей.

Лондон 1780 року – нове місце служби Вілбер­форса, – судячи за збереженими описами, нагадував “величезне казино”, де багатії підраховували свої виграші затуманеними від випитого очима. За гральними столами розтринькувалися і набувалися цілі багатства; дуелі стали повсякденним явищем. Престижні лондонські приватні клуби гостинно відкрили двері перед Вілберфорсом, і він щасливо поєднував успішну політичну кар’єру із життям собі на втіху.

Подорож на континент

Так би все і тривало, але в жовтні 1784 року мати Вілберфорса умовила його здійснити з нею, її сестрою і декількома кузинами поїздку на континент. Тоді ж він випадково зустрів Джозефа Мілнера, в якого колись вчився в Галлі, і в душевному пориві запропонував йому взяти участь у подорожі. Ця зустріч перевернула все його подальше життя.

Джозеф Мілнер, людина велетенського зросту і невтом­ний веселун, був здоровий тілом і душею. Прозваний “Євангельським доктором Джонсоном”, Мілнер чимало сприяв посиленню християнського впливу в Кембриджі. І цілком природно, що поки вони тряслись по зритій коліями дорозі між Ніццою і Швейцарськими Альпами, він завів із колишнім учнем розмову про релігію і віру.

Вілберфорс доволі легковажно поставився до підня­тої теми; ображений глузливим тоном співрозмовника, Мілнер зауважив: “Мені, звичайно, важко з вами змага­тись, та коли ви все ж захочете серйозно поговорити зі мною, то я до ваших послуг”. Під’юджений Вілберфорс погодився, врешті, прочитати Біблію.

Літня сесія Парламенту змусила його перервати подорож. Але в його поглядах на громадське життя Лондона намітилося явне зрушення; звичайні раути вже здавалися йому “аморальними”; листи до сім’ї та друзів відображали неприйняття корупції, що раніше мало цікавило Вілберфорса.

Осінню 1785 року, коли вони з Мілнером продовжили подорож Європою, у Вілберфорсі вже майже нічого не залишилось від колишнього легко­важного юнака. Дійшло до того, що супутники почали нарікати на його вічну зайнятість – трясучись в екіпажі, Вілберфорс із Мілнером вивчали грецький Новий Завіт.

Попередній запис

Вступ

"Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних" (1 Кор. 1:26), – так ... Читати далі

Наступний запис

Духовне преображення

Завдяки ретельному вивченню Священного Писання, почалося духовне преображення Вілберфорса. З багатого політика, що провадив дозвільний спосіб життя, він перетворився на ... Читати далі