«Тільки в Богові спокій, душе моя, тільки на Нього надія моя. Він – Бог мій і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки» (Пс. 61:6,7), – запевняє нас цар Давид. Як би нам сьогодні мати його довіру Богові! Адже попри всі наші запевнення та переконання, довіри Богові нам бракує. Щоб переконатися в цьому сумному факті, варто лише поглянути на наші справи, думки, наміри, і… пересвідчитися в істинності слів апостола Якова.
«Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю. Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться…» (Як. 3:13,14), – …що довіряєте Богові. Словам апостола Якова більше 19 століть, проте вони в жодній мірі не втратили своєї актуальності. І це не дивно, адже «що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем» (Еккл. 1:9).
«Немає нічого нового під сонцем» – це, між іншим, добра відповідь усім людям, які свято переконанні, що в попередні роки, століття справи з довірою Богові були куди кращими, ніж зараз. Навіть в апостольські часи, коли «руками ж апостолів творилося в народі багато знамень і чудес» (Діян. 5:12), у християнській общині опинилися Ананія із Сапфирою, яких навряд чи вдасться навести як приклад довіри Богові…
І апостолам теж можна дорікнути в недовірі Богові, навіть не треба наводити на доказ цієї думки окремі вірші зі Священного Писання, достатньо прочитати будь-яке з Євангелій, щоб неодноразово переконатися в цьому… Але годі з цим, краще поговоримо про себе, адже «кожен з нас дасть за себе відповідь Богові» (Рим. 14:12).
Дійсно, замість того, щоб пильно розглядати гріхи ближніх (і не тільки ближніх), краще вдумаємося в ці слова: «Кожен з нас дасть за себе відповідь Богові». Кожен… за себе… дасть відповідь. І не аби кому, а самому Богові. Якщо пам’ятати про це, постійно собі нагадувати, тоді яка «заздрість і сварливість» можуть бути в нас у стосунках з ближніми?
А «заздрість і сварливість» у наших стосунках перебувають саме через те, що ми не довіряємо Богові. А через цю недовіру, тобто незадоволенням нинішніми життєвими обставинами, у наше серце поволі закрадається заздрість, яка у свою чергу стає причиною сварливості в стосунках з ближніми.
Адже що таке заздрість? Це сум через благополуччя ближнього, якого, як на нашу думку, бракує нам. А якби ми дійсно довіряли Богові, тоді б стали свідками наступної картини:
- ми б реально задовольнялися тим, що маємо;
- були переконані в тому, що все, що посилає нам Господь, йде нам на благо;
- а якщо Він не дає нам те, про що ми постійно Його просимо, то це робиться заради нашої користі.
Між іншим, саме про це свого часу прекрасно висловився апостол Павло: «Велике надбання – бути побожним і задоволеним. Бо ми нічого не принесли у світ: явно, що нічого не можемо і винести з нього. Маючи їжу й одяг, будьмо задоволені тим» (1Тим. 6:6-8). Погодьтеся, з таким підходом до життя в нашому серці вже не знайдеться місця для заздрості та її «найближчої подружки» сварливості.
Божих Вам благословінь!
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Заздрість і сварливість
Ваш коментар:
