Ольга Краснікова
Багато людей мучаться від заздрості. Заздрість – це дійсно дуже неприємне почуття, і воно може приносити масу незручностей. І соромно за себе, і відчуття провини виникає.
У християнстві заздрість засуджується, бо в заздрості, хочемо ми того чи ні, але іноді ми можемо бажати іншому зла. Коли заздримо, ми починаємо іншу людину оцінювати, і, переживаючи, що їй краще, ніж нам, несвідомо сподіваємося, що, можливо, у неї теж буде щось погане, щоб нам не так було образливо. Чи чекати, що, можливо, це хороше в неї закінчиться. Чи іноді шукаємо, вишукуємо, а що ж в неї є такого неприємного і нехорошого в її житті чи в ній самій, щоб трішки власну заздрість приборкати. Урівноважуючи її щастя її слабкими сторонами чи якимись прикростями, ми себе таким чином заспокоюємо.
“Як Катя, Петя, Вася…”
Але не завжди люди розуміють, звідки народжується заздрість. А закладається заздрість у нашому ранньому дитинстві. Заздрість – це неприродне почуття. Заздрість виховується.
Виховується не спеціально, ніхто спеціально заздрісну людину виховати не хоче. Але виховується вона з того моменту, коли батьки чи інші дорослі люди починають дитину оцінювати і порівнювати.
Відступаючи трішки убік, скажу, що оцінювати і порівнювати особу – неприпустимо. Вчинок ми можемо оцінити і порівняти, але саму особу оцінювати, якісь особисті якості – це все одно, що знецінити індивідуальність людини. Оцінюючи і порівнюючи особу, ми як би кажемо людині, що бути такою, якою вона є, – цього недостатньо для того, щоб вона була нами улюблена і прийнята. Їй обов’язково треба відповідати певним ідеалам. І ми вводимо певні умови для того, щоб дитина відчула себе улюбленою і прийнятою. Тобто, якщо вона буде такою же, як Катя, Петя, Вася, то тоді її мама радітиме, нею гордитиметься, але якщо вона буде гірше…
От з цього самого моменту дитина вчиться заздрити. У цей момент вона розуміє, що її приймають з умовами, що її оцінюють, що її порівнюють. І що така, яка вона є, вона не влаштовує. З цього ставлення до неї вона робить висновок, що їй треба мати певні якості і щось робити спеціально для того, щоб почувати себе улюбленою, цінною і прийнятою.
Тобто заздрість народжується там, де є оцінки, порівняння, умови.
Заздрість – це симптом втрати відчуття власної цінності. Це важливий дзвінок, який людина, помітивши в собі, повинна обов’язково розшифрувати і зробити якісь дії. Але не в боротьбі із заздрістю, а в підвищенні відчуття цінності і значущості власної особи і власного життя. Бо тоді їй не треба буде ідеалізувати життя іншої людини і порівнювати своє знецінене життя з ідеальним чужим.
Адже якщо в цьому порівнянні людина програє, у неї народжується почуття неповноцінності і заздрість до того, хто вищий за неї, кращий за неї.
Зворотна сторона
Як з’являється це “вище”, “краще”? За яким правом ми починаємо порівнювати? Навіщо?
Заздрість буває різна. Є, наприклад, заздрість до життєвих обставин: багатства, кар’єри, машини, квартири, сім’ї, дітей. Як правило, людина, яка заздрить якомусь аспекту життя іншої людини, вириває цей аспект з контексту всього життя. І не замислюється: а завдяки чому чи якою ціною людина досягла того, що вона має?
Приклад, доведений до абсурду: молода жінка каже своїй подрузі: “Уявляєш, у моєї знайомої квартира трикімнатна в центрі, от щастить їй”. І на питання: “Звідки квартира?” – слідує відповідь: “Та в неї батьків нещодавно вбили”.
Чи готові ми заплатити таку ціну за те, щоб мати те, що інша людина має? Але це дуже утрируваний, перебільшений приклад.
Приклади простіші: коли люди багато вчаться, багато вкладають у своє навчання, не сплять ночами, розвантажують вагони для того, щоб вчитися на стаціонарі. І в результаті вони здобувають якісну освіту і хороше місце роботи. Інша людина, яка цього не робила, хоче отримати той же результат. Чому?
Знову ж таки, ми беремо обставини життя прямо зараз, сьогодні. І ми не знаємо, що буде далі. Іноді вдалий шлюб подруги, якому жінка заздрить сьогодні, закінчується розлученням, іншими прикростями. Тому обставина, вирвана з життєвого контексту, вона завжди якась неправдоподібна, нереалістична, ідеалізована.
Заздрість буває до природних особливостей: у когось є музичний слух, хтось має красиву зовнішність, у когось прекрасні математичні здібності, хтось гнучкий.
Коли ми починаємо заздрити природним особливостям, ми не враховуємо, що в кожної медалі є дві сторони. Наприклад, людина з хорошим музичним слухом дуже мучиться, коли чує фальшиве виконання, неприємні звуки її сильніше дратують, ніж людину, в якої слух “не дуже”.
Якщо ми говоримо про математичні здібності, то не завжди така людина з математичним, логічним складом розуму може уявити собі якусь абстракцію чи більше довіритися своїй інтуїції, бо вона прораховуватиме, шукатиме логіку, закономірності. І якісь речі, які не вписуються в логіку, а їх дуже багато в нашому житті, створюють для неї серйозні перешкоди.
У кожної здатності, у кожної природної якості є як сильні, так і слабкі сторони. Завжди.
Часто можна почути: “Чому одним усе, а другим нічого?!” Але Господь же не обділяє одних людей, а другим не дає більше, Він кожному дає достатньо для нього. І тоді я ставлю собі питання: а що я роблю з тими якостями, з тими здібностями, які є в мене? Чому я їх не розвиваю? Навіщо мені потрібні чужі здібності?
Є ще заздрість до якихось навичок, умінь. Тут ми можемо сказати: у вас же теж є можливість займатися, вчитися, розвиватися. І при певних зусиллях ви теж можете досягти результатів.
Але дуже часто люди, які заздрять, ховаються за якісь обставини. Вони починають називати причину, чому вони цього не можуть. І в цьому випадку мені подобається вираз: “Той, хто хоче, шукає способи, а той, хто не хоче, шукає причини”.
У такій заздрості є прихований заклик: пожалійте мене, поспівчувайте, у них у всіх є, а в мене немає. Прикидатися бідненькою, нещасною, “незаможною” буває людині вигідно.
Буває, що заздрість – це результат дитячої психологічної травми. Наприклад, коли в дитинстві було декілька дітей у сім’ї і їх між собою порівнювали. І тому, кого ставили вище і наводили в приклад, і тому, кого весь час принижували і порівнювали не на його користь, можна поспівчувати. Бо і в одного, і в другого буде психологічна травма.
Той, кого весь час прославляли, буде переобтяжений відповідальністю, що йому весь час треба відповідати цим очікуванням, цю планку тримати. А той, кого весь час порівнювали в негативну сторону, йому припаде все життя потім доводити, що він не такий поганий, не такий безглуздий, що він теж може.
Тут немає фаталізму і приреченості. Людина, яка усвідомлює, що те, що вона робить, пов’язане з якимись дитячими ситуаціями і переживаннями, може змінитися. Змінити своє внутрішнє самовідчуття і своє ставлення до себе. Завжди важливо усвідомлювати, звідки коріння моєї заздрості.
– Чи можна зробити заздрість доброю силою?
– Заздрість ніколи не може бути двигуном і мотивацією в позитивному ключі.
Знецінення себе і спроба досягти таких же результатів, як в іншого, призводять до того, що людина ставить не свої цілі. Вона починає орієнтуватися на чуже життя, на чужі досягнення і тим самим знову і знову знецінює своє. Якщо вона досягає того ж, що є в іншого і виявляє, що їй це не потрібно – то чи її це була мета? До чого вона прагнула?
Завдання тут у тому, щоб визнати, що моє – воно таке ж цінне, воно також має право на існування. І нехай воно не таке красиве і не таке багате, показове, як в інших, але воно моє, воно мені дороге, і я це ціную, я це люблю.
На втіху тим, хто заздрить: мені дуже подобається вираз, що Господь любить кожного і кожного більше за всіх. Це відчуття дуже важливе для людини.
Чуйність на противагу заздрості
– Чи можливі по-справжньому щирі дружні стосунки між людьми з різних соціальних верств?
– Якщо люди різного достатку, різного соціального становища, різного рівня освіти, то, звичайно, тут може виникнути заздрість просто через велику різницю в образі життя.
Але не завжди соціальний статус – перешкода для дружби. Часто основами, причому, дуже міцними для дружніх стосунків є цінності і світогляд, а також якісь людські якості. Такі якості, як доброзичливість або щирість, не купуються ні за які гроші. Вони є настільки великою цінністю в нашому житті, що інші соціальні показники – статус, освіта – меркнуть у порівнянні з цінністю людських проявів.
Але в такій дружбі вимагається особлива уважність, особлива чуйність до людини, в якої статус у чомусь нижче чи є слабкі сторони.
Статус буває не лише соціальний. Людина може бути здоровішою чи молодшою (вік теж може бути статусом). Причому молодість дає одні переваги, а зрілий вік – це теж статус, бо там досвід. Статуси – це ширше поняття, ніж ми звикли думати.
Наприклад, хороша освіта чи хороша ерудиція – це певні статуси. Велика сім’я, між іншим, це теж статус, бо, коли великий рід, підтримка сильна, це дає певні внутрішні переваги для людини. А в другого цього немає.
Людина, в якої статус у чомусь вищий, менш чутлива. Вона може своєю нечуйністю, необережністю ранити іншу людину. Не спеціально, але просто не подумавши. Коли людина з великою зарплатою пропонує людині з маленькою зарплатою з’їздити кудись разом, відпочити, вона може мимоволі поставити іншу людину в незручне становище. Тому тут треба враховувати ці нюанси.
Тобто це не обов’язково перешкода дружбі, але це чинник ризику для стосунків.
– Як поводитися із заздрісною людиною? Чи варто говорити про свої успіхи?
– Якщо ми в нашому оточенні стикаємося із заздрісною людиною, перше, що ми повинні пам’ятати, що не ми винні в тому, що вона заздрить. Ми не є джерелом її заздрості. Джерело її заздрості в її самовідчутті.
Далі перед нами виникають наступні завдання: оцінити, наскільки це близька людина для нас, наскільки важливі нам стосунки з цією людиною. Якщо ми з цією людиною хочемо спілкуватися, і спілкуватися досить тісно, то, знаючи таку її особливість, можна її поберегти.
Не потрібно їсти лимон, щоб приховати свій гарний настрій перед зустріччю з нею, але провокувати її теж не варто. Виявити якусь чуйність і дбайливість.
Але сумно, коли близькі не можуть розділити нашу радість. Тому все-таки чудово, якщо в нашому оточенні є люди не те що успішні, а які вміють цінувати те, що в них є, визнавати цінність цього, і тоді вони зі свого самодостатнього стану зможуть розділити якісь наші успіхи, удачі.
Підготувала Марія Абушкіна
