Інтерв’ю з протоієреєм Ігором Гагаріним
– Що таке заздрість, з чого вона відбувається і які її наслідки?
– Усі люди умовно діляться на тих, хто хоче, щоб йому було краще, і тих, хто хоче, щоб він сам був кращим. Людина, яка прагне, щоб їй було краще, – на помилковому шляху, бо тільки шлях, на якому ми намагаємося самі стати кращими, може бути нескінченним і в цьому житті, і в майбутньому.
Побачити, що у твого друга, сусіда, знайомого щось краще, ніж у тебе самого – досить серйозна основа для пошкодженої людської природи, щоб почати переживати недобрі почуття до цієї людини.
Є гріхи проти Бога, проти ближніх і проти самого себе. Заздрість на початковій стадії – гріх проти самого себе, це почуття руйнує мене самого. Але якщо цьому почуттю дати хід, якщо воно зростатиме, то переросте в гріх проти ближнього.
На перший погляд, у житті заздрість мало турбує людей. Ми знаємо, що не можна вбивати, грабувати, ображати, а от заздрити – ну, недобре, не потрібно і все. Наскільки заздрість жахлива і огидна – не завжди усвідомлюється. Адже найстрашніші злочини в історії світу мали основою саме заздрість.
Почнемо з того, як зло увійшло до цього світу – з падіння денниці. Ясно, що це класичний приклад заздрості: заздрість до Творця, бажання бути рівним, навіть вище за Нього. Далі первородний гріх: ініціатива належала змієві, ворогові роду людського, який із заздрості до людини вирішує її погубити. Втративши близькість до Бога і бачачи, що є істота, яка створена за образом Його, має можливість з’єднатися з Ним, стати подібним до Бога, змій відчуває заздрість.
Потім найперший злочин, який було скоєно між людьми: Каїн вбиває Авеля – причина знову ж таки заздрість. І так далі. Якщо ми почнемо читати Священне Писання, то знайдемо ще багато прикладів того, як заздрість штовхає людей на найжахливіші злочини: брати продають Йосифа в рабство, наприклад, або, нарешті, злочин усіх злочинів – розп’яття Христа. Заздрість була не єдиною причиною, що спонукала фарисеїв, книжників, первосвящеників убити Христа, але вона була однією з причин.
Про це чітко сказано в Євангелії від Матфея: “Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам – Варавву чи Ісуса, названого Христом? Бо знав, що видали Його через заздрощі” (Мф. 27:17,18). Тому, виявляючи в собі ознаки заздрості, треба дуже ясно усвідомлювати, що ти встаєш на шлях, який веде до страшної безодні.
– Багато гріхів кояться нами з прагнення до задоволення, але що приємного в заздрості, здається, цей гріх приносить тільки муки?
– Десята заповідь закону Божого така: “Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого” (Вих. 20:17) – єдина заповідь, що стосується внутрішніх переживань людини. Якщо в Новому Завіті Господь дуже багато говорить про те, що в серці людини, то в Старому заповіді майже не торкаються серця людини, сфери її бажань, але тільки остання: “Не бажай”.
І тут потрібно розібратися, що таке заздрість. Є дві крайнощі: коли людина взагалі не помічає за собою заздрості, не визнає її, і коли людина терзає себе за такі почуття, які заздрістю назвати важко.
Мені часто доводиться чути, наприклад, від хворої людини: “Я грішна, я заздрю, мені гірко, що всі здорові, а я ні”. Але це природно: якщо я хворий, а поруч здорові, то звичайно, мені гірко від того, що в мене цього немає. Це передумова для виникнення почуття заздрості: коли людина відчуває печаль, що в неї немає того, що є в другого – здоров’я, хорошої роботи, сім’ї.
І тут потрібно дуже чітко збудувати заслін і не допускати, щоб печаль про те, що в мене гірше, переросла в недобре почуття, а потім вже в недобрі дії до іншого. Тут така послідовність: спочатку печаль, що в мене не так добре, як у другого; потім недобре почуття до цієї людини; а потім це недобре почуття веде до недобрих вчинків: починаючи із засудження, очорнення ближнього до страшних дій проти нього.
Упіймавши себе на тому, що мені гірко, потрібно виставити заслін, і навпаки налаштовувати себе на те, щоб порадіти за ближнього.
Мені дуже подобається приклад з історії про древніх спартанців. Відомо, що найпочеснішими, найкращими воїнами, царською гвардією були триста спартанців. І був один спартанець, який брав участь у змаганнях, але в число трьохсот не потрапив. І от він повертався після змагань з радістю на обличчі, а всі дивувалися: “Чому ти радієш, ти ж програв?” Він же відповідав: “Я дуже радий, що в Спарті знайшлося триста чоловіків, які краще за мене”. І це прекрасно, він знав собі ціну, але радів, що триста ще гідніше, кращі за нього.
Благородство людини якраз і полягає в тому, щоб бачачи, що в когось щось краще, ніж у мене, радіти за нього чи хоч би шукати цієї радості, просити про неї в Бога, розуміти, що це дійсно благородне, прекрасне почуття.
– А чи можливо перемогти заздрість?
– Можна, як і будь-яка іншу ваду. Схема тут одна і та ж для всіх вад: перше, що вимагається, – це чесність перед самим собою. Покаяння – вже половина справи, коли людина, виявивши в собі заздрість, усвідомлює її саме як заздрість, а не якесь справедливе почуття, і чесно зізнається собі і Богові, кається.
Потім, є дуже важливий момент, який мовою народних прислів’їв можна озвучити так: “серцю не накажеш”. Усі ми дуже добре знаємо, що як тільки серцю починаєш щось наказувати, воно відразу починає проявляти непослух. Якщо кажеш собі: не думай про щось – неодмінно думатимеш, не бажай чогось – неодмінно побажаєш.
Тому потрібно відразу чітко усвідомлювати: змінити своє серце, свої почуття людина не в змозі, це цілком у руках Божих, але в людській владі дати правильну оцінку тому, що відбувається в її серці, тобто погодитися з тим, що відбувається чи не погодитися.
Якщо ми виправдовуємо себе в недоброму почутті заздрості, вважаємо, що це законне почуття, то це біда, і людина встала на шлях, який може призвести до злочину: через це б’ють вікна, протикають колеса машин, йдуть до ворожок, пишуть анонімки, розпускають плітки.
Є маса способів дати хід своїм почуттям, якщо людина упевнена, що це почуття правильне. Але якщо я усвідомлюю, що не згоден з цим почуттям, – я вже не винен у тому, що воно в мене з’являється. Мені свого часу дуже допомогла думка, яку я прочитав у щоденнику о. Іоанна Кронштадтського. Він говорить про те, якщо ми відчуваємо у своїй душі якесь почуття засудження, гніву, але з цим почуттям не згодні, і не визнаємо його своїм, то ми не несемо відповідальності за нього перед Богом до тих пір, поки ми не зробимо чи не скажемо щось під впливом цього почуття.
Свого часу, коли я починав входити до Церкви, у мене часто виникало якесь почуття, якого я дуже соромився, якась нав’язлива думка. Я починав себе всіляко корити, сварити, і природно, чим більше я гнав цю думку, тим наполегливіше вона приходила. Як тільки я прочитав о. Іоанна Кронштадтського, я зрозумів, що мені не треба звертати увагу на це почуття, що саме головне – твердо вирішити, що це не моє, я цього не хочу – і заспокоїтися. Треба відноситися до цього так, як ніби хтось ззовні намагається мені щось нав’язати, щось не моє. І я перестав себе корити і лаяти, а як тільки це почуття приходило, я подумки говорив: “Господи, не моє, я цього не хочу”. І все минуло.
Отже відчувати щось – це не в моїй владі, а от сказати щось, вчинити – означає випустити це назовні, піддатися цьому почуттю, погодитися з ним. І звичайно, потрібно молитися – це завжди найперший засіб.
Потрібно спочатку молитися за людей, до яких я маю недобре почуття. Тим самим ми свідчимо перед Богом, що не бажаємо цих почуттів, хочемо мати любов, але розуміємо, що цю любов може дати тільки Бог.
Відчувати неприязнь – природно, але надприродне – благодать Святого Духа, яка може змінити наші почуття.
– Ми всі рівні перед Богом, але рівність у світі неможлива. Як навчитися миритися з життям, що от комусь дано, а мені ні.
– Для невіруючої людини – це дійсно проблема: коли життя вимірюється як відрізок між пологовим будинком і кладовищем – образливо, що комусь дане, а мені ні. Але для віруючої людини тут усе просто: якщо ми бачимо своє життя в перспективі вічності, то ми розуміємо, що дуже рано тут і зараз вирішувати, кому що дане.
У житті я особисто знаю немало прикладів, коли люди були благополучні, успішні, їм дійсно було за що позаздрити, і раптом траплялися якісь зміни, і вони втрачали все, опинялися в безпорадному становищі.
Якщо я вірю в Бога, у вічне життя, то я знаю, що ніякі позбавлення, важкі обставини не заважають мені досягти найбільшого дару, який потрібно шукати: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:33). Входженню в Царство швидше перешкоджатиме те, що викликає в людей заздрість, наприклад, “тяжко багатому ввійти у Царство Небесне” (Мф.19:23).
– Справи милосердя – засіб від заздрості? Але мимовільне полегшення, що я не такий нещасний, як цей хворий, який страждає, це що, зворотна сторона заздрості?
– Доглядаючи хворого – а мені як священику часто доводиться напучувати хворих, – ми часто відчуваємо не радість, а сприймаємо чужу хворобу як нагадування, що сьогодні він, а завтра ти, що все це може бути з тобою, і треба цінувати кожен день. Більшість хвороб приходять несподівано до людей, які найменше цього чекали, і розуміння, що всі ми можемо цю чашу випити, має бути.
– Чи не може заздрість стати стимулом для розвитку: от, я не вмію плавати, а бачу, як інші навчилися, і теж хочу; чи в друга такий красивий, чистий будинок, я теж буду акуратніший? Чи існує “біла заздрість”?
– Я б навіть не називав це почуття заздрістю. Заздрість – тільки чорна і більше ніяка. Але образний вираз “заздрити білою заздрістю” – означає просто радіти за іншого. І тут, мені здається, більше підходить слово ревнощі. Так, мене заїло, що він зміг, а я – ні. І, як правило, це хороше почуття. Здорові, хороші ревнощі часто підштовхували людей до прекрасних, благородних вчинків.
Мені згадується приклад таких ревнощів – Василій Великий і Григорій Богослов, які були друзями і змагалися один з одним у чеснотах. Я завжди думав, що це один з найпрекрасніших видів дружби. У Афінах вони знали тільки дві дороги – у храм Божий і в Академію, в якій вчилися, але при цьому кожен прагнув обійти іншого в чеснотах, і коли це вдавалося одному, другий старався ще більше. Це змагання ніскільки не заважало їхній дружбі, це було дружнє змагання в хорошому. І звичайно, нічого спільного із заздрістю такі ревнощі не мають.
– Як тоді не боятися бути гірше інших у суспільстві, як примиритися з тим, що мені не дано якихось талантів, що в чомусь я точно кращим не буду?
– Мене свого часу надихнули такі слова: “справжня велич – велич у доброті”. І тут ніхто не може нам перешкодити. Так, бути музикантом, поетом і так далі – дано не всім, але кожному дана можливість досягти величі в доброті. І треба прагнути, щоб добра і любові було в нас якомога більше. А паралельно з цим вирішуватимуться і всі інші питання, оскільки чим більше в мені любові, тим менше я переживаю, що в мені немає чогось іншого.
– А от буває так, що коли покращуються життєві обставини, друзі відпадають; як зберегти дружбу, як показати, що ти не змінився?
– Взагалі все буває зазвичай навпаки: чим людина успішніша – тим більше в неї друзів. Як блудний син: спочатку в нього було багато друзів, а потім, як тільки він “розтратив своє майно”, усі залишили його. Справжня дружба в будь-якому випадку не залежить від того, що я маю, а залежить від моїх особистих якостей. Якщо якісь друзі відійшли від мене, бо їм здається, що я став іншим, то, передусім, це привід запитати себе: а може вони і праві?
Адже з трьох випробувань: вогонь, вода і мідні труби, мідні труби (тобто фанфари) – найважче, під цим можна розуміти будь-який життєвий успіх, не лише славу і шану, але і матеріальний добробут, коли людина в житті досягла того, чого іншим не вдалося. І тут, з одного боку, я маю бути уважним, щоб у мені нічого під впливом цих змін не змінилося, а з другого, якщо хтось нападає – не треба потурати. Якщо комусь здається, що я зазнався, але звинувачення безпідставні, значить, ставлення до мене цієї людини спочатку не було чистим.
– А якщо я знаю, що мій колега по роботі мені заздрить, що мені робити, я ж не можу з ним не зустрічатися? Можу я переробити заздрісника?
– Переробити ми нікого не можемо, навіть самих себе важко. Треба прагнути поводитися по-християнськи. “Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром” (Рим. 12:21), – каже апостол Павло. До цієї людини треба ставитися як можна більш поблажливіше, молитися за неї і сподіватися, що з часом це мине.
Заздрість – це хвороба, часто люди, які культивують у собі недобрі почуття, дуже мучаться. Одного дня я зіткнувся з людиною, яка очевидно проявляла нехристиянські почуття по відношенню до інших парафіян. Хотілося сказати: “Що ж ти робиш, ти ж християнин!”
І раптом вона приходить до мене і починає сама зі сльозами говорити все те, про що я хотів їй сказати: що вона бачить своє зле серце, сама все розуміє, але не може із собою впоратися. І тут, звичайно, ми можемо допомогти тільки добрим ставленням.
Коли я відчуваю явно недобре ставлення, з’являється спокуса відповісти тим же – нормальна людська реакція. Нормальна, але не християнська. Тут якраз потрібно дивитися на людину, як на хворого, який страждає, терпляче чекати, коли в ньому щось зміниться, і молитися за нього.
Люди часто думають, якщо мені зробили зло, то перемога полягає в злі у відповідь, і хто останній, той і переміг. Але насправді найбільша перемога, яку людина може досягти над іншим: перемогти зло добром.
Розмовляла Марія Строганова
