1 Коринтян 12:31b-13:7 – Необхідність любові; властивості любові
«А я вам покажу путь іще кращу!
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!»
Коли люди кажуть (і це буває не рідко), що Павло, на їх думку, був важкий у спілкуванні – він здається дещо грубим, сварливим, любить посперечатися, і взагалі людиною з нелегким характером, – то в таких випадках я навожу цей фрагмент.
Насилу віриться, що цей фрагмент дуже особистого листа, адресованого християнській общині її засновником, міг бути ним написаний, якби автор і адресати не були дуже близько знайомі і не знали один одного дуже добре. Природно, це не означає, що Павло завжди, кожну хвилину кожного дня, залишався на висоті запропонованого тут ідеалу любові. Але те, що він (на відміну від деяких наставників коринтської общини) розтрачував своє життя і сили, щоб залишатися вірним своєму покликанню і робити усе можливе для блага інших людей, тим самим наслідуючи і утілюючи любов, явлену самим Ісусом у хресній смерті, – гадаю, що в цьому ми можемо бути абсолютно упевненими.
Розділ 13, як ми вже відмічали, коли починали роздумувати над розділом 12, не стоїть ізольовано від іншого тексту послання – незважаючи на той факт, що для багатьох людей він відомий завдяки звичаю читати його під час вінчання, нібито він був окремим поетичним твором. У порівнянні, яке я спожив вище, цей розділ 13 зіставляється з неквапливою частиною симфонії, перша частина якої як би знаходиться в 12-му розділі, а фінал – в 14-му; разом узяті вони є «симфонією», в якій міститься вчення Павла про спільне богослужіння церкви і способи використання і реалізації на ньому різними членами общини дарів, якими усі вони наділені. Для усього цього їм необхідно зрозуміти, що всі разом вони є частинами тіла Христового, і Павло в цьому фрагменті продовжує розвивати ці думки розділу 12. Але жодної користі усі ці міркування і настанови для них не принесуть, якщо вони проти волі здійснюватимуть на практиці сформульовані принципи, будучи незадоволеними в душі і абсолютно не вникаючи в саму суть того, чому важливо поводити себе саме так, як радить Павло. Їм треба трохи стримати свій запал і постаратися надати більшу глибину своєму розумінню найвищої з усіх чеснот – тієї незвичайної властивості, яка найкраще характеризує самого Ісуса: любов.
Саме слово «любов» при спробі його зрозуміти викликає безліч проблем. Наш лексикон зазнав деякі зміни: тоді як у старогрецькій мові є чотири різні слова, у нас є, мабуть, тільки два – «любити» і «кохати». Втім, у наявності є ще два слова, що відносяться в певній мірі до «любові» – «співчуття» і «ніжність», але жодне з них не торкається того, про що Павло говорить тут. Дещо архаїчне слово «милосердя» зазвичай асоціюється в нас з видатною діяльністю організацій, що надають допомогу тим, хто знаходиться в крайній нужді, так що воно не зовсім підходить для використання в цьому місці.
Опис, який Павло дає у в. 4-7, природний, не має жодного відношення до того, що в слово «любов» вкладають зірки Голівуду. Романтична або еротична любов, у кращому разі, може послужити лише непрямим вказівником на те, про що Павло веде тут мову: коли двоє людей «люблять один одного», вони зазвичай дають один одному обіцянки, які можуть бути дуже схожими на те, що написане у в. 4-7, проте емоційної і фізіологічної складових сильних внутрішніх поривів, які штовхають їх до такого рішення, буває часто абсолютно недостатньо, щоб залишитися вірними цим обіцянкам назавжди. Знадобиться ще свідомість і твердість волі, яка згодом, на великий подив закоханих, повинна буде прийти на допомогу любовній пристрасті.
Не міркує Павло тут і про те, що ми маємо на увазі, коли кажемо «Я люблю теніс!» чи «Я люблю помаранчевий колір!» Адже якщо ми, дійсно, любимо теніс або помаранчевий колір, то максимум, до чого нас може це спонукати, так це постаратися вибрати час довше пограти в цей самий теніс або розглядати предмети і купувати одяг, що мають наш улюблений колір.
Зовсім не про це мова: та любов, яку Павло має на увазі в цьому уривку, хоча якоюсь мірою і схожа на різновиди любові, які нам добре відомі, але в цілому вона перевершує їх, як сонце своїм сяйвом перевершує світло свічок і електричних лампочок. Придивимося трохи краще до того ідеального типу особи, який він описує у в. 4-7. Тут даються особові характеристики, які з погляду світу виглядають абсолютно абсурдними. Газети щодня розповідають про різного роду людські конфлікти, і більшість людей у своїх власних інтересах змушена визнати цінності того, що Павло, у кращому разі, вважає доблесним, але дуже далеким від ідеалу.
І проте Павло наполягає на тому, що «любов» суттєво потрібна в нормальному християнському житті, особливо громадському християнському житті з його спільним богослужінням. Цей розділ (як ми бачимо) є, хоча і короткою, але дуже важливою середньою частиною довшого відділу, і при цьому сам може бути розділений на три уривки, другий з яких є смисловим центром усього розділу. Перший уривок підкреслює думку про величезну важливість любові; без неї не може вийти нічого вартісного. Середній уривок (в. 4-7) містить опис любові як такої, який дається у виразах, що запам’ятовуються, але досить вимогливих. Завершальний, третій, уривок (в. 8-13, які відокремлені мною в наступний фрагмент) пояснює, що любов – це одна з тих речей, які будуть у майбутньому новому Божому світі і яка тому має цінність, що далеко перевершує все те, що врешті-решт мине і зникне; до останнього, зокрема, відносилося і багато що з того, що так сильно прагнули мати і примножувати коринтяни.
У цьому нашому фрагменті Павло, починаючи своє міркування, особливо підкреслює, що любов є те, що надає сенс і задає правильний напрям усьому християнському життю. Він збирає разом всі ті вражаючі речі, які коринтяни могли робити (він каже, що «хоча Я цілком у змозі робити ті самі речі», але треба пам’ятати, каже він передусім про них), і заявляє, що все це не може принести жодної користі до тих пір, поки не буде пронизане любов’ю. І оскільки увесь фрагмент, що складається з розділів 12-14, а разом з ним і весь розділ 13, діляться на три частини, так само і цей маленький пасаж можна розглянути як сполучну ланку між трьома окремими смисловими фрагментами, щоб відмітити найбільш значущі моменти. У в. 1 Павло проголошує, що без любові говоріння мовами і всякого роду таємничими нечленороздільними розмовами – це порожній струс повітря і незрозумілий набір звуків. У в. 2 перераховується ще декілька «дарів», які Павло вже згадував у попередньому розділі і до яких ще повернеться в розділі 14; у цьому місці він каже, що всі, хто володіє і намагається виявити ці «дари», – усі вони без любові нічого не варті. В. 3 зображує людину, яка намагається радикально виконати деякі Ісусові заповіді, що відносяться до необхідності віддати усе, що в тебе є (Мр. 10:21), ймовірно, з метою нагодувати бідняків (дієслово, використане тут, виражає приблизно такий сенс). У тому ж вірші Павло подумки зображує себе, що віддає своє тіло, мабуть, на тортури або на смерть з метою уподібнитися древнім мученикам і мати можливість гордитися своєю власною доблестю. (Деякі рукописи послання пропонують читання «з честолюбства» замість фрази «на спалення», що в мові, якою говорив Павло, майже однаково за написанням.) Але навіть такі великі діяння, при відсутності любові, не принесуть жодної користі. Як ми могли часто бачити, Павло ясно розумів, що в останній день ті, хто був виправданий завдяки вірі вже зараз, буде судимий на підставі того, як він прожив своє життя (див., наприклад, 3:10-15); і те єдине, що перевершить і пересилить вказаний критерій суду, буде – любов.
Але що в такому разі він має на увазі під любов’ю? В. 4-7, які є серцевиною усієї поеми про любов у розділі 13, розташованому, у свою чергу, у самій середині усього фрагменту з трьох розділів, власне і роз’яснюють це. Від рядка до рядка це стає зрозумілим саме по собі. Напевно, найкраще, що можна робити з текстом, подібним до цього, так це повільно і уважно учитатися в нього і поміркувати, принаймні, над трьома моментами: по-перше, як проявляються вказані в уривку якості, передусім в Ісусі; по-друге, як проявляються (чи, можливо, на жаль, не проявляються) ці якості в нас самих; і по-третє, як, якщо ми прагнемо мати і удосконалювати такі якості, можна це здійснювати в повсякденному житті.
Такого роду заняття в жодному разі не припускає, що це робиться просто для того, щоб відчути, що в чомусь у моральному плані ми, можливо, навіть дуже досягли успіху, а в чомусь не маємо успішних показників. Це завжди необхідно сполучати з молитвою; і на третій стадії, коли ми проситимемо благодатного напоумлення для передбачення тих ситуацій, де ми могли б повестися непередбачувано для самих себе, нам потрібно щосили постаратися уявити, які дії можуть викликати таку ситуацію, які кроки необхідно зробити, якщо станеться непередбачене, і як у такому разі потрібно себе поводити, щоб уникнути ще більших дурниць і помилок. Потім, коли ми опинимося в подібних обставинах, у нас, принаймні, буде вибір, який ми вже серйозно обдумали, і ми не вимушені керуватися тільки звичкою. І, звичайно, максимальна мета такого способу існування, хоча часто це здається майже неймовірним, щоб він став звичним для нас і направляв усю нашу поведінку. Є немало людей, які пройшли цим шляхом набагато далі за нас, і коли їх зустрічаєш, то ці зустрічі подібні до слухання тихої і приємної музики або споглядання прекрасного сходу. Але це життя тліє не десь у стороні від нас; це життя Ісуса, це життя, натхненне Духом, це життя є наше право, дане нам при народженні усередині тіла Христового.
Більше того, і на цьому Павло наполягає – і це те основне положення, на яке він спирається в усіх міркуваннях послання, – це є життя, яке зможе привнести істинний порядок до того хаосу, який був викликаний поділеннями на угрупування, що змагаються, і взагалі всяким суперництвом у церкві. Ця поема про любов служить певній меті, і, перечитуючи цей текст і намагаючись наблизитися до його ідеалу, ми повинні міряти і скеровувати ним як наше особисте життя, так і життя наших церков.
