Атмосфера, в якій я виріс, була просякнута чудесами. По неділях наші парафіяни в церкві розповідали, скільки разів за тиждень Господь відповів на їх молитви. Господь звільняв місце на стоянці для матері, яка везла дитину до лікаря. Втрачені авторучки знаходилися. Пухлини зникали за день до планової операції.
У ті дні Ісус здавався мені Великим Чарівником. Найбільше мене потрясла історія про те, як Він ходив по воді.
От би мені так пройтися перед однокласниками хоч би раз! Чи злетіти подібно до ангела. Ті, хто сміявся над моєю вірою і церквою, відразу замовкли б. Мені хотілося пройти повз хуліганів на автобусній зупинці, як Ісус ходив крізь розлючений натовп у рідному місті, і залишитися цілим.
Проте літати в мене не виходило, і хулігани продовжували знущатися наді мною, як би старанно я не молився. Та і взагалі з відповідями на молитви не все було в гаразд. Іноді місць на стоянці не виявлялося, а авторучки втрачалися назавжди. Іноді наші парафіяни залишалися без роботи. Іноді вони помирали. І в мене в житті було горе: мій батько помер від поліомієліту, коли мені лише виповнився рік. Але наші парафіяни день і ніч молилися про його одужання. Куди ж дивився Бог?
Подорослішавши, я розібрався з питаннями, які мучили мене в дитинстві. Я зрозумів, що молитва працює не як комп’ютер: завантажив питання – отримав відповідь. А чудеса на те і чудеса, що трапляються не щодня. І на Христа я тепер дивлюся по-іншому. Роздумуючи над Його життям, я вже не надаю такого значення чудесам, як у дитинстві. Суперменом Христос не був.
Так, Христос творив дива, проте Євангелія не зупиняються на них особливо. Часто Ісус просить свідків дива нікому про нього не розповідати. Тільки троє учнів бачили Преображення і воскресіння дванадцятирічної дівчинки, і Христос велів їм мовчати про це.
Жодного разу Він не відмовив хворій людині в зціленні, проте ніколи не творив чудес на потребу натовпу і знатних людей. Христос розумів, що подив, пробуджений дивом, зовсім необов’язково переросте в справжню віру, здатну змінити життя.
Деякі скептики не вірять у чудеса і вважають, що згадки про надприродне можна і опустити. У Смітсоновському музеї у Вашингтоні зберігається книга в шкіряній палітурці, в яку Томас Джеферсон вклеїв вирізані з Євангелій уривки, в яких не було згадки про чудеса. От таке Євангеліє він і читав на схилі віку. Йому більше за смаком був Христос-учитель, а не Христос-чудотворець.
Такий підхід можна зустріти і серед сучасників Ісуса. Тоді раціоналісти також на перше місце ставили вчення Христове, а до чудес ставилися недовірливо. Іноді вони просто відмовлялися визнати очевидне, а іноді намагалися пояснити те, що відбувається на свій лад (магія, диявольська сила). Людям важко було прийняти диво; у першому столітті воно здавалося таким же неймовірним, як і зараз. Тоді, як і зараз, диво народжувало підозри і лише в окремих випадках – віру.
Я вірю, що Ісус – Син Божий, Який зійшов на землю «у славі Своїй», а тому вірю і в чудеса, які Він зробив. І все-таки мені дещо незрозуміло. Чому чудес так мало? Чому Він їх взагалі здійснював? Чому саме ці? Я журналіст, а не богослов, так що в пошуках відповіді я розглядаю чудеса не в системі, а окремо, як замальовки з життя Христового.
* * *
Перше диво Христове, напевно, було і самим дивним. Він ніколи більше не робив нічого подібного. Це диво неначе і Його Самого застало зненацька.
Христу було близько тридцяти років, коли Він з учнями відвідав весілля в Кані Галілейській. Його мати теж була там, а можливо, і інші родичі. Весілля вносили пожвавлення в одноманітне сільське життя. Жених з друзями влаштовували факельну ходу до будинку нареченої, а потім у будинку жениха починався дійсно царський бенкет. Свято могло тривати цілий тиждень, доки було що їсти і пити. Весілля дійсно було надзвичайно радісною подією.
Учні Христові, мабуть, закам’яніли побачивши такі бурхливі веселощі, адже багато хто з них раніше був з Іоанном Хрестителем і звик до суворого посту і грубого одягу. Невже тепер ці аскети пригощалися вином і танцювали з дівчатами? А може, інші гості розпитували їх про Іоанна, адже такого пророка Ізраїль не бачив чотири сотні років? Євангеліст про це не згадує. Ми знаємо лише, що в самий розпал весілля закінчилося вино.
Неприємно, що і казати. Проте на світі є речі і страшніше. Невже Месія, Який прийшов зцілити хворих, а в’язням дати свободу, повинен і непередбачливих хазяїв виручати? Коли мати каже Христу, що вино закінчилося, Він відповідає: «Що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій».
Можна лише гадати, про що роздумував Ісус, почувши це прохання. Якщо Він відгукнеться на нього, Його час настане, і тоді все життя зміниться. Про Його силу дізнаються від Тиру до Єрусалиму. Натовпи знедолених зберуться навколо: епілептики, розслаблені, глухонімі, біснуваті, не кажучи вже про вуличних жебраків, охочих до дармової випивки. Із столиці направлять людей для розслідування. Стрілки годинника рушать, відміряючи час, що залишився до Голгофи.
І от, Христос, Який зовсім нещодавно відмовився перетворити каміння на хліб, як пропонував Йому Сатана в пустелі, прийняв рішення. У перше і, вже звичайно, не востаннє Він забув про Свої інтереси, щоб допомогти ближньому. «Наповніть посудини водою», – сказав Він слугам. Вони зробили, і сталося диво: вино – добре вино, яке зазвичай подають на початку свята, коли гості ще здатні його оцінити, – полилося річкою. Веселощі були врятовані, хазяїн полегшено зітхнув, весільний бенкет тривав далі.
Іоанн не каже нам, чи знали про те, що сталося гості та і сам хазяїн. Знала Марія, знали і слуги. Учні теж знали: «Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його» (див. Ін. 2:1-11).
Чому учить нас ця історія? Письменники Дж. Макдональд і К.С. Льюїс бачать тут нагадування про милість Божу, що сконцентрувалася в одній точці, подібно до сонячного проміння, що пройшло крізь лінзу. Вони відмічають, що чудеса Христа зазвичай не суперечать законам природи, просто звичайним подіям Христос надає іншу швидкість і масштаб. «Христос зробив швидко і у визначеному місці те, що Бог здійснює всюди і завжди, – пише Льюїс. – Щороку Він (Бог) створює вино, вирощуючи рослину, яка здатна перетворити воду, землю і світло в сік, що за особливих умов стає вином. Іншими словами, Він щодня і щороку перетворює воду у вино». Так само антитіла і антигени щодня здійснюють у людському організмі диво зцілення, але набагато повільніше і непомітніше, ніж Христос.
Добре, але в чому тут прихований зміст? Що означає це дивне диво? Відступаючи від традиції, Іоанн не пояснює цього знамення, хоча знамення для нього зазвичай символи, свого роду притчі, розіграні в особах. Деякі коментатори бачать тут передвістя Тайної вечері, коли Христос вже не воду перетворює у вино, але вино в кров, Свою кров, пролиту за все людство.
Інша версія здається мені цікавішою. Іоанн каже, що вино з’явилося в гігантських (літрів на сімдесят) водоносах, що стояли перед будинком. Сосуди ці юдеї використовували для ритуального обмивання. Навіть під час весільного бенкету вимагалося дотримувати непрості обряди очищення. І ось ці водоноси, символи старого порядку, перетворилися на сосуди з вином, провіщаючи новий порядок. Вода фарисеїв стала прекрасним вином. Кінчився старий час ритуальних обмивань, настав час святкувань.
Пророки, подібно до Іоанна Хрестителя, багато говорили про майбутній суворий суд, і старозавітні чудеса часто несуть на собі цей відбиток. А от перше диво Христове – це диво милості. І учні Його засвоїли отриманий у Кані урок, особливо ті, хто прийшов до Нього від Іоанна.
