Духовне преображення

Завдяки ретельному вивченню Священного Писання, почалося духовне преображення Вілберфорса. З багатого політика, що провадив дозвільний спосіб життя, він перетворився на молоду людину, зосереджену на своїх недоліках і минулих гріхах. Він почав рано вставати, щоб читати Біблію, молитися і вести щоденник, в якому намагався усвідомити самого себе. Він став нещадно самокритичним, безжально засуджуючи свій минулий спосіб життя і глибоко шкодуючи про згаяний раніше час, відібраний для служіння Богові.

У ті часи релігійний ентузіазм розглядався в англійському “вищому світі” мало не як соціальний злочин, люди, які не приховували своєї релігійності, зазнавали кепкувань і зневажалися. Товариші-політики відмовляли його від християнства, казали, що віра погубить його таланти і здібності. Але Вілберфорс залишився непохитним у своєму рішенні. Значну роль у його духовному становленні зіграло знайомство з Джоном Ньютоном (1725-1807).

Джон Ньютон

Джон Ньютон

Син моряка, Ньютон із дитинства марив Ко­ролівським флотом. У віці одинадцяти років він утік із дому, сховавшись на кораблі, що відпливав; був спійманий у Західній Африці, відшмаганий і призначений служити на судно, яке перевозило рабів. Поступово він втягнувся в работоргівлю і 1750 року став капітаном того ж судна. Однак, під час одного із найстрашніших штормів у Вест-Індії Ньютон пережив навернення і прийняв Ісуса Христа. Виразивши свій захват перед рятівним даром у знаменитому гімні “О, благодать!”, він рішуче порвав із работоргівлею.

На час знайомства з Вілберфорсом Ньютон був уже священиком Англіканської церкви, відомим своєю принциповістю в духовних справах. Він порадив Вілберфорсу в усьому йти за Христом, але не відмовля­тися від служіння суспільству: “Господь підійняв вас на добро Церкви і на добро нації”.

Будинок, в якому Д. Ньютон написав гімн “О, благодать!”

Вілберфорс вирішив скористатися цією порадою і продовжувати політичну діяльність “з підвищеною старанністю і сумлінністю”. Це було тим легше, що він зовні продовжував залишатися таким же дотепним, цікавим співрозмовником, який тактовно і шанобливо ставився до будь-якої людини, з якою спілкувався.

Рішення прийняте

І от настав той туманний недільний ранок 1787 року, коли Вілберфорс прийняв остаточне рішення, написавши у своєму щоденнику дрібним нерозбірливим почерком: “Всемогутній Бог поставив переді мною два великі завдання: скасування работоргівлі і виправлення звичаїв”.

За його особистим переконанням християн­ство мало б глибше проймати громадське життя; воно мало б не тільки рятувати, але й служити. Несучи співчуття пригнобле­ним, воно такою ж мірою має протидіяти гнобителям. Так прозвучало грізне попередження суспільству, інфікованому повсюдним занепадом моральності; варварська торгівля людьми лише це підкреслювала.

Після Різдва 1787 року Вілберфорс залишив повідомлення в Палаті громад, що на початку сесії почне роботу із заборони работоргівлі. Боротьба виявилася тривалою і зайняла майже 46 років його життя (з 1787 по 1833 рр.). Перш ніж бути прийнятою, справа про заборону работоргівлі була розгромлена в Парламенті одинадцять (!) разів.

Майже через десять років після початку боротьби Вілберфорс написав: “Головна мета мого перебування в Парламенті – заборона работоргівлі. Перед цією великою метою меркнуть усі інші, і маю сказати, що упевненість у своїй правоті дає заспокоєння, яке допомагає рухатися далі. Якщо Бог покладається на мене, то я радий бути інструментом, який здатний зупинити злочини і жорстокість, що ганьблять християнську країну”.

Попередній запис

Початок шляху

Вільям Вілберфорс народився 24 серпня 1759 року в Кінгстон-апон-Галл, графства Йоркшир, Англія. Він не належав до родової знаті, і був ... Читати далі

Наступний запис

Однодумці

Гренвілл Шарп У Вілберфорса з'явилися однодумці, які відразу визнали його своїм лідером. Одним із них став ... Читати далі